Борисогліб отримав український наголос

Про Борисоглібський собор у Чернігові писали багато – ще б пак, храм ХII століття! Але це видання, яке щойно побачило світ, є унікальним на фоні раніше написаного, бо містить вагому згадку про УАПЦ, кафедральним храмом якої у Чернігові певний час був саме цей собор.

У нашому місті так повелося, що історики НІКОЛИ не досліджували українську церкву, тільки російську – то Філарета Гумілєвського, то Лаврентія Проскуру припишуть до росіян, хоча він вуха затикав, коли поминали главу РПЦ, то єпархію РПЦ досліджують, а про українську воліли мовчати. Навіть про українську частину російської церкви – скажімо, про митрополита Арсенія Мацієвича, який жив і в Чернігові, і в Новгороді- Сіверському, не розкажуть ні тут, ні там. Хоча він офіційно канонізований навіть російською церквою…

А тим паче хто би розказав про діяльність митрополита Івана Павловського, якщо він архієрей української церкви?! Тож добре, що це зробив науковий співробітник Національного архітектурно – історичного заповідника “Чернігів стародавній”, голова міського товариства “Просвіта” імені Т.Шевченка Андрій Глухенький у брошурі “Борисоглібський собор ХII ст.”, яка щойно видана тисячним накладом заповідником.

Колись я запитував Миколу Домницького – унікального діда, який малим запам’ятав митрополита – що згадаєте? І Микола Олександрович відповідав з дитячої пам’ті: “Швидко одівався!”. Тобто, на відміну від пишних церемоній російських архієреїв, митрополит Іван Павловський швидко облачався на кафедрі для богослужіння. Андрій Глухенький, звісно, пише про архієрея науково і це добре, що нарешті в Чернігові з’явився історик, якого цікавить УАПЦ.

До заслуги автора брошури треба віднести ще й дослідження долі Дмитра Лебедя, члена правління “Просвіти” Коцюбинського, який з 1921 року став провідним діячем УАПЦ на Чернігівщині. Він був заарештований комуністами 1929 року і наступного року помер на засланні у місті Льгов Курської області. А ще багато сторінок УАПЦ чекають своїх дослідників – це і доля Василя Потієнка, який створив кілька українських парафій на Сосниччині, і Володимира Ємця – настоятеля української церкви св. Ганни у Любечі, і Євгена Тичини, брата Павла, який був учасником Собору УАПЦ…

Вітаю щиро Андрія Глухенького та заповідник з виходом цієї невеличкої, але вагомої праці і дякую від імені української православної громадськості.

Василь ЧЕПУРНИЙ, “Сіверщина”