Борисоглібський собор Чернігова: маловідомі сторінки історії
У 1120 році тут спочив княжич Ростислав, а в 1123-у – сам Давид Святославович. Усипальниця протягом століть зазнавала руйнувань, пожеж, перебудов: була і католицьким костелом, і головним храмом православного монастиря, ліквідованого Катериною ІІ в 1786 році. А 100 років тому чернігівці – парафіяни Української Автокефальної Православної Церкви – тут уперше почали молитися українською мовою. Здавалося б, історію собору давно вивчено і «білих плям» бути не може, але це не так.
Про маловідомі й нещодавно досліджені факти з історії Борисоглібського собору розповіли науковці Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» у рамках проєкту «Чернігів – #МістоСили», який реалізується в межах програми «Діалог» Центру міжконфесійного та міжрелігійного діалогу «Лібертас».
Так сталося, що тривалий час учені досліджували історію пам’ятки здебільшого в давньоруський період. Періодом Гетьманщини, пов’язаним із правлінням на Лівобережжі Івана Мазепи (майже 22 роки), та роками Української революції 1917–1921 р. р. радянські науковці цікавилися мало. Тому «білі плями» чекають на дослідників.
Храм на честь предків і для нащадків – у чернігівському стилі
Борисоглібський собор – перша на Русі культова споруда на честь перших національних святих Бориса і Гліба – побудований на місці давнішої споруди ХІ сторіччя, від якої лишилися нижні частини стін і фундаменти. Існує припущення – то міг бути князівський терем або храм. У північній і південній стінах споруди зроблені глибокі ніші-аркасолії для гробниць. Поховання, напевно, робили і в галереях-прибудовах, які не збереглися, і під підлогою бічних нав собору.
Борисоглібський собор – зразком чернігівської архітектурної школи ХІІ ст.: хрестово-купольний, шестистовпний, увінчаний однією 25-метровою банею. Фасади – це великі площини стін, розбиті напівколонами, що йдуть до карнизів і завершуються різьбленими капітелями з білого каменю, а стіни завершуються аркоподібними закомарами. Застосування в оздобленні фасадів деталей, прикрашених рельєфними орнаментами «звіриного стилю» від дохристиянських часів, де рослинні орнаменти поєднуються в казкове мереживо з фантастичними птахами й звірами-грифонами, є характерною рисою чернігівської архітектури ХІІ століття.
На початку ХVІІ століття, коли собор став домініканським костелом, до його західного фасаду було прибудовано восьмигранну ротонду-притвор у стилі українського бароко. У ХІХ сторіччя собор розширили на схід за рахунок нової апсиди для вівтаря. Новим етапом життя храму став період після Другої світової війни, коли в 1952–58 роках за проєктом Миколи Холостенка його відновили в гаданому первісному вигляді.
Реконструкція храму до 50х років минулого століття
Мазепина брама – єдина в Україні унікальна пам’ятка
Однією з численних окрас собору були срібні з позолотою царські ворота загальною масою (з каркасом) 56 кілограмів, а чистого срібла понад 20 кілограмів. Так звана Мазепина брама, ймовірно, виготовлена в 1702 році за кошти Івана Мазепи в майстерні Пилипа Якоба Дрентветта з баварського міста Аугсбург за авторськими проєктами й ескізами чернігівських майстрів. Тому святиня є зразком українського бароко. Герб Івана Мазепи розміщений у нижній частині пам’ятки. Подібні вироби в той час не були рідкістю: срібні царські ворота мали, зокрема, Софія Київська, Михайлівський Золотоверхий, головний храм Києво-Печерської лаври – Успенський собор. Але всі вони до нашого часу не дожили.
Ольга Травкіна
«Отож царські ворота в нашому Борисоглібському соборі – найдавніші та єдині автентичні. Та ще й і з гербом Івана Мазепи й клеймами тих, хто їх виготовляв», – акцентувала завідувачка відділу музейної та науково-фондової діяльності Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній», кандидатка історичних наук Ольга Травкіна. – Існує легенда, що ці ворота зроблені зі срібного ідола».
Про це наприкінці XVIII ст. повідомив Опанас Шафонський в описі Чернігівського намісництва. У цій праці він розповідає, що коли копали котлован для дзвіниці колегіуму, то нібито знайшли срібного ідола, але був той ідол давньоруський чи ні – автор не повідомляє. Знахідку нібито здали на переплавку, а потім із того металу зробили срібні ворота.
«Уже в новітні часи проводився спектральний аналіз металу, – повідомила Ольга Травкіна. – Дослідники визначали його склад, щоб установити, чи дійсно царські ворота зроблені з ідола. Проте дізнатися, чи з давньоруського металу вони, чи ні – не вдалося. Бо для цього треба мати спеціальні таблиці й каталоги, за якими визначаються родовища срібла (за домішками). Цю процедуру зробити можна, але за великі кошти. Це не наш рівень… Проте, навіть якщо ворота зроблені з ідола, то майстер з Аугсбурга, добиваючись 875 проби, добавляв до виробу чи відбавляв срібло. Тож установити істину тут важко, і розказана Шафонським легенда досі не підтверджена».
Бароковий іконостас Борисоглібського собору загинув під час Другої світової війни. Існує припущення, що пожежа знищила й багато ікон, звезених до Чернігова із закритих радянською владою в 1930-х роках храмів Чернігівщини.
Але, на щастя, нині тут відновлено давню підлогу з шиферних плит, а в підкупольному квадраті реконструйовано підлогу, інкрустовану різнокольоровою смальтою.
Київський митрополит мешкав у Борисоглібському монастирі
У час Гетьманщини Чернігів був другим після Києва потужним культурно-духовним центром. Адже Чернігівська єпархія була найбільшою на Лівобережжі. Тому не в Києві, а в Чернігові оселився архиєпископ Лазар Баранович, який понад 20 років був Київським митрополитом. «У Чернігові Баранович улаштував собі резиденцію, і Борисоглібський собор став кафедральним храмом однойменного монастиря, в якому мешкав архиєрей, – наголосила Ольга Травкіна. – Письменник, який знав цінність книги, Баранович відкрив у Чернігові друкарню і багато робив для підняття статусу міста».
Архиєпископ Іван Максимович продовжив справу попередника. На той час уже функціонувала Києво-Могилянська академія, тож за її зразком Максимович відкрив колегіум у Чернігові та продовжив розбудову Борисоглібського собору за підтримки Івана Мазепи. Видатні православні єрархи: Лазар Баранович, святий Феодосій Чернігівський (Углицький), Амвросій Дубневич та Феофіл Ігнатович поховані в Борисоглібському соборі.
Провісники духовного відродження України
Про маловідомі широкому загалу сторінки духовної історії Чернігова – про діяльність громади УАПЦ в Борисоглібському соборі в 1920–1930 роки – розповів завідувач відділу наукових досліджень печер і пам’яток археології Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» Андрій Глухенький. Адже нині, через війну, українці переосмислюють історію і прагнуть заповнити «білі плями».
Андрій Глухенький
«100 років тому, як і тепер, велася боротьба за українську державність, – наголосив Андрій Глухенький. – Попередниками нинішньої України були українська революція 1917 – 1921 років і Українська Народна Республіка. Одним із підсумків тих подій, як вважають в Інститут національної пам’яті, було утворення Української Автокефальної Православної Церкви. Усвідомлення, що українці мають право на свою державу й Церкву, прийшло під час революційних подій. І в Чернігові з’явилися люди, які почали це право документально оформлювати».
Василь Липківський, будучи священником у Києві, у Софійському соборі почав збирати активних громадян – так виникла Всеукраїнська православна церковна рада. Почалися пошуки шляхів відходу від духовного впливу Москви, створення своєї митрополії, свого духовного центру. Коли до влади прийшов Симон Петлюра, цей рух був підтриманий: 1 січня 1919 року Директорія оголосила автокефалію Української Церкви спеціальним законом.
Тоді йшли бої за Київ, мінялася влада, тому в Чернігові установчі збори автокефальної громади відбулися через два роки. Радянська влада встановила свої закони, ліквідувавши монополію російської церкви, яка підтримувала царя, і дала дозвіл утворювати інші релігійні об’єднання, обирати священників і єпископів. Ті чернігівці, що брали участь в українській революції, а ще раніше входили до товариства «Просвіта» (у 1906 році організував і очолював Михайло Коцюбинський), їхні учні й послідовники активізувалися, коли настали сприятливі умови.
«14 травня 1921 року відбулися установчі збори, які утворили парафію з українською мовою служіння, – продовжує Андрій Глухенький. – Керівником громади обрали мовознавця Григорія Холодного, який був директором чернігівської школи ім. Михайла Коцюбинського, там він і проводив збори прихильників української церкви. Він же був головою чернігівської «Просвіти» і головою наукового товариства (фото зроблене після арешту й допитів у 1930 роках ). «Чернігівська парафія нарешті заснувалася. Спроби починати з духовенства не дали нічого, надто далекі місцеві панотці від самої думки про автокефалію. Що ж до громадянства, то воно несподівано виявило тут цілковиту одностайність», – писав Григорій Холодний.
Спочатку за створення автокефальної громади підписалося 88 активістів, а через рік громада нараховувала 242 особи. 26 вересня 1921 року чернігівський губком постановою передав Борисоглібський собор новоствореній громаді (на фото видно барокову дзвіницю, яку радянська влада розібрала під приводом того, що вона поруйнована під час Другої світової війни).
Нестор Шараївський – архиєпископ із Києва – приїхав у Чернігів 1 жовтня 1921 року і провів у Борисоглібському соборі першу службу українською мовою. «Приїхали ми в Чернігів напередодні Здвиження, – згадував він. – Думали відслужити там службу Божу, але нічого там не було. Але все ж ми вирішили залишитися і пробули там цілу неділю. За цю неділю ми здобули катедральний собор, де почивали мощі святого Феодосія, здобули величезне майно, з яким майно Софіївського собору порівняне бути не може. І в неділю після Здвиження була відслужена служба Божа. Співав хор із театру, було сказано промову, народу було десять тисяч чоловік. Я з Чернігова повернувся страшенно задоволений». Так кияни оцінили пишність собору, що збереглася з козацьких часів, включно зі срібними царськими воротами.
100 років тому події в Україні розвивалися швидко й бурхливо. Прихильники автокефалії зібралися в Софійському соборі Києва й оголосили недійсним акт 1686 року про підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату, а також обрали митрополитом Василя Липківського. Чернігівська делегація нараховувала 39 осіб, усіх же делегатів було 431. Чернігівщина стала потужним осередком автокефалії: у Ніжині, Прилуках, Сосниці, Мені утворювалися громади української церкви.
Першим чернігівським єпископом став Юрій Міхновський, але пробув він тут недовго. Новим архиєпископом у червні 1922 року призначили Івана Павловського. Про нього збереглися хороші згадки: був визнаним авторитетом, створив міцну парафію – знайшов священників, підготував дияконів і хор, його проповіді були цікаві місцевому населенню.
На всі ці події не могла не звернути уваги радянська влада. І вже у 1924 році громаду позбавили права служити в Борисоглібському соборі. Його передали синодальній громаді. І в 1933-у собор закрили для богослужінь. Автокефальна громада перейшла в Миколаївську церкву, яка не збереглася. У 1925–1926 роках – служили у Воскресенській церкві. А в 1929 році почалися арешти українських активістів і духовенства.
Приміром, народний священник (на громадських засадах) і викладач Дмитро Лебідь був засуджений у справі так званої «Спілки визволення України». Єпископів Міхновського і Павловського радянська влада знищила в 1937–1938 роках. Василь Липківський розділив таку ж долю. «Фактично ці люди прийняли мученицьку смерть, – вважає Андрій Глухенький. – Василь Липківський канонізований УАПЦ. Ці факти потрібно озвучувати, бо українці про це майже нічого не знають. На жаль, у Чернігові поки що немає пам’ятних дощок цим людям, але сподіваємося, що знайдуться меценати, і на стіні Борисоглібського собору з’являться нагадування про те, що храм був центром українського руху і української церкви».
P.S.
29 жовтня минулого року заповідник «Чернігів стародавній» і «Укрпошта» провели погашення конвертів спеціальним штемпелем «Першій українській православній парафії в Борисоглібському соборі м. Чернігова – 100 років». До 100-річчя УАПЦ було випущено 350 тисяч конвертів з емблемою церкви, а в Чернігові додатково був зроблений свій штемпель.
Нині Борисоглібський собор є музеєм Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» та Будинком хорової спадщини, де відбуваються концерти духовної музики.
Любов Потапенко, РІСУ