Ікони «Коронування Пресвятої Богородиці» із збірки Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній»
У центрі уваги мистецтвознавців сакрального мистецтва завжди були актуальними проблеми впливів, запозичень та розповсюдження іконографій, зокрема, в українському іконописанні. Україна знаходилася на перехресті Заходу та Сходу, її мистецтво активно переймало західні сюжети, було провідником цих процесів та нових ідей. З цієї точки зору цікавим сюжетом в українській іконографії є поява та поширенння ікон «Коронування Діви Марії» чи «Коронування Пресвятої Богородиці» як найчастіше їх називали в Україні, який, тут мистецтвознавці одностайні у думці, був запозичений із Західної Європи.
Відомо, що сюжет «Коронування Діви Марії» був досить популярним у європейському мистецтві Середньовіччя та Нового Часу. У Святому Письмі відсутні свідчення про коронування Богородиці. Але надзвичайне поширення культу Діви Марії у Західній Європі призвело до появи богословських праць, легенд, зокрема, популярної у середньовіччі «Золотої легенди» Якопа да Вораджине (ХІІІ ст.) про коронування Марії Царицею Небесною після успіння та вознесіння, які послугували для майстрів джерелом для цього іконографічного сюжету. Культ Діви Марії знайшов своє логічне завершення у католицькому догматі про те, що Богородиця була зачата без гріха, відокремлена від первородного гріха, була з першої хвилини чиста та непорочна. Часто на іконах «Коронування Діви Марії» зображували Мадонну на повний зріст, яка попирає ногами символ гріхопадіння — змія (диявола) у пащі з яблуком — гріховним плодом. Коронування Діви Марії писали численні художники, зокрема, такі відомі як Сандро Боттічеллі, Ель Греко, Дієго Веласкес, Пітер Пауль Рубенс та багато інших. У працях майстрів XVI—XVII ст., позначених ренесансними реалістичними здобутками та бароковими впливами, коронація Діви Марії зображувалася як надзвичайно пишна та урочиста сцена: Діву Марію, вбрану досить розкішно, часто з непокритою головою, з молитовно складеними руками, коронують Ісус Христос з анатомічно виписаним оголеним торсом (Рубенс, Ханс фон Аахен та ін.) та сивобородий Бог Отець, зверху — голуб, що символізує Святого Духа. Внизу часто — янголи-путті.
Поширення цього сюжету в Україні пов’язують з прийняттям Берестейської унії 1569 р. та, зокрема, заснуванням уніатського ордена св. Василія Великого. Ці ікони починають розповсюджуватися, переважно, у Західній Україні у XVII cт., але значного поширення згаданий сюжет отримує у XVIIІ—XІХ ст. Їх розповсюдження пов’язують також з практикою коронування найбільш шанованих богородичних ікон, запровадженою папами в Італії, а потім і в Польщі та у XVIII cт. у Західній Україні. У той же час дослідження про поширення цього західноєвропейського сюжету в іконописі Лівобережної України на сьогоднішній час відсутні.
Ікони «Коронування Пресвятої Богородиці» набувають значного розповсюдження у Лівобережній Україні у другій половині XVII—XІХ ст. Гравюри із їх зображенням присутні у численних українських виданнях: майбутнього архімандрита Чернігівського Єлецького монастиря Йоаникія Ґалятовського «Ключ розуміння» (1659 р., Київ), зокрема, на титулах таких чернігівських стародруків як «Октоїх» (1682 р., Чернігів), «Молитвослов» (1687 р., Чернігів), «Новий завіт» (1717 р., Чернігів), «Правила до Божественного причастя» (1720 р., Чернігів). Зазначимо, що сюжет «Коронування Богородиці» розміщено у верхній частині знаменитих срібних шат чернігівської ікони «Троїцько-Іллінська Богородиця» (1695 р.).
У збірці Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» налічується 12 ікон «Коронування Пресвятої Богородиці». Тут зберігаються ікони XVII—XVIIІ ст., написані професійними майстрами, а також народні ікони ХІХ ст.
Насамперед, серед іконописних зображень вирізняється ікона «Коронування Пресвятої Богородиці» (КН-2003, І-3-1100), написана професійним майстром, ймовірніше, у другої пол. XVII cт., яка у 1983 р. разом з іншими іконами потрапила до заповідника з Успенського собору м. Новгорода-Сіверського. Вона була відреставрована у 1984—1986 рр. Ікона чималих розмірів 124х87 см, викона із двох дошок, написана на ґрунті з крейди та тваринного клею, олійними фарбами, верхня частина має позолочене тло та позолочене рельєфне зображення сонця з променями, на якому зображено голуба — символ Св. Духа. Обабіч — Ісус Христос з оголеним торсом, прикритий багряницею з тоненьким, досить витонченим хрестом та статечний сивобородий Бог-Отець з державою, коронують Богородицю, тримаючи над її головою вишукану корону. У центральній частині зображено Богородицю на повний зріст у благочестивій позі із молитовно складеними руками, у синьому мафорії (існує думка, що синій колір мафорія, характерний для католицьких мадон) та червоній туніці. Обабіч — голівки янголів-путті на тлі клубчастих синіх хмар. Ікона майстерно закомпонована та має гарно продумане колористичне рішення: верхня частина — це позолочне тло, яке символізує горішній, потойбічний світ, небесне царство, воно відтіняє нижню частину, де переважають світло-блакитні кольори, а внизу — важкі темно-сині хмари. Незважаючи на статичність, нерухомість, застиглість іконографічних образів, бачимо професіоналізм у симетрично правильному компонуванні та анатомічно пропорційному зображенні персонажів, у, хоча ще й обмеженому, але досить вмілому світлотіньовому моделюванні облич та фігур.
Дослідження пігментів цієї ікони, яке проводилося завідувачкою науковим відділом фізико-хімічних досліджень Національного науково-дослідного реставраційного центру України В.О. Распопіною 2016 р. засвідчило наявність свинцових білил, кіноварі, вохри червоної, смальти, яр-мідянки, а от пігментів, вперше отриманих або синтезованих у XVIIІ cт. — відсутні. Враховуючи ці висновки, а також манеру та стиль написання ікони, припускаємо, що вона могла бути створена у другій пол. XVII cт.
Отже, ікона «Коронування Пресвятої Богородиці» із збірки Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» є однією з найбільш давніх, написаних професійним майстром ікон цієї тематики в Лівобережної України. Зважаючи на її великий розмір, не викликає сумніву, що ікона була храмовою. Але чи була вона іконостасною, питання залишається відкритим. По-перше, іконостасні ікони, хоч і не завжди, мали заокруглений верх, по — друге аналіз іконографії тогочасних іконостасів Чернігова, Північного Лівобережжя засвідчив відсутність сюжету «Коронування Пресвятої Богородиці» в іконостасах. Тут треба враховувати, що багато іконостасів не збереглося до нашого часу. Відомо, що ці ікони були присутні в іконостасах Західної України, наприклад, в церкві Воздвиження Чесного Хреста монастиря Великий скит у Маняві. Ікона «Коронування Пресвятої Богородиці» знаходиться також у відомому іконостасі Спасо-Преображенського монастиря с. Великі Сорочинці (30-ті роки XVIII ст.).
На Чернігівщині ікона «Коронування Пресвятої Богородиці» є в іконостасі собору Різдва Богородиці смт. Козельця. Він споруджений у 60-тих роках XVIII ст. Ікона написана на дереві олійними фарбами, має чималі розміри 280х130 см (КН-2016/41). Вона розташовувалася у верхньому середньому бароковому фронтоні, увінчуючи, таким чином, центральну частину іконастаса. Думається, що таке почесне місце сюжету в іконостасі храму Розумовських, було не випадковим. Значне розповсюдження його у XVIII cт. пов’язують із пануванням імператриць на російському престолі, а відтак напрошується асоціація сюжету «Коронування Пресвятої Богородиці» із коронацією та утвердженням на престолі вінценосних правительок. Відомий тісний зв’язок сім’ї Розумовських із імператрицею Єлизаветою Петрівною. Наявність та місцерозташування ікони «Коронування Пресвятої Богородиці» в іконостасі свідчить, що цей образ міг слугувати ідейно-політичною домінантою в соборі Різдва Богородиці. На відміну від ікони «Коронування Пресвятої Богородиці» XVII ст. із Новгорода-Сіверського ікона «Коронування Пресвятої Богородиці» сер. XVIIІ ст. собору Різдва Богородиці, як і інші ікони з цього іконостасу, написані зовсім в іншому стилі: вони виконані в дусі європейського бароко: тут бачимо прагнення анатомічно правильно та світлотіньово змоделювати фігури й обличчя персонажів, реалістично передати об’єми, пряму перспективу, значна увага приділяється психологізації образів. Майстри відмовляються від золотого тла, яскравих локальних кольорів. Проте монументальний образ «Коронування Пресвятої Богородиці» з іконостасу собору Різва Богородиці вирішений досить стримано, без характерної барокової напруги та пафосу, він ближчий до стилю класицизму. Колорит ікони — приглушений, місцями тьмяний. На наш погляд, ікона не дуже виразна. Можливо вона могла бути поновлена у більш пізні часи. У центрі ікони зображена Богородиця з молитовно складеними на грудях руками у рожевій туніці, синьому плащі та жовтому мафорії. Видовжений лик Богородиці з поглядом, спрямованим до неба є характерною ознакою, яка перегукується з благоговійним переживанням святих у європейському мистецтві. Досить традиційно зображений Ісус Христос з великим хрестом та Бог-Отець зі скіпетром та державою, які коронують Богородицю величною короною імперського типу. У верхній частині ширяє з розпростертими крилами реалістично виписаний голуб — Св. Дух. Внизу, серед клубчастих хмар-голівки янголів-путті.
До барокових ікон середини XVIII ст. (?) можна віднести невеличку ікону «Коронування Пресвятої Богородиці» (КН-1493, И-2-753), яка надійшла до заповідника від жителя м. Чернігова 1998 р. Вона написана на дереві, олійними фарбами, її розміри 27,5х20,5 см, вставлена у різьблену раму. На образі зображено коронування Богородиці св. Трійцею. Богородиця зображена на повний зріст у синьому мафорії та червоній туніці, у невимушеній, дещо манірній позі, голова схилена вправо, руки благочестиво схрещені на грудях, боса ліва нога граціозно відставлена в сторону. Богородиця стоїть на півмісяці та попирає ногами зеленого змія, що звивається та тримає у пащі яблуко — символ гріхопадіння — наглядна ілюстрація католицького догмату про непорочність Діви Марії, її відокремленість від первородного гріха. Невеличка за розмірами ікона вирізняється живописним формуванням образів, реалістично передачею об’єму за допомогою світлотінього моделювання. Досить майстерно зображено напруга та пафосний рух: ретельно виписані відтінки збаганок одягу Ісуса Христа і особливо Бога Отця, що переливаються та майорять на вітру. Все це разом з насиченим колоритом яскравих червоних, зелених, синіх фарб надає іконі виразності та експресії. Характерною прикметою є те, що права боса нога Бога Отця опирається на державу (земну кулю). Верхня та нижня частини образу обрамлені голівками янголів-путті. В цілому художня манера ікони наближається до світської картини. Зустрічаються також й інші більш чи менш композиційно подібні твори, виконані за взірцями картин чи гравюр європейських майстрів. Припускаємо, що ікона могла бути написана, звичайно, у досить спрощеному варіанті, за мотивами та інтерпретацією картини «Коронування Діви Марії» відомого фламандського художника Пітера Пауля Рубенса або інших художників епохи Контрреформації, оскільки тут поєднані два сюжети — «Коронування Діви Марії» та «Непорочне Зачаття Діви Марії» (Діва Марія попирає ногами змія з яблуком у пащі — символ первородного гріха). Останній сюжет набуває особливого поширення у цей період.
У збірці заповідника зберігаються також ікони «Коронування Пресвятої Богородиці», виконані народними майстрами у ХІХ ст., що свідчить про популярність цього сюжету серед широких верств, особливо у сільських церквах. Під час їх більш детального дослідження з’ясувалося, що більшість із них, десь півдесятка ікон, подібні між собою як за стилістичними характеристиками, так і за розмірами. Їх можна об’єднати в окрему групу творів, які були, напевно, пов’язані з певним осередком виробництва, конкретними майстернями. Це ікони середніх, можна сказати, стандартних розмірів 50х70 см, які складаються з двох дошок, скріплених двома шпугами. На них Богородиця зображена на кшталт західноєвропейських мадон, найчастіше з непокритим волоссям, у рожевій сукні з викотом, обрамленим комірцем, підперезаній паском з прикрасою із застібкою в центрі, на яку накинуто синій плащ, права рука притиснена до грудей, ліва відведена у бік. Обабіч неї, праворуч — Ісус Христос, ліворуч — Бог Отець, які тримають над головою Богородиці корону, зверху — голуб, що символізує Святого Духа.
Ікони написані у спрощеній, лаконічній манері. Для переважної більшості з них характерним є невибагливість письма, простодушність постатей, локальні кольори, хоча деякі написані більш живописно.
Подібність не лише у трактуванні образу Богородиці, але й у деталях свідчить про існування першоджерела, яке послужило для написання цих ікон. Характерним для них є жест Богородиці, коли одна рука притиснена до грудей, інша відведена в бік. Зазвичай, Богородиця зображувалася у цьому сюжеті з молитовно складеними на грудях руками. Жест Богородиці, коли одна рука притиснена до грудей, інша відведена в бік, бачимо на знаменитій картині іспанського художника Дієго Веласкеса «Коронування Діви Марії» (бл. 1645 р.). Можливо, копії, інтерпретації цієї картини, гравюри стали взірцем для написання цих досить спрощених, невибагливих сільських ікон. Треба зазначити, що походять вони з сільських церков Чернігівщини, тобто вони були храмовими іконами, а не хатніми: з церкви св. Феодосія Углицького с. Слобода Городнянського району, з Вознесенської церкви с. Радьковка, Прилуцького району, церкви Різдва Богородиці с. Загребелля Сосницького району, Троїцького собору м. Чернігова, Миколаївської церкви с. Гірськ Сновського району.
Таким чином, ікони «Коронування Пресвятої Богородиці» із збірки Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» свідчать про значне поширення цього західноєвропейського сюжету у Північному Лівобережжі, починаючи з XVII cт. Значну роль у розповсюдженні європейських впливів відігравав, насамперед, такий визначний культурно-духовний осередок як Чернігів з його друкарнею, колегіумом — освітнім закладам європейського типу, гуртком письменників та художників, а також й інші центри цього регіону, такі міста як Новгород-Сіверський, Стародуб та ін. У XVIIІ cт. сюжет «Коронування Пресвятої Богородиці» поширювався, у тому числі, виходячи з ідейно-політичних міркувань утвердження на престолі російських імператриць, враховуючи, що останній гетьман України Кирило Розумовський був вихідцем з Чернігівщини та зв’язок Розумовських з царським двором. Перекочував цей сюжет і у ХІХ ст., оскільки багата культурна спадщина Чернігівщини минулих століть заохочувала та впливала на розвиток народного іконописання в краї, який у цей час переживав період розквіту.
Ольга Травкіна, кандидатка історичних наук, завідувачка відділу музейної та науково-фондової діяльності Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній»