Борисоглібському собору у Чернігові — 900 років (маловідомі факти з історії стародавнього храму)

У 2023 році виповнюється 900 років першої писемної згадки про Борисоглібський собор у Чернігові. Історія цього стародавнього храму привертала увагу багатьох вчених та любителів старожитностей, які ретельно досліджували його архітектуру, перебудови, доклали багато зусиль для відновлення пам’ятки у післявоєнний час. Але багато цікавих особливостей храму й донині залишаються маловідомими широкому загалу. Навколо, здається, очевидних фактів точаться дискусії, висуваються різні гіпотези та думки.

У науковій та популярній літературі утвердилася думка, що собор був споруджений чернігівським князем Давидом Святославичем як князівська усипальня, в якому він у 1123 р. і був похований. Проте, коли Микола Холостенко у 50-тих роках ХХ ст. під час дослідження храму виявив у його північній наві руїни якоїсь більш древньої двокамерної споруди, як він вважав, світського призначення і назвав її князівським теремом, деякі вчені висловили гіпотезу, що це і є саме Борисоглібський собор 1123 р., а той що зберігся до наших днів, можливо, був споруджений у другій половині ХІІ ст.

Храм названий на честь перших давньоруських святих Бориса та Гліба, синів київського князя Володимира, Хрестителя Русі, які були вбиті у братовбивчій війні після смерті Володимира. Проте, десь до кінця XVIІ cт.  Борисоглібський собор міг мати назву Глібоборисівського (у всякому випадку про це свідчать деякі документи цього століття). Можливо, у цій назві збереглося старовинне найменування храму. Засновником собору був чернігівський князь Давид Святославич, а князь Гліб у хрещенні мав ім’я Давид. Князь Давид Святославич заснувавши храм, міг назвати його Глібоборисівським на честь співіменного святого Гліба (Давида), який, вочевидь, був покровителем династії чернігівських князів, на противагу їх суперників — київських князів Мономаховичів, небесним захисником яких був святий князь Борис.

Дискусії точаться і навколо особливостей архітектури Борисоглібського собору. Деякі дослідники вважають, що він ознаменував собою принципово новий тип закомарного храму, який виник у кінці ХІ— на початку ХІІ ст. і це визначило самобутність архітектури Київської Русі порівняно з візантійською архітектурною традицією.

Відомо, що перші храми на Русі будувалися за зразком візантійських (Візантія — Східна Римська імперія, столиця Константинополь (сучасне м. Стамбул), звідси було прийнято християнство), у Чернігові — це Спасо-Преображенський собор.

Борисоглібський собор — хрестовокупольний тринавовий шестистовпний храм, всі фасади якого (за версією Миколи Холостенка, який його відбудував після воєнних руйнувань), завершувалися закомарами (напівкругле завершення стіни), що конструктивно відповідали циліндричним склепінням перекриття або були декоративними. У храмах Візантії закомарами, переважно, завершувалися лише центральні прясла, які відповідали раменам просторового хреста. У Борисоглібському соборі відновлені закомари на всіх фасадах, проте, вважають деякі дослідники, яке перекриття мали західні компартименти між раменами просторового хреста на західному фасаді — невідомо.

До того ж, Борисоглібський собор має рівношарову техніку кладки, тобто складений із давньоруської цегли — плінфи, на відміну, наприклад, від Спаського собору, де застосовувалася змішана кладка: плінфа та камінь. Рівношарова техніка кладки, а також хрещаті склепіння, елементи декору у вигляді аркатурних поясів, напівколони фасадів, які завершувалися різбленими капіталями, профільовані портали, імітація каменю на зовнішніх поверхонь стін за допомогою розбивки тиньку на квадри (на Заході храми часто будували із каменю) — це основні елементи західноєвропейського романського стилю (від лат. romanus — римський), характерні для цієї пам’ятки. Ще одним новаторством у соборі було влаштування внутрішньостінних сходів у західній стіні, які вели на другий поверх храму — князівське місце у соборі (суч. назва хори).

Деякі дослідники припускають, що впливи романського стилю могли бути запозиченими із кола романських майстрів Північної Італії. Пов’язують ці впливи із князюванням у Чернігові Володимира Мономаха (1076—1077, 1078—1094 рр.), який згодом став великим київський князем та його сестрою Євпраксією-Адельгейдою, дружиною германського імператора Генріха IV, котра жила в Італії, зокрема, бувала і в Ломбардії. З іншого боку, існують відомості, що дружина князя Давида Святославича була маркграфинею із роду Дітмаршен (сучасна територія землі Шлезвіг-Гольштейн в Північній Німеччині). І хоча архітектура там в цей період не була ще досить розвинутою, європейські зв’язки князя через його дружину, могли сприяти залученню майстрів з Європи. Отже, за версією деяких дослідників, так чи інакше європейські зодчі могли брати участь у будівництві Борисоглібського собору.

У той же час існує думка, що більшість елементів романського стилю були запозичені із середньовічної візантійської архітектури, деякі храми якої мали також рівношарову техніку кладки, хрещаті склепіння, півколони — основні елементи романського стилю, а головне — це хрестово-купольна система, яка була відсутня у європейських романських храмах. Ця основна конструктивна система є характерною рисою візантійських храмів цього періоду. Як уже зазначалося, Борисоглібський собор побудований за візантійською хрестово-купольною системою. Існує версія про прихід візантійської артілі, яка на Заході зазнала впливу романської архітектури або ж можливого з’єднання візантійських та романських традицій уже у Чернігові.

Як там не було, чернігівський варіант закомарного храму з виразними елементами романського стилю, який уособлював собою Борисоглібський собор, став популярним, він поширився на значній території Русі упродовж усього ХІІ ст. Тобто, Чернігів у цей час був осередком новаторського мурованого будівництва, який, вочевидь, започаткували у нашому місті.

Найвиразнішими зразками європейського романського стилю вважаються елементи декоративного обрамлення Борисоглібського собору: різьблені капітелі півколон, фрагмент напівколони порталу, які прикрашали собор ззовні та, вочевидь, кутовий камінь порталу собору або його галереї, які оточували храм. Оскільки різьблені деталі були виявлені уже після їх збиття у різних місцях: під західним порогом, у закладці південного порталу собору тощо, то деякі дослідники піддали сумніву чи всі вони походять із Борисоглібського собору.

На них зображені різноманітні звірі: парні тварини, можливо, — пардуси (гепарди), леви, крилатий звір з мордою собаки зі зміїним хвостом, птах, рослинні орнаменти. Цей зооморфний, тератологічний стиль, часто із стилізованим зображенням фантастичних тварин та чудовиськ в обрамленні причудливо звитих рослинних орнаментів, був поширений від Скандінавії до Візантії не лише в обрамленні храмів, а й зустрічається на тогочасних прикрасах, побутових речах, дерев’яних виробах, на заставках книжок. Більшість дослідників одностайні в думці про романський характер білокам’яного різьблення Борисоглібського собору, але називають різні джерела його походження: північна Італія, Скандинавія, Візантія, східні країни. Існує версія, що місцеві майстри, спираючись на східні, скандинавські, візантійські традиції могли самостійно розробляти мотиви та сюжети. Висловлювалася думка, що чернігівська кам’яна пластика не мала безпосередніх аналогій в інших князівствах. На сьогодні кам’яні різьблені деталі представлені в експозиції Борисоглібського собору.

Незважаючи на стилізований характер зображень, дослідники намагаються конкретизувати тварин, представлених на різьблених деталях: стосовно парних звірей висловлювалися припущення про вовків, барсів, гепардів. У зображенні фантастичного звіра з драконоподібним хвостом вбачали давньослов’янське божество Сімаргла (Літопис Руський: «Став княжити Володимир у Києві один. І поставив він кумири на пагорбі, поза двором теремним: Перуна дерев’яного, — а голова його [була] срібна, а вус — золотий, — і Хорса, і Дажбога, і Стрибога, і Сімаргла, | і Мокош».). Сімаргла уподібнювали до Сенмурва-Паскуджа, крилатої собаки, хранителя дерева життя із іранської міфології. Проте, крилата собака Сенмурв зображувалася з пташиним, а не з драконоподібним хвостом, як на різьбленому камені. ЗМІ взагалі називали фантастичну істоту з Борисоглібського собору чернігівським звірем, оберегом міста. Скульптор Сергій Сирба навіть виготовив бронзову об’ємну скульптуру цього міфічного звіра як символ Чернігова, планувалося встановити її біля Катерининської церкви на в’їзді до міста. Але через протести священнослужителів скульптура так і не була встановлена.

У Борисоглібському соборі представлена ще одна конструктивна особливість пам’ятки, а саме голосники — пустотілі амфори-резонатари, які вмуровували у товщу кладки для поліпшення акустики та для зменшення ваги склепінь. Вони розташовані у певній системі, горловиною назовні. Всього у соборі відкрито 13 голосників. Тобто тут можна познайомитися з цілою системою голосників, а не поодинокими відкритими корчагами, як в інших храмах. Голосники вмуровані у п’яти хрещатих склепінь північної і південної нави, над нішами-аркасоліями для поховань, у західні стовпи. За свідченням Миколи Холостенка вони були закладені і у п’яти вітрил центральної бані і ще по дві корчаги вмуровані на одну третину вітрил.

У храмі можна побачити як виглядала стародавня підлога в ньому, яка збереглася майже на всій його площині. Під час реставрації Борисоглібського собору були знята підлога пізніших часів, під якою збереглася підлога ХІІ ст., виконана із досить великих плит пірофілітового сланцю, який добували в овруцьких кар’єрах (сучасна Житомирщина). Пірофілітовий сланець був досить популярним матеріалом: із нього виготовляли парапетні плити, які обрамляли князівські місця у храмах на другому поверсі, гробниці, прясла для веретен тощо. У Борисоглібському соборі, єдиному з усіх давньоруських храмів, в усій його повноті, відновлено омфалій — різьблена центральна частина підлоги собору, орнамент якої заповнений різнокольоровою смальтою. Іл.6.

Під час досліджень пам’ятки у 1957 р. на захід від південного порталу був виявлений скарб із 17 золотих і двох срібних прикрас давньоруського часу. Прикраси виявилися спеціально складеними: два срібні браслети нанизані на золотий перстень зі щитком. Всередину були покладені 11 золотих жіночих прикрас: колти, ажурні скроневі кільця (сережки) та золоте кільце, які були обмотані чотирма золотими ланцюгами. Можливо, скарб був чимось обгорнений і вкладений в шпарину чи нішу стіни південного притвора. Скарб був переданий до Чернігівського державного обласного музею.

Цікаво, що ще у 1883 р. біля Борисоглібського собору під час земляних робіт був виявлений скарб, речі якого нагадували скарб 1957 р. Він складався із двох золотих колтів, прикрашених перлинами, 11 золотих сережок, 2 срібних ланцюгів. Порівняння скарбів засвідчило не лише їх близьку подібність, але й те, що до шести скроневих кілець (сережок) скарбу 1883 р., які були непарні, підбираються пари із скарбу 1957 р. Скарб датований кінцем 30-тих років ХІІ ст. Серед речей дослідників привернув увагу золотий перстень, на якому, як вважається, зображений популярний у середньовічному мистецтві сюжет «Вознесіння Олександра Македонського». Цей перстень міг належати комусь із давньоруських князів.

Під час монголо-татарського погрому 1239 р. Борисоглібський собор, вочевидь, зазнав значних ушкоджень. У кінці ХІІІ ст. його з монастирем, можливо, відновили. На жаль, на сьогоднійшній день відсутні достеменні писемні відомості, а також архітектурно-археологічні дані про долю собору у наступних XIV—XVI cтоліттях.

Непрямим свідченням про стан Борисоглібського собору у XVI cт., можливо, є відомості, які містяться у книзі купця, мандрівника Мартина Груневега, коли той перебував проїздом у Чернігові 1584 р. Він писав: «Не дивлячись на те, що місто складається із поганих дерев’яних споруд, проте видно, що колись воно був одним із славніших. Там сім кам’янних церков, одна майстерної будови за грецьким взірцем, і без сумніву [створена] Греками часів Києва. Серед цих вказаних церков дві доволі великі, але стоять непокриті, так як під час минулої війни з королем Стефаном дахи були зірвані та стріляли зі склепінь церков, а середні куполи совсім обвалилися. Чотири [церкви] стоять ще цілими, але в деяких містях готові обвалитися, одна повністю впала на землю». Відомо, що за часів польського короля Стефана Баторія у 1579–1582 роках Річ Посполита активізувала участь у Лівонській війні. У 1579 р. Чернігів пережив облогу польсько-литовських військ, які наразі не змогли його здобути і відступили, спаливши місто. Стосовно ідентифікації храмів, які зазначені у описі Мартина Груневега, то, можна припустити, що церква «майстерної будови за грецьким взірцем», це — Спаський собор ХІ ст., дві інші доволі великі, з яких були були зірвані дахи та стріляли зі склепінь, то деякі дослідники припускають, що це Борисоглібський собор та Благовіщинська церква. Зазначається, що храм був домінантою над основною частиною напільної сторони фортеці та частково міг з внутрішнього боку прикривати її Любецьку браму. Отже, Борисоглібський собор, ймовірно, зазнав ушкоджень  під час Лівонської війни, був зірваний дах на храмі, звертає також на себе увагу повідомлення про обвал середніх куполів цих двох церков. У той же час, за твердженням Миколи Холостенка, центральний стародавній купол з барабаном Борисоглібського собору, зберігся і ніколи не перекладався заново. Невідомо, настільки достовірним є повідомлення Груневега про те, що зі склепінь двох церков Чернігова стріляли під час війни, оскільки він не зазначив джерело цих відомостей.

Під час польського володарювання у Чернігові (1618—1648 р.) Борисоглібський собор був переданий католикам-домініканцям, які перебудували його у костел: зі стрільчатими вікнами, гранчастою абсидою. Під час перебування храму у відання католицьких ченців, його почали використовувати як місце поховання світської шляхти, можливо, ктиторів, духовенства. Так, у вівтарній частині, виявлено досить великий склеп, в якому були поховані троє дорослих і двоє дитей, вочевидь, сім’я шляхтичів-ктиторів, жертводавців Борисоглібського собору, які удостоїлися честі бути похованими у вівтарній — престижній, сакральній частині храму.

Після Національно-визвольної війни в Україні на чолі з Богданом Хмельницьким храм був повернутий православній церкві. Він став кафедральним собором Борисоглібського монастиря-резиденції чернігівських архієпископів. Він був перебудований у стилі українських барокових церков чернігівським архієпископом Лазарем Барановичем. Найбільш суттєвою у реставрації Борисоглібського собору стала прибудова до його західного фасаду, двоярусного, восьмигранного у плані притвору, у літературі його ще називають ротонда або трапезна.

На думку деяких дослідників реставрувати храм, прибудувати до його західного фасаду восьмигранний притвор у другій пол. XVII ст., міг німецький будівничий Іван Баптист з Литви, з Вільно, якого чернігівський полковник Василь Дунін-Борковський, вочевидь, запросив на прохання Лазаря Барановича для «поправы церкви пастырское». Іван Баптист будував в Україні Спасо-Преображенський собор Мгарського монастиря (1684—1692 рр.), а також, ймовірно, Троїцький собор та підземні церкви Іллінського монастиря у Чернігові.

У літературі утвердилася думка, що однокупольний стародавній Борисоглібський собор був перебудований на традиційний для України трибанний храм. У той же час на гравюрі з книги «Алфавіт собранный рифмами, сложенный» (Чернігів, 1705 р.) він зображений, окрім центральної бані та двоярусного завершення на західному притворі, двоярусними куполами над північною та південною частинами, які свідчили, що собор міг мати п’ять верхів.

Можна припустити, що архієпископ Лазар Баранович, перебудовуючи Борисоглібський собор, прагнув, щоб храм був багатокупольний, відповідав статусу кафедрального. Відомості про час, коли були розібрані два його куполи над південною і північними його частинами, відсутні. О.Шафонський у кінці XVIII ст, описуючи собор, повідомляв, що він мав три верхи.

На початку XVIII ст. за підтримки гетьмана Івана Мазепи чернігівський архієпископ Іоан Максимович оновив опорядження кафедрального Борисоглібського собору. Про це свідчить надані гетьманом Іваном Мазепою розкішні срібні царські вората для іконостасу храму. На воротах кириличними буквами зазначена дата їх виготовлення та встановлення — 1702 р. На нижній платівці воріт викарбуваний герб гетьмана з монограмою І. С. М. Г. 3. — Іван Степанович Мазепа Гетьман Запорозький. Вони зроблені в Німеччині, в м. Аугсбурзі ювелірним майстром Пилипом Якобом Дренттветом за проєктом українських художників-граверів.

Борисоглібський собор та монастир був усипальнею як у давньоруські, так і у пізніші часи. Літописні джерела свідчать, що 1123 р. в ньому був похований чернігівський князь Давид Святославич (бл. 1050 — 1123 рр.), у 1161 р. — його син Ізяслав Давидович (? — 1161 р.). У соборі знаходяться шість ніш-аркасоліїв, які призначалися для поховань. Були також виявлені рештки 14 аркасоліїв у галереях храму, які у давнину оточували собор. Під голови покійника клали плінфу, яка мала заглиблення для голови, що, вочевидь, служило символом аскетичного чернечего життя. Таку ж практику застосовували і у пізньому середньовіччі, тільки цегла була вже жолобчаста.

У XVII — XVIII ст. у кафедральному Борисоглібському соборі були поховані п’ять чернігівських архієреїв: чернігівський архієпископ Лазар Баранович (1616 — 1693 рр.),  єпископи Кирило Ляшевецький (близько 1718 р. —1770 р.) та Феофіл Ігнатович (1726—1788 рр.) — у північній наві, архієпископ Феодосій Углицький (30-ті роки XVII ст. — 1696 р.), єпископ — Амвросій Дубневич (1688—1751 рр.) — у південній наві.

Під час архітектурно-археологічних досліджень та відновлення храму у його первинних формах у післявоєнний час, архієрейські склепи розібрали, у тому числі й святителя Феодосія Углицького, якого канонізували у 1896 р. Рештки поховань Лазаря Барановича та Феофіла Ігнатовича перепоховали у північній абсиді, Кирила Ляшевецького — під сходами, які вели на хори собору.

Після ліквідації кафедрального Борисоглібського монастиря у 1786 р., собор був перетворений у теплий храм для проведення богослужіння в ньому у зимовий період, на відміну від Спасо-Преображенського собору, який знаходився поряд. Для цього були влаштовані печі та понижена стеля. Значних перебудов зазнав храм у середині ХІХ ст.: для збільшення його площі була збудована нова велика  абсида, а також розібрана низька стеля. У другій половині ХІХ ст. у Борисоглібському соборі стіни та склепіння розписали олійним живописом у псевдовізантійському стилі та верхні яруси іконостаса 60-тих років ХІХ ст. розібрали, оскільки в абсиді помістили зображення Богородиці з немовлям на повний зріст на кштал Богородиці, виконаної В. Васнецовим у Володимирському соборі м. Києва.

Після Української революції 1917—1921 рр. Борисоглібський собор був діючим кафедральним храмом Чернігівської єпархії Української автокефальної православної церкви з 1 жовтня 1921 р. до 2 грудня 1924 р. Архієпископ Чернігівщини Іван Павловський, який служив у ньому з 17 вересня 1922 р. до 2 грудня 1924 р., своєю релігійною діяльністю підносив національну свідомість та гідність українського народу.

У 30-ті роки ХХ ст. радянською владою собор був пристосований під склад засолзаводу. У 1939 р. у храмі влаштовали фондосховище Чернігівського історичного музею. Під час Другої світової війни Борисоглібський собор зазнав значних руйнувань.

Існують відомості, що в ньому загинуло близько 2,5 тисяч ікон, культових предметів, які були вилучені з церков Чернігівщини та зберігалися там разом з етнографічними матеріалами.

У 1947—1958 рр. тривало дослідження та реставрація пам’ятки. Храм був відновлений у давньоруських формах за проєктом Миколи Холостенка. Розібрали західний притвор-ротонду XVII ст. Не відбудованими залишилися галереї собору, які розібрали, можливо, ще у XVII ст. Були виявлені лише їх фундаменти. Достеменно встановити конструктивні особливості, насамперед, верхніх частин галерей, виявилося неможливим і вони не були відновлені.

У 1967 р. Борисоглібський собор включений до складу Чернігівського державного архітектурно-історичного заповідника (з 1998 р. — Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній»). З 1972 р. він функціонує як музей, в ньому створені музейна експозиція, присвячена історії храму та тематичні виставки. Борисоглібський собор є Будинком хорової спадщини, в якому відбуваються концерти духовної музики.

Ольга Травкіна, кандидатка історичних наук, завідувачка відділу музейної та науково-фондової діяльності Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній».