На території Троїцького монастиря, на південь від Троїцького собору, знаходиться Введенська трапезна церква, побудована в 1677 – 79 рр., ще до зведення головної споруди цього ансамблю — Троїцького собору.

Безстовпна трапезна є справжнім шедевром національного архітектурного стилю. Споруда — одна з найдавніших у групі пам’яток ХVІІ ст. Вплив трапезної на ряд інших пам’яток безсумнівний. Її планувальна структура повторена в трапезній Михайлівського монастиря в Києві. В інших випадках існують незначні відмінності, наприклад, у трапезній Видубицького монастиря. Але загальна схема і тут зберігається: до приміщення церкви із заходу примикає обідній зал, до нього в свою чергу — допоміжні приміщення для приготування їжі і зберігання продуктів.

Така ж схема в безстовпних трапезних Гамаліївського, Густинського та інших монастирських ансамблів. Церква, обідній зал, сіни розташовані в одну лінію, дякуючи чому одноповерховий корпус є витягнутим, а в плані являє собою прямокутник з виступами — розкріповками, довжиною 37,5 м., шириною в вузький частині 10 м., а в широкій — 17,5 м.

Особливістю композиції є те, що у церкві дві бані, а не одна, як в більшості випадків. Тут підкупольний четверик за допомогою плоского парусу переходить у восьмерик, який конусоподібно звужуючись переходить в свою чергу в ліхтар, увінчаний главкою. У побудові внутрішнього простору використано прийоми, які йдуть від дерев’яної архітектури. Одна баня призначена для розміщення вівтаря, друга для тих, хто молиться. Подібна архітектура тим більш цікава, що в літературі виникла суперечка — чи існував взагалі в українській архітектурі тип двобанного храму.

Унікальним прикладом побудови інтер’єру в спорудах ХVІІ ст. є перекритий циліндричним склепінням зал трапезної. Виразність склепінчастого перекриття підкреслена розпалубками стрільчатої форми з профільованими нервюрами. Сучасні бані церкви мають придавлену форму, яка не відповідає формі внутрішнього простору. Можливо, вони були перебудовані після пожежі монастиря в 1731 р. Бані такої форми в першій половині ХVІІІ ст. відомі в ряді інших пам’яток, наприклад, у церкві на Економічних воротах Києво-Печерської Лаври.

У характері пластичної обробки фасадів трапезної, безсумнівно, деякі риси схожості з пластикою будинку Лизогуба. Але принципова різниця в тому, що трапезна має чітко виражений головний фасад, чого немає в будинку Лизогуба. Енергійний вертикальний ритм головного фасаду, глибокі віконні отвори в товщі стін, характерні трикутні фронтончики над вікнами — все це дає враження великої гармонії. Головний фасад виділено виразним ритмом напівколонок, а церква вже має інший крок напівколонок. Архітектура сіней і підсобних приміщень носить скромний характер, плоскі пілястри не сильно виступають за поле стіни.

Таким чином, кожну частину цієї споруди — церкву, трапезний зал і підсобні приміщення вирішено по-різному, але при цьому збережено цільність і єдність споруди.

Цікаво, що в архітектурі трапезної є чимало рис типово російської архітектури. Перш за все, це відноситься до обрамлення віконних отворів і, взагалі, до характеру наружної пластики. Цей сплав українських і російських архітектурно-будівельних традицій народжував мажорні художні образи.

Через деякий час після спорудження церкви гетьман Іван Мазепа подарував іконостас, прикрашений його гербом.

Це був чотириярусний бароковий іконостас, центральна частина якого була підвищена і починаючи з другого ярусу ікони розташовувалися по вигнутій лінії, що трохи піднімалася до центру.

Але, на жаль, іконостас було знищено в 30-ті роки ХХ ст.

Іконостас, що знаходиться зараз у Введенській церкві зроблений в 1988-89 рр. до відкриття духовного училища регентів-псаломщиків 1 вересня 1989 року. Адже Введенський храм відноситься до духовного училища і є «студентською» церквою: тут студенти проводять заняття, складають іспити. І в той же час це є трапезна церква.

Замовником іконостасу виступив митрополит Чернігівський і Ніжинський Антоній. Його проект розробив благочинний церков Чернігівського округу митрофорний протоієрей отець Анатолій Товстогон. Він же є і автором всіх іконостасних ікон, а також настінних розписів, що були виконані пізніше.

Те, що саме одна людина є автором проекту іконостасу і автором його ікон — вдале поєднання архітектури, різьблення і малярства, якого домагалися ще в давні часи і яке зменшує або навіть виключає можливість еклектичних рішень. Так, наприклад, зараз за кордоном заведено такий порядок, що іконостас планує архітектор храму чи маляр ікон.

Основа іконостасу виготовлена з сосни, а різьблення — з липи. Столярні роботи виконав різьбяр Олексій Корець. Різьблення, колонки і рами ікон зразу ж були позолочені. Цю роботу виконав позолотник Савченко Микола Іванович. Тло іконостасу пофарбоване білою і частково червоною фарбою.

Іконостас 4-х ярусний. Але ці яруси неповні, хоча загальний канон збережено І-й ярус знизу — намісний. У центрі знаходяться Царські врата, на яких розміщено композицію «Благовіщення» і зображення чотирьох євангелістів.

Справа від Царських врат — ікона «Спасителя», зліва — «Богоматір з немовлям», далі справа — південні дияконські врата з іконою «Архангел Гавриїл».

Крайні ікони: справа «Введення до храму» — храмова ікона, присвячена одному з двунадесятих свят, якому відповідно присвячений головний і єдиний престол храму і відповідно сам храм, а зліва — ікона «Апостол Іоан».

Таким чином, у першому місцевому ряді знаходиться всього 12 ікон: 6 великих і 6 маленьких на царських вратах.

Над царськими вратами знаходиться ікона «Тайна Вечеря», що входить до другого ярусу, в якому лише 3 ікони: окрім «Тайної вечері» ще «Різдво Христово» і «Різдво Богородиці».

Таким чином, в іконостасі Введенського храму святковий ярус став другим, замість третього згідно канону.

Над святковим ярусом знаходиться третій ярус — апостольсько-святительський або просто апостольський. Згідно канону, у центрі повинна бути ікона Ісуса Христа. Але, у центрі знаходиться ікона «Воскресіння Ісуса Христа» — точна копія такої ж ікони з іконостасу Троїцького собору, а по обидві сторони 4 ікони із зображенням апостолів: по три на кожній іконі (12 апостолів).

Окремо, зліва і справа, ніби об’єднуючи ці два яруси: деісусний і святковий, знаходяться 2 великі ікони: «Іоан і Анна» та «Марія Магдалина і апостол Павло».

Четвертий ярус в іконостасах — пророчеський, повинен включати в себе зображення старозавітних пророків. Цей ярус о. Анатолій скомпонував довільно. У центрі знаходиться ікона «Цар слави», зліва — «Богоматір з немовлям» і «Пророк Ілля»; справа — «Іоанн Хреститель», «Пророк Мойсей зі скрижалями». Ця схема нагадує схему четвертого ярусу іконостасу Троїцького собору.

І окремо, ніби складаючи п’ятий ярус, знаходяться маленькі ікони: у центрі — зображення св. Духа у вигляді голуба, справа — зображення скрижалей.

Введенська церква є однією з найдавніших у групі чернігівських пам’яток ХVІІ ст., і є шедевром національного архітектурного стилю. Вплив цієї споруди на ряд інших пам’яток безсумнівний.