Маловідомі реліквії з поховання чернігівського архієпископа Лазаря Барановича
У вересні 2020 р. в історичному центрі Чернігова на Дитинці встановили історико-скульптурну композицію із чотирьох пам’ятників: чернігівському князю Мстиславу Володимировичу Хороброму, Нестору літописцю, чернігівському полковнику Мартину Небабі та чернігівському архієпископу Лазарю Барановичу. Автор: скульптор Олексій Шевченко. Увіковічнення пам’яті відомого церковного діяча співпало з відзначенням у 2020 р. офіційного 400-річного ювілею Лазаря Барановича (1620—1693 рр.).
Відомий церковний і культурний діяч, впливовий політик, чернігівський і новгород-сіверський архієпископ народився, вважаємо, найімовірніше 1616 р., можливо, у Білорусії. Лазар Баранович здобув добру освіту, навчаючись у єзуїтському колегіумі м. Каліша, в Києво-Могилянській колегії, Віленській академії. Потім він був викладачем, ректором Києво-Могилянської колегії. У 1657 р. за підтримки гетьмана Богдана Хмельницького та київського митрополита Сильвестра Косова Лазар Баранович висвячений на чернігівського та новгород-сіверського єпископа. У 1667 р. йому було надано сан арієпископа.
Портрет Лазаря Барановича. Гравер О. Тарасевич. 1693. Мідьорит.
Обійнявши посаду церковного архієрея найбільшої в Гетьманщині єпархії, Лазар Баранович розгорнув активну політичну та культурно-просвітницьку діяльність, став найвпливовішим владикою. Він майже 20 років з перервами (у 1657 р., з 1659—1661 рр., та з 1670—1685 рр.) був місцеблюстителем київської митрополії (тобто фактично виконував обов’язки київського митрополита). Трагічні обставини Руїни, часті зміни гетьманів, посилення військової інтервенції, висунули впливового владику на роль не тільки духовного лідера православної церкви, але й всього суспільства. Архієрей активно займався духовним відродженням краю: відновленням церков та монастирів, заснуванням шкіл, поширенням проповідництва, розвитком хорового мистецтва. Лазарю Барановичу належить чимала заслуга у розвитку української літератури, книгодрукування у другій половині XVII ст. Він більше 20 років жив у Чернігові, з них 13 років у якості місцеблюстителя Київської митрополії. Завдяки Лазарю Барановичу у Чернігові були відбудовані давньоруські храми та монастирі, побудовані нові, зокрема, найбільший у Чернігові Троїцький собор. Владика прагнув перетворити Чернігів на провідний культурний осередок Гетьманщини, піднести до рівня Києва, а той перевищити його. Ще за життя та й після смерті про нього писали сучасники як про визначну особистість, за «яким плакала вся Русь». Дмитрій Туптало (Ростовський) називав його «великим стовпом церкви».
Розкриття склепу Лазаря Барановича
Помер Лазар Баранович 3 вересня 1693 р. Його поховали у кафедральному Борисоглібському соборі. Склеп влаштували у середній частині нави собору між центральним і західним стовпами. Він мав склепіння в одну цеглу, шириною 160 см і був складений із червоної жолобчастої цегли розміром 29х17х5 см. У жовтні 1956 р., під час досліджень собору архітектором Миколою Холостенком у присутності комісії відбулося розкриття склепу Лазаря Барановича. Микола Холостенко планував його розібрати, оскільки його північна стіна стояла на краю стародавньої стіни споруди ХІ ст., — т.з. князівського двокамерного терему, який досліджував архітектор. Гробниця Лазаря Барановича великих розмірів лежала на напівкруглих брусках, обтягнута шовком. Після того як її витягли, відкрили, точніше, під час виносу провалилася кришка — там лежав прах Лазаря Барановича. Від кісток та черепа нічого не залишилося — лише жмут рудуватого волосся бороди. На голові була одягнена оксамитова камілавка без усяких прикрас. Покійник був покладений в облаченні-савані.
Облачення Лазаря Барановича з його поховання
Як вважав Микола Холостенко, найімовірніше, це була мантія, без рукавів, під ним — темний каптан також без прикрас, який погано зберігся. На ногах —залишки панчох, при чому ноги були зв’язані паском, який теж погано зберігся. На плечах мантії були вишиті шовком і добре збереглися довгасті прямокутні медальйони: на правому — вишите зображення Ісуса Христа на повний зріст з хрестом в лівій руці, обабіч вишита монограма ІС ХС (Микола Холостенко помилково зазначив, що то архангел). У верхній частині, навколо фігури Христа, вишитий напис: “Азъ есмь воскресеніє і животъ”. Ці слова промовив Ісус Христос до сестри Лазаря Марфи, коли прийшов його воскрешати (Іоан. 11: 25). На лівому медальйоні була вишита фігура патронального святого архієпископа — Лазаря на повний зріст з посохом в єпископському облаченні. Обабіч святого напис: “СТ ХСВ ЛАЗАР ЕПКОП КИТИЙСКИ” (Святий Христов Лазар єпископ Кітійський). Внизу фалд мантії — вишиті квадратні наріжники: на правому — крупна тюльпаноподібна квітка з дрібними пелюстками, а знизу букви “АЕ” і “Ч” (Архієпископ Чернігівський), на лівому — така ж квітка і букви “Л” і “Б” (Лазар Баранович).
На грудях небіжчика, поверх мантії, лежав дерев’яний благословенний хрест в “мідній бронзовій” оправі. На лицьовому боці хреста вирізьблено “Розп’яття” та “чотири євангелісти”, зі зворотного — “Зняття з хреста”, праворуч і ліворуч — два архангели, а знизу і зверху, найімовірніше, також євангелісти. Проте, на благословенному хресті (він був переданий Чернігівському державному архітектурно-історичному заповіднику в 1972 р. Чернігівським історичним музеєм як хрест Лазаря Барановича), який зараз експонується у вітрині Борисоглібського собору, на лицьовому боці зображено “Розп’яття”, а на зворотньому — Богородицю з немовлям на повний зріст.
Благословенний та наперсний хрести Лазаря Барановича
У той же час на фотографії з фонду Миколи Холостенка, який зберігається у Національному заповіднику “Софія Київська”, представлений ще один благословенний хрест з поховання Борисоглібського собору, на ньому з лицьового боку зображено “Розп’яття” з пристоячими Марією та Іоанном Богословом, у бічних ременах — поясні зображення двох святих жінок, зверху і знизу — євангелісти, на зворотному боці — “Хрещення”, в бічних раменах зображено двох ангелів (?), зверху і знизу — євангелісти. Нині цей хрест зберігається в Чернігівському історичному музеї ім. В.В. Тарновського. На ручці має напис “Лука” та інші нерозбірливі букви. Відомо, що світське ім’я Барановича було Лука. Вірогідніше за все, саме цей хрест походить з поховання Лазаря Барановича. На фотографії з колекції Миколи Холостенка цей хрест міститься поруч з нагрудним хрестом, який лежав під мантією архієпископа. Холостенко його замалював, вказавши на його невеликий розмір, зазначивши, що він був “пустотілий, мідний чи бронзовий з развиненими кінцями”. Нині цей срібний з позолотою хрест знаходиться у вітрині Борисоглібського собору. Він належить до наперсних хрестів-мощевиків, які до XVIII ст. мали право носити тільки єпископи. Хрест наперсний з вушком, чотирикінцевий, кінцівки якого мають трипелюсткоподібні завершення. На лицевому боці хреста вигравіюване Розп’яття, обабіч в бокових раменах — зображення Марії та Іоана Богослова, зверху — голуб — символ Святого Духа. На зворотньому боці — знаряддя страстей. Серед облачення Лазаря Барановича Микола Холостенко також зазначив квадратну панагію, на якій був зображений хрест з підніжжям уступами. Микола Холостенко помилився: це була не панагія, а параман з тканини — невеликий чотирикутний плат, атрибут чернечого одягу, що носиться під одягом на шнурах, котрі пришиті до його кутів. На ньому вишитий восьмикінцевий голгофський хрест з підніжжям, внизу череп та кістки Адама, обабіч — спис та палиця з губкою і відповідними написами.
Камілавка, єпітрахиль, палиця з поховання Лазаря Барановича
З поховання Лазаря Барановича Чернігівському історичному музею були передані мантія, хрест ручний (благословенний), хрест наперсний, шапка-камилавка. Чернігівський історичний музей у 1972 р. передав Чернігівському державному архітектурно-історичному заповіднику як речі з поховання Лазаря Барановича, також камілавку, єпітрахиль та палицю. Нині вони експонуються у Борисоглібському соборі. На жаль, мантія Лазаря Барановича у Чернігівському історичному музеї до нашого часу не збереглася. Зотлілі залишки облачення та гробу Лазаря Барановича після обстеження гробниці перенесли у північну абсиду Борисоглібського собору, де і були поховані. Після перенесення поховання склеп розібрали.
Ольга Травкіна, кандидат історичних наук, завідувачка відділу музейної та науково-фондової діяльності Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній»