Вічна пам’ять: пішов з життя Валерій Сарана…

Його смерть була несподіваною. Завжди життєрадісний і самовідданий, мріяв ще багато зробити, але… 26 серпня 2018 року його серце зупинилося.

Цього року Валерій Юрійович піднявся з молоддю на Говерлу, сплавлявся на байдарках по Сейму і Десні, ознайомився з архітектурними та історичними об’єктами у Кам’янці-Подільському, Чернівцях, Хотині. А ще планував поїхати на Черкащину…

З ним було цікаво розмовляти, порадитися, він вмів повести за собою людей, вислухати і переконати.

А ще Валерій Сарана просив, щоб на його пам’ятнику написали: «Світ ловив мене та я виривався»…

Його поховали 28 серпня, на свято Успіння Пресвятої Богородиці. Чин похорону та прощання з видатним державним і громадським діячем Чернігівщини Валерієм Сараною відбувся в Катерининській церкві.

З ним прощалися рідні, друзі, колеги, побратими…

Він був не лише політиком і відомим громадським діячем, Валерій Сарана працював і на різних державних посадах. Зокрема, у 2003-2006 роках Валерій Юрійович обіймав посаду генерального директора Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній». За його керівництва значну увагу було приділено ремонтно-реставраційним роботам пам’яток архітектури та археологічним дослідженням. Оновлювалися експозиції заповідника. Проводилася активна науково-популяризаторська, екскурсійна та лекційна робота. Організовувалися наукові конференції у яких брали участь дослідники не лише із різних областей України, а також із-за кордону. Кожному напрямку діяльності музейної установи приділялося максимум уваги, тож Валерія Юрійовича і зараз, через роки, з любов’ю і вдячністю згадують співробітники Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній».

Вічна йому пам’ять і земля пухом незламному українському патріоту…

Валерій Сарана відомий державний і громадський діяч на Чернігівщині і в Україні, перший голова Чернігівської краєвої організації Народного Руху України (1990–1992), член оргкомітету Установчого з’їзду Народного Руху України (1989), заступник голови Чернігівської обласної державної адміністрації з гуманітарних питань (1992–1994).
Валерій Юрійович народився 29 травня 1947 року у Києві. Після переведення батька в Чернігів, переїхав у 1952 році до цього міста, де навчався у першій школі.
У 1965–1970 роках навчався у Київському інституті народного господарства імені Д. Коротченка. Після проходження служби в армії, працював у фінансових установах Чернігова, викладав у Чернігівському юридичному технікумі.
З кінця 1980-х років активно включився у боротьбу за незалежність України. У 1989 році разом з Василем Чепурним, Владиславом Савенком, Анатолієм Лащевським, Олексієм Івченком, Леонідом Отрюхом, Богданом Луцівим та Владиславом Бойком став засновником Чернігівського обласного товариства української мови імені Т. Шевченка, де був обраний заступником голови.
9 липня 1989 року на установчих зборах Чернігівської краєвої організації Народного Руху його обрано співголовою організації. Валерій Сарана очолив чернігівську делегацію на Установчий з’їзд Народного Руху України за перебудову, у складі якої був і Левко Лук’яненко. На цьому доленосному для визвольної боротьби форумі взяв участь не тільки як делегат, а також і як член оргкомітету.
6 жовтня 1990 року його обрано головою чернігівського Руху, який він очолював до 14 квітня 1992 року.
Мітинги, якими часто керував Валерій Сарана, розбудили сонний Чернігів і всю область, на них вперше були підняті синьо-жовті прапори, пролунали вимоги позбавлення КПРС керівної ролі, слова про незалежність України. Походи «Дзвін-90» у 1990 році та «Козацькими шляхами» у 1991 році, які проводили товариство української мови імені Т. Шевченка та Народний Рух, стали важливими віхами подолання комуністичної гегемонії у свідомості жителів Чернігівщини, викликали великий резонанс, поклали початок відродженню Батурина та доброї пам’яті про гетьмана Івана Мазепу.
29 січня 1991 року Валерій Сарана очолював делегацію Народного Руху на першому публічному вшануванні подвигу героїв Крут на місці бою з російськими більшовицькими військами. Тоді було встановлено березовий хрест. Відтоді щороку 29 січня на цьому місці вшановується пам’ять захисників УНР вже на національному рівні.
Переслідувався КГБ, зокрема, за доставку з Вільнюса нелегальної чернігівської газети «Громада».
Від чернігівської «Просвіти» на виборах до Верховної Ради у березні 1991 року Валерія Сарану було висунуто кандидатом у депутати по Новозаводському виборчому округу. «Компартійні органи вели активну пропагандистську роботу проти мене, як кандидата, що представляв політичну силу – Рух, який протистояв КПРС. У дискредитації мене КПРСівські агітатори не гребували нічим. Вони звинувачували мене у всіх смертних гріхах, мислимих і немислимих», – згадував Валерій Сарана. Для боротьби з рухівським кандидатом було створено обласний штаб на чолі з другим секретарем обкому КПРС Павлом Мисником. У другому турі Валерій Сарана програв вибори номенклатурному кандидату, як вважають рухівці, внаслідок фальсифікацій.
19 серпня 1991 року під час ГКЧП разом з головою обласного товариства української мови імені Т. Шевченка Василем Чепурним підписав телеграму Президії Верховної ради УРСР: «Протестуємо проти московського двірцевого перевороту. Такий Союз Україні не потрібен. Вимагаємо негайного виходу України зі складу СРСР».
У 1991 році на перших виборах Президента України був довіреною особою кандидата на посаду Президента В’ячеслава Чорновола у Чернігівській області.
Валерій Юрійович взяв активну участь у розбудові молодої відновленої Української держави.
У 1992–1994 роках працював заступником голови Чернігівської обласної адміністрації з гуманітарних питань, у 1995–1996 роках – викладачем у Чернігівському державному інституті економіки та управління, у 1996–1997 рр. – керівником апарату фракції Народного Руху у Верховній Раді України, 1998–2002 рр. – головним консультантом управління внутрішньої політики Адміністрації Президента України, у 2003 р. очолював одне з управлінь Державного комітету України з інформаційної політики.
У 2003-2006 рр. – генеральний директор Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній, 2006–2007 рр. – заступник начальника управління культури і туризму Чернігівської обласної державної адміністрації.
Символічно, що вже пенсіонером саме він у 2007–2012 роках був керівником будівництва та першим директором Меморіального комплексу «Пам’яті героїв Крут».
Як і те, що напередодні 27-ї річниці Незалежності України Валерій Сарана разом із побратимами створив обласний громадський комітет із вшанування пам’яті Героя України Левка Лук’яненка.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *