Виставка «Тарас Шевченко малює Україну»

Травень 23, 2022
Виставка, картина, Тарас Шевченко, художник, Чернігів стародавній
0

Для експонування у Національному архітектурно-історичному заповіднику «Чернігів стародавній» Національним музеєм Тараса Шевченка у м. Києві було надано 33 роботи Тараса Григоровича Шевченка. Планувалось відкриття виставки на початку березня, і вона мала бути присвячена 208-й річниці народження Кобзаря.

Проте, широкомасштабне вторгнення військ РФ на територію України та Чернігівської області, зокрема, внесло у діяльність заповіднику значні корективи. Після звільнення території області прийнято рішення відкрити заплановану виставку та присвятити її 161-й річниці перепоховання Т. Шевченка, яке відзначається в Україні 22 травня 2022 року.

Враховуючи нові реалії життя, виставка робіт письменника та художника під назвою «Тарас Шевченко малює Україну», де презентовано графічні та живописні роботи із фондів Національного музею Тараса Шевченка, проводиться в онлайн-форматі на сайті Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавні».

У світовій культурі не так багато постатей, творча реалізація яких стала не лише невід’ємною складовою національної культури і визначила напрями її розвитку на багато століть уперед. В той же час, небагато з тих, кому випало безсмертя, здобули його такою дорогою ціною, як Тарас Шевченко. Доля не шкодувала для нього найжорстокіших випробувань і страждань.

Український письменник, що став одним з найвеличніших та найвідоміших у світі, мислитель, революціонер, символ України. Крім того, Тарас Шевченко займає і одне із найпочесніших місць в українському образотворчому мистецтві як художник. Загальновідомо, що Шевченко був одним із зачинателів і першим видатним майстром офорту у вітчизняному мистецтві, одним із перших художників, які прокладали новий реалістичний напрям, основоположник критичного реалізму в українському мистецтві. Він прекрасно володів всіма відомими тоді засобами графічного зображення.

Талант художника проявився рано, значно раніше, ніж талант поета. Мистецька спадщина Т. Шевченка — твори живопису і графіки, виконані в різних техніках протягом 1830–1861 рр. Вони територіально пов’язані з Україною, Казахстаном та Росією — місцях, де проходило сповнене випробувань та страждань життя митця. 25 років із прожитих ним 47-ми пройшли у кріпосному рабстві, 10 — у тюрмах та на засланні.

З різних періодів життя Шевченка збереглося понад 835 творів, що дійшли до нашого часу в оригіналах і частково в гравюрах на металі й дереві вітчизняних і зарубіжних граверів, а також у копіях, що їх виконали художники ще за життя Тараса Григоровича. Відомо і про понад 270 втрачених та досі не знайдених робіт.

За жанрами — це портрети, композиції на міфологічні, історичні та побутові теми, архітектурні пейзажі й краєвиди. Виконано їх у техніці олійного письма на полотні, а також аквареллю, сепією, тушшю, свинцевим олівцем та в техніці офорта на окремих аркушах білого, кольорового та тонованого паперу різних розмірів, а також у п’ятьох альбомах.

Талант художника проявився в Тараса Шевченка значно раніше, ніж талант поета. Якщо перші літературні спроби припадають на 1836–1837 роки, то найбільш ранній малюнок, що дійшов до нас і відомий під назвою «Погруддя жінки» або «Жіноча голівка», датований самим автором ще 1830 роком. З цієї юнацької роботи і розпочалась творчість видатного художника.

Першу групу в мистецькій спадщині Шевченка становлять його твори, виконані в 1830-1838 pр. — у доакадемічний період. Основна їх частина — це малюнки на сюжети з античної історії, а також два малюнки з історії України. В останні роки цього періоду Шевченко намалював серію акварельних портретів з натури.

На виставці представлено одну з ранніх робіт Тараса Шевченка, що ілюструють початок його художньої діяльності — «Козацький бенкет», виконану олівцем у 1838 р. За манерою, тематикою і прийомами виконання ця робота не виходять за межі тогочасних академічних студій. Проте в цьому малюнку, як і в більшості з тих, де Тарас Григорович звертався до відображення подій з історії, проявилося його блискуче уміння самостійно інтерпретувати та трактувати минуле України.

Визволення з кріпацтва і вступ до Академії мистецтв (квітень 1838 року) — це початок нового етапу в житті Тараса Шевченка. Товариство заохочення художників зарахувало його своїм стипендіатом, він став улюбленим учнем і другом К. Брюллова. Завдяки наполегливій роботі над собою Шевченко домагається значних успіхів у живопису. Він став чудовим портретистом та великим майстром акварельного малюнка і за успіхи у навчанні був тричі нагороджений срібною, а потім золотою медалями за малюнки з натури і живописні твори.

Твори академічного періоду (квітень 1838 — березень 1845 pр.) становлять другу численну групу в мистецькій спадщині Шевченка. Знайомство з широким колом передових діячів літератури і мистецтва та спільна праця з талановитою мистецькою молоддю — все це позначилося на його художній творчості цього періоду, дуже різноманітній за характером, жанрами та технікою виконання. В Академії Шевченко опанував техніку рисунка італійським олівцем і крейдою на сірому і коричневому папері, техніку офорта та олійного і акварельного живопису.

Із великої кількості чудових портретів, що вийшли з-під пензля художника у цей час, на виставці можна побачити олійні роботи: «Портрет Ганни Іванівни Закревської», «Портрет Платона Олексійовича Закревського» 1843 р., та «Портрет дітей В. М. Рєпніна» 1844 р. Загалом, портретам у Шевченковому доробку належить досить велике місце. Він почав працювати над ними ще кріпаком, продовжує і в Академії, і незабаром він стає одним із відомих та популярних портретистів. У створених образах художник намагається дати психологічну характеристику портретованому, його роботи відзначаються невимушеністю, природністю, вдалою композиційною побудовою, свіжістю барв.

У той період в Академії мистецтв малювали картини переважно на біблійні та міфологічні теми, проте ця обмеженість у темах не задовольняла молодого художника. У його творах з’являються люди з народу — дівчина-кріпачка, діти, циганка тощо. Досить ілюстративною в цьому плані є картина, виконана олійними фарбами на полотні «На пасіці» (1843 р.). Своїми картинами він намагається привернути увагу суспільства до пригнобленого люду, особливо це стало відчутно після поїздки Тараса Шевченка у 1843 р. по Україні.

Ця подорож була пов’язана з бажанням побачитися з братами і сестрами, та здійснити давній задум — відобразити в малюнках життя, побут українського народу та природу України. Сумні картини постали перед очима поета, нелюдські знущання над селянами викликають у нього рішучий протест проти існуючого ладу. Враження від цієї поїздки і спостереження тяжкого життя кріпаків Т. Шевченко пізніше використав у своїх поезіях та повістях, а також виклав у багатьох живописних та графічних творах. Зокрема у таких, як «Видубицький монастир» та «Вдовина хата», «Портрет діда», що представлені на виставці.

Подорож Україною навесні 1843 року та любов до рідного краю наштовхнули Тараса Шевченка на створення цілої серії картин, на яких відображено історичні місця, побут і природу країни. Повернувшись після поїздки до Петербургу, він завершує навчання в Академії мистецтв, та у 1844 р. втілює в життя свій задум та видає на власні кошти і поширює альбом під назвою «Живописна Україна».

Випуск альбому складається з шести офортів: «У Києві», «Видубицький монастир», «Судня рада», «Старости», «Казка», «Дари в Чигирині 1649 року». В офортах всі підписи, дати і написи зроблені Шевченком. Кілька офортів із альбому надані були Національним музеєм Тараса Шевченка у Києві для експонування на виставці у Чернігові.

Тарас Григорович по закінченню навчання в Академії мистецтв одержав звання «некласного художника» і знову виїхав до України навесні 1845 р. — працювати. B Києві він влаштовується на посаду художника тимчасової комісії по розгляду стародавніх актів. Виконуючи розпорядження комісії, Шевченко подорожує містами Київської, Полтавської, Волинської, Чернігівської та Подільської губерній, зарисовує пам’ятки старовини, а також збирає зразки народної творчості, створює низку картин та портретів.

У рисунках олівцем, аквареллю, сепією, які виконані протягом квітня — жовтня 1845 року, зображено пам’ятки старовини та мистецтва (головним чином архітектури), а також приділено велику увагу змалюванню сільського побуту, окремих типів, жанрових сцен та природи. Більша частина зображень у творах того часу — це краєвиди, що торкали найтонші струни його чутливого до краси серця. В основному це невеликі за розміром акварелі, сепії, малюнки олівцем.

Загалом, у творчості післяакадемічного періоду Шевченка 1845-1847 pоків переважає виконання портретів та пейзажів, і провідне місце належить саме архітектурному пейзажу. З цього періоду творчості збереглась велика кількість робіт, і серед представлених на виставці у заповіднику саме цей є найбільше проілюстрованим. Півтора десятки робіт із альбому 1845 року, виконані аквареллю та сепією, такі як «Брама в Густині. Церква св. Ніколая», Вознесенський собор в Переяславі», «Чигиринський дівочий монастир», «Богданова церква в Суботові», «У В’юнищі», «У Василівці» та інші, є чудовими ілюстраціями відвідуваних Шевченком місцевостей під час його роботи у Київській археографічній комісії.

Улюбленими пейзажними мотивами Тараса Шевченка було зображення мальовничих околиць та куточків сіл, містечок, берегів тихих степових річок, ставків, урочищ. Для краєвидів, виконаних у цей період, характерним є вміння художника простими засобами лінійної побудови досягти дивовижних ефектів у передачі простору, а зображенням на передньому плані створити необхідне обрамлення для завершеного малюнка. Часто в цих роботах палітра дуже стримана, монохромна, але мінімальними засобами художникові вдається досягнути виняткового ефекту.

Незважаючи на царську заборону писати та малювати, у важких умовах заслання 1847-1857 років, Шевченко виконав велику кількість мистецьких творів, які увійшли у скарбницю образотворчого мистецтва. В творах цього періоду виявились широкі мистецькі інтереси художника, виразна соціальна спрямованість, висока професіональна майстерність та дістали дальший розвиток прогресивні традиції реалістичного мистецтва.

Проте, перебуваючи на засланні, Шевченко всіма помислами хотів повернутися на «сердешну Україну», до рідного народу. У травні 1859 р. він таки наважився розпочати клопотання про дозвіл виїхати в Україну, 25 травня одержав посвідчення на вільний проїзд в Україну і того ж дня виїхав.

На початку червня поет був уже в Україні — спочатку в Сумах та у Лебедині, потім на хуторі Нові та в Лихвині, далі прямує до Пирятина, Переяслава, їздив у село Козинці, звідки поплив по Дніпру човном у Прохорівку до свого приятеля М. Максимовича, натомість поїхав до рідного села Кирилівки. З Кирилівки поет поїхав до Корсуня, далі до села Межиріч (неподалік від Канева). Після повернення з Межиріччі, Т. Шевченко був заарештований, і повернутися до України більше не мав можливості.

Проживаючи у Петербурзі та мандруючи востаннє Україною, Шевченко продовжував працювати не тільки в портреті та над жанровими композиціями, але й над пейзажами. Повністю не зберігся альбом з художніми творами 1858-59 рр. На сьогодні відомо лише 18 рисунків пером, тушшю, сепією та олівцем. Це і ескізи до офортів, і етюди та ескізи, виконані під час перебування Шевченка в Україні, а також різноманітні фольклорні записи.

Для експонування в Чернігові Національним музеєм Тараса Шевченка було надано кілька робіт цього періоду, зокрема, виконані тушшю «Дві дівчини» (1858 р.) та архітектурний пейзаж «В Корсуні» (1859 р.). У цих невеликого розміру роботах Шевченко досяг надзвичайно тонкого, контрастного світломоделювання, за допомогою тонких монохоромних ліній і штрихів він створив єдине злагоджене художнє ціле. Відчуття простору передається ритмічним чергуванням смужок світла на стовбурах дерев. Тонке відчуття краси і розуміння природи спостерігається в картинах художника так само, як і в поетичних творах Тараса Григоровича. Елементи пейзажу є складовою фігуративно-сюжетних картин Шевченка, і не лише презентованої на виставці роботи «Дві дівчини», оскільки в усі періоди творчості він звертався до пейзажу як до виразного засобу передачі поетичної краси природи.

В останні роки життя та творчості, удосконаливши своє вміння створювати глибоко психологічні достовірні образи, Тарас Шевченко створив чимало портретів різних осіб, з якими його зводила доля. В цей період він виконував портрети в основному італійським олівцем та білилами на тонованому папері в один-два сеанси, вихоплюючи найхарактерніше в обличчі. Такими є, зокрема, презентовані на нашій виставці портрети товариша Шевченка, видатного українського етнографа, фольклориста, етнографа М. О. Максимовича та його дружини М. В. Максимович.

Картини народного життя та побуду, поетичні живописні краєвиди, архітектура у поєднанні з природою, люди різних соціальних пластів, багатство проявів життя, якою б гіркотою чи радістю вони не були пронизані, відображені у роботах Шевченка-художника. В однаковій мірі вони характерні для картин усіх періодів його творчості, адже для Тараса Шевченка в усі часи ідеалом, взірцем і любов’ю були земля і люди, обʼєднані спільною долею з ним долею, священими символами, моральними принципами, національними традиціями й національною самосвідомістю, свободолюбиві і безкомпромісні, сповнені могутньої емоційної сили українська земля та рідний український народ.

Підготувала онлайн-виставку Ірина Бугера, молодший науковий співробітник науково-просвітницького відділу Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній»