Ікона козацька «Покрова Пресвятої Богородиці»

У рамках онлайн-проєкту продовжуємо ознайомлення із музейними експонатами із збірки Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній».

Представляємо одну з найкращих так званих ікон козацьких «Покрову Пресвятої Богородиці», на них зображували представників козацької старшини, рядових козаків, міщан, духовенство.

Вона вирізняється не лише з-поміж інших ікон цієї іконографії, але й серед інших відомих козацьких «Покров», яких зберіглося до нашого часу більше десяти. Образ написаний на високому професіональному рівні з використанням богослужбових та агіографічних текстів, текстів Святого Письма і, вочевидь, була створена в інтелектуальному середовищі у першій половині  XVIII ст. Вона потрапила до збірки заповідника у 1984 р. із Успенського собору м. Новгорода-Сіверського. У результаті вкрай незадовільних умов зберігання через підвищену вологість у соборі ікона перебувала в аварійному стані. Дошки ікони були зволожені, вражені пліснявою, грибок з’їдав ґрунт, паволоку. Фарбовий шар на іконі не тільки відшарувався від основи, але й осипався. Упродовж 1984—1986 рр. вона реставрувалася в Українському спеціальному проектно-будівельно-реставраційному об’єднанні «Укрпроектреставрація» м. Київ реставратором вищої категорії Войтком П.І.

Ікона «Покрова Пресвятої Богородиці» походить із Покровської церкви м. Новгорода-Сіверського. Дерев’яна церква на кам’яному цокольному поверсі знаходилася за фортечними стінами міста (церква до нашого часу не збереглася). У 1762 р. вона була перенесена з іншого місця і первісно побудована раніше. Існують відомості, що церква споруджена на кошти новгород-сіверського жителя Давида Машковця, відомого за документами ще 1669 р. Вона мала оригінальну особливість, так зване «опасання», — дерев’яну низеньку суцільну криту галерею навколо храму. У Покровській церкві був чудовий різьблений іконостас та величезні рами з іконами з гарним різьбленням над дверима церкви. Підтвердження про походження саме цієї ікони з Покровської церкви м. Новгорода-Сіверського свідчить світлина відомого мистецтвознавця С. Таранушенка, яка зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки ім. В. Вернадського. На світлині під № 614 зображена ікона «Покрова Пресвятої Богородиці», про яку мова йде у цій статті, і на ній знаходиться напис: Новгород-Сіверський, Покровська церква. Взагалі, у Новгороді-Сіверському знаходилося чимале число т.з. козацьких ікон «Покрова»: у Покровській церкві, окрім названої, була ще одна цікава ікона «Покрова», подібні ікони знаходилися також у Миколаївській, Варваринській церквах, у новгород-сіверському музеї. З цих козацьких ікон до нашого часу збереглася лише одна, яка розміщувалася у постійній експозиції Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній». Ікона «Покрова Пресвятої Богородиці» могла знаходитися в іконостасі Покровської церкви і бути храмовою. Про це свідчить заокруглений верх живописного зображення та вільні від живопису береги ікони, які закривалися різьбленою рамкою. Розміри ікони: 116×78 см.

Композиція образу витримана у традиційному дусі, притаманному для іконографії цього кола творів, яка склалася упродовж декількох століть. Писав ікону високопрофесіональний майстер, який був обізнаний з переказом про явлення Богородиці у Влахернському храмі в Константинополі у Х ст. Про це свідчить, зокрема, надпис над зображенням візантійського імператора: «Цар Лев». Іконописець, вочевидь, був знайомий з «Четьї-Мінеями» Дмитрія Туптала, який у кінці XVII ст. писав, що під час явлення Богородиці був присутній імператор Премудрий Лев. Написи мають також святі: св. Андрій Христа Ради юродивий (напис напівстертий), святитель Єпіфаній (Стель Єпифаній), піснеспівець Роман (С. Романъ ПЂвецъ).

Проте, дійство відбувається в інтер’єрі українського храму. Іконописець ретельно вималював пишний позолочений бароковий український іконостас, з характерними шестигранними бічними прорізами, віртуозно виписав дрібні завитки його різьблення, ікони намісного ряду, навіть написи на сувоях, що їх тримають святі тощо.

Ікона майстерно закомпонована. У горішній частині образу, відокремленій густими темно-синіми хмарами, обабіч Богородиці, яка тримає в руках омофор, розміщено відповідно дві групи святих: пророки та апостоли.На тлі іконостасу, обабіч центральної фігури солодкоспівця Романа з сувоєм в руках, який співає акафіст Богородиці, розташовані дві групи персонажів: праворуч — духовні, ліворуч — світські особи. Є припущення, що серед світських осіб на передньому плані зображений чернігівський полковник Павло Полуботок у дорогому жупані, підперезаний поясом, зверху накинута делія, підбита хутром, у червоних чоботях, поряд, можливо, — ктитор ікони. Висловлювалася думка, що це — новгород-сіверський сотник Лук’ян Журавко. Проте, ктитор зображений з бородою (козаки голилися), у одязі не характерному для козацької старшини. Свого часу зберігся був портрет Лук’яна Журавка, коли він став уже стародубським полковником, у вбранні, властивому козацькій старшині, поголений. Найімовірніше за все, на іконі зображений заможний міщанин, ктитор ікони. За групою, на передньому плані, зображені молодики з зачісками «під горщик», можливо, сини Полуботка, зворушливо виглядають голівки дівчат, без головних уборів, прикрашені різнокольоровими стрічками.

Групу духовних осіб на передньому плані очолює святитель Єпіфаній (майбутній константинопольський патріарх Полієвкт), на той час учень юродивого Андрія, напівоголена фігура якого написана досить реалістично. Святитель Єпіфаній зображений у вигляді тогочасного українського архієрея: у сакосі, омофорі, з палицею, у митрі, з посохом в оточенні двох служків.

Ікона написана у кращих традиціях українського барокового іконопису, в якій статичність, нерухомість образів, ще деяка умовність та певний схематизм у зображенні поєднані з реалістичним світлотіньовим моделюванням облич, елементами тодішнього українського соціуму. Ікона «Покрова Пресвятої Богородиці» яскраво демонструє цей синтез, в якому втілився своєрідний, неповторний національний стиль та колорит української ікони. Маляру вдалося талановито поєднати умовність традиційного іконописання з реалістичними тенденціями, створивши гармонійний і у той же час яскраво декоративний твір, де блиск позолоти іконостаса перегукується з золотими німбами святих, яскравий колорит локальних тонів нижнього ряду відтінений позолоченим іконостасом, а колористична гама горішньої частини перекликається з нижньою.

Про написання ікони «Покрова Пресвятої Богородиці», певніше всього, у першій пол. XVIII ст. свідчить дослідження грунту та пігментів фарбового шару ікони. Дослідження проводилося завідувачкою наукового відділу фізико-хімічних досліджень ННДРЦУ В.О. Распопіною у 2016 р. Дослідження показало, що ікона написана на грунтованій дошці. Її грунт одношаровий, жовтуватий. Наповнювач грунту — крейда, в’язево грунту — тваринний клей. Аналіз пігментів ікони «Покрова Богородиці» засвідчив наявність берлінської лазурі, яка була синтезована у 1704 році, промислове виробництво розпочалося у 1724 р., а використання в живопису починається з середини XVIII ст. Свинцеве білило, визначене у фарбовому шарі ікони, містить мікродомішки срібла. Виробництво таких білил тривало із стародавніх часів до середини ХІХ ст. Яр-мідянка — зелений мідний пігмент штучного походження, відомий з часів античності. Найбільш часто яр-мідянка зустрічається у XIII—XVII cт., а у XVIIІ ст. зустрічається часто, у ХІХ ст. не дуже часто. Пігменти, вперше отримані або синтезовані у ХІХ ст., в іконі відсутні. Беручи до уваги вищезазначене, дослідниця дійшла до висновку, що вірогідно часом створення ікони можна вважати середину — другу пол. XVIIІ ст. У той же час треба зазначити, що присутність пігменту більш пізнього походження — берлінської лазурі, можна пояснити тим, що ікона свого часу поновлювалася. За своїми стилістичними особливостями та манерою написання датування ікони все ж таки можна віднести до початку XVIII ст.

Таким чином, ікона «Покрова Пресвятої Богородиці» належать до визначних зразків українського малярства XVIII ст. і нещодавно занесена до Державного реєстру національного культурного надбання.

Ольга Травкіна, кандидатка історичних наук, завідувачка відділу музейної та науково-фондової діяльності Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній»