Антимінс чернігівського святителя Феодосія Углицького

Червень 29, 2022
антимінс, експонати, Ольга Травкіна, церква, Чернігів стародавній
0

У рамках онлайн-проекту про унікальні музейні експонати Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» кандидатка історичних наук, завідувачка відділу музейної та науково-фондової діяльності Ольга Травкіна розповідає про антимінс чернігівського святителя Феодосія Углицького.

Відомо, що антимінси є важливим обрядовим атрибутом у православній церкві. Антимінс — це прямокутної форми плат з мощами святих. Він знаходиться на престолі, на ньому здійснюється таїнство Євхаристії. Без нього не можна служити літургії. Антимінси з’явилися тоді, коли стало потрібно правити літургію поза храмом, у похідних умовах. Освященний антимінс з мощами у такому разі заміняв собою престол. Звідси у перекладі з грецької від αντι («проти», «замість») та μήνσιον («стіл»). Оскільки правила вимагають обов’язкової наявності мощей на місці літургії (ще з давньохристиянських часів, коли богослужіння відбувалися на гробах мучеників), їх зашивають в антимінс. Він освячується й підписується архієреєм та передається священику в церкву для проведення богослужіння. Спочатку на атимінсах зображувався хрест, зокрема голгофський, пізніше з’являється композиція «Ісус Христос у гробі».

Значення антимінсів як творів мистецтва, зокрема, гравюри, значно виростає у зв’язку з переходом їх виготовлення від ручного малювання та гаптування, коли обмежувалися простою композицією, до їх друкування, тісно пов’язаним з книжковою графікою. Використання дереворитів, а особливо мідьоритів для друку антимінсів у XVII cт. призвело до формування на них розлогих багатофігурних зображень, оформлених пишними рамками, які за своїми виражальними та стилістичними особливостями належать до цікавих зразків української гравюри. З 1620-тих років серед іконографічних сюжетів антимінсів утверджується зображення «Покладання до гробу», генезу якого пов’язують з композиціями плащаниць та поширенням «пасійних» мотивів, а також з тим, що антимінс розгортався на літургії. Чин пасії (з грецької — страждання) введено до практики православного богослужіння митрополитом Петром Могилою у середині XVII ст., не без впливу західної церкви. Пасійні вірші, драми були широко розповсюджені в католицькій практиці і активно проникали в Україну, пасійні сюжети, в яких деталізуються страждання Ісуса Христа, поширювалися також і в образотворчому мистецтві: в іконописі, настінному живописі, у книжковій та естампній графіці.

У другій пол. XVII — поч. XVIII ст., особливо за часів гетьманування Івана Мазепи, мистецтво гравіювання досягає в Гетьманщині свого розквіту. Видатні гравери: Олександр та Леонтій Тарасевичі, Інокентій Щирський, Іван Стрельбицький, Никодим Зубрицький та інші ілюструють не лише книжки друкарень Києва, Чернігова, Львова, Почаєва, але й створюють численні естампні панегіричні гравюри, присвячені гетьману Івану Мазепі, іншим можновладцям, духовним особам, гравійовані портрети, а також академічні тези та антимінси. Відомий філолог, мистецтвознавець П. Попов зазначав: «Варто уваги, що першим осередком куперштихарської вмілості на Україні, джерелом її поширення відсіля по всій Україні та навіть і по Росії був Чернігів. Звідси вийшли або тут перебували наші перші й найвидатніші гравери на міді: Л.Тарасевич, І. Щирський, І. Стрельбицький, М. Карновський, Н. Зубрицький. Притягав їх сюди, очевидно, попит на їхні вироби від культурного тодішнього чернігівського осередку, починаючи від освідчених архієреїв-меценатів: Лазаря Барановича та Івана Максимовича. За цих архієреїв Чернігів серйозно мірявся, як культурний осередок, із Києвом і своєю колегією, і своєю лаврою (Троїцько-Іллінський монастир), і своєю друкарнею, і своєю папірнею. На жаль, своєрідний та визначний цей осередок української культури XVII ст. й поч. XVIII ст. до цього часу майже зовсім ще не досліджений». «Значна та учена персона» серед чернігівського духовенства Л. Крщонович, поет, гравер архімандрит Троїцько-Іллінського монастиря, який опікувався друкарнею, у 1696 р. стверджував, що саме завдяки йому «конклюзії і афікції», присвячені багатьом особам, почавши від самого монарха, швидко поширилися в Малій Росії, хоча до цього не були відомі, і що вони «походили» як з колегії Київської, так і з Чернігова.

Тому вважаємо, що невипадково саме в Чернігові з’явилася найкраща естампна гравюра антимінсу, а саме антимінс чернігівського архієпископа Феодосія Углицького 1695 р., який, найімовірніше, був надруковний у друкарні чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря за часів архімандритства Лаврентія Крщоновича (іл. 1). Нині він зберігається у Національному архітектурно-історичному заповіднику «Чернігів стародавній». Зображення на цьому антимінсі було настільки вдалим та довершеним, що його дошку або її копію застосовували не лише для друку наступники Феодосія Углицького на чернігівській кафедрі: Іоан Максимович (1697–1712 рр.), Антоній Стаховський (1713–1721 рр.) Іродіон Жураковський (1722–1733 рр.), Іларіон Рогалевський (1735–1738 рр.), але й інші єпископи, наприклад, Переяславсько-Бориспільський єпископ Гервасій Линцевський (1757–1768 рр.).

Іконографію цього антимінсу з деякими відмінностями було запозичено для друку нових антимінсів і в Росії, з поч. XVIII ст. і до 1782 р. З 1731 р. і до 1752 р. було надруковано десять тисяч відбитків. З середини і до кінця XVIII ст. за тим самим малюнком (з невеликими стилістичними змінами) видавали антимінси на Тобольській кафедрі Сибіру, яку очолювали переважно вихідці з українських єпархій. Іконографію антимінсу перенесли й на гаптований воздух з чернігівського П’ятницького монастиря. Окрім російської синодальної церкви, іконографію його запозичила Румунська православна церква за часів митрополита Унгро-Влахійського Анфіма (Іверського) (1713 р.). Упродовж XVIII–XIX ст. цей малюнок використовували в різних румунських єпископствах. Центральну композицію аналізованого антимінсу використали також для створення антимінсів львівського єпископа Афанасія Шептицького, з деякими змінами мукачівські та пряшівські єпископи XVIII–XIX ст. та інші єпископи. Таким чином, антимінс чернігівського архієпископа Феодосія Углицького на сьогоднійшній день є першим в ряду антимінсних гравюр, зображення якого було так широко запозичене для вищезазначених антимінсів.

Він виготовлений з тонкого лляного полотна розмірами 46,6–48х49,5 см, розмір зображення: 39х47 см. Його центральну площину займає розлога багатофігурна композиція «Покладання до гробу». Вміле компонування у природніх позах з експресивними рухами персонажів: Богородиці з Іоаном, Йосипа Аримафейського, що підтримує, з одного боку, покривало на якому лежить Ісус Христос, з іншого — його тримає Никодим, Марії Магдалини з розпущеним волосям та заломленими у відчаї руками, свідчить про взорування цієї вже, по справжньому, барокової сцени на європейський зразок. Ретельна деталізація, світлотіньове вправне формування об’ємних фігур за допомогою вміло вигравіюваних складок одягу в природніх заломах, правильно анатомічно виписане напівоголене тіло Ісуса Христа на передньому плані вказує на зрілість майстра, на досконале володіння технікою гравіювання. Розташовані вище, симетрично, з двох боків, ангели з великими свічками зі складками одягу, які експресивно звиваються, надають завершеності цій сцені. Привертають увагу й індивідуалізовані та деталізовані образи чотирьох євангелістів зі своїми символами, розміщені у кутах антимінсу, обрамлені пишними, складної форми рамками з глибокими завитками, увінченими зверху голівками ангелів.

Антимінс по краю прикрашений досить широкою рамкою, в якій закомпоновані численні зображення знаряддя страстей Христових: справа — великий за розмірами стовп, до якого був прив’язаний Ісус під час бичування та пучок різок, на протилежному боці — драбина, спис та палиця з губкою, рукавиці (зображення кисті руки, яка карала Ісуса або дала гроші Юді), навпроти — кліщі та цвяхи, далі — ліхтар зі свічкою та сорочка, гаманець й срібняки, молоток, чаша тощо. У верхній частині зображено римське знамено з монограмою S. P. Q. R. (Сенат і громадяни Риму). У європейському мистецтві це зображення зустрічається у різних сценах Страстей Христових як вказівка на присутність римських солдат під час Розп’яття Христа. Таке детальне зображення на антимінсі численних знарядь страстей, особливо римського знамена, свідчить про гарну обізнаність з європейським мистецтвом, можливо, про європейський прототип цієї антимінсної гравюри. У центрі верхньої рамки зображено Спаса Нерукотворного, обрамленого пишним драпуванням з вузлами, характерними для барокового стилю.

У верхній частині антимінсу розміщений друкований напис: «Божественный и Священный Олтарь Господа Бога и Спасителя нашего Ісуса Христа Освященъ Благодатію Всесвятаго и Животворящаго Духа: Благословеніемъ Святейшаго Патриарха, кир: Адріана, Московского и всея Россіи». У нижній частині — наступний напис: «Рукодействен же и Освящен Преосвященным Господином Отцем Феодосіем Углицкимъ, Милостію Божіею Православнымъ Архиепископом Черниговским Новгородским и проч.: да литургисаеся на немъ въ храме. Се же бысть за державы Преблагочестивых Царей и Великих князей Іоанна и Петра Алексеевичов Всея Великая и Малыя и Белая Россіи самодержцов лета бытія мира З С Г ( (7203 р.) от воплощенія же Христова АХЧЕ (1695 р.) въ еже священно действовати и совершати на нем Божественную Литургію». Внизу, за межами друкованого відбитку, рукописний напис: «рукою власною», який засвідчував підпис архієрея.

Огляд антимінсу виявив його реставрацію, вочевидь, у ХІХ ст. Зліва від чотирираменного хреста, зображення якого розміщено в центральній, верхній частині, виявлено овальну латку, мабуть, на місці знаходження мішечка з мощами. Зі зворотного боку на місці латки накладений прямокутний шмат тканини ХІХ ст. По краях антимінсу — отвори зі слідами іржі від цвяхів. Мабуть, свого часу, антимінс могли використовувати в якості ікони, прибитої на стіну.

Наступний антимінс, відбитий з тієї ж самої мідної дошки, що і антимінс Феодосія Углицького, був антимінс чернігівського архієпископа Іоана Максимовича. Він має однаковий з вищеописаним антимінсом напис з деякими змінами: замість Феодосія Углицького тут надруковано ім’я Іоана Максимовича, дата — 1697 р., внизу — його власноручний підпис. Нині він зберігається у Національному музеї ім. А. Шептицького у м. Львові. М. Попов у сер. 20-х років ХХ ст. висловив припущення, що вирізав його на міді Інокентій Щирський, а отже й антимінсний відбиток для Феодосія Углицького було зроблено з дошки цього гравера. Відомий гравер, художник Інокентій Щирський був близько знайомий як з Феодосієм Углицьким (так, у березні 1689 р. Інокентій Щирський входив до складу делегації від Лазара Барановича до Москви, яку очолив Феодосій Углицький) , так і з архімандритом Троїцького-Іллінського монастиря Лаврентієм Крщоновичем, де вірогідніше за все, міг бути надрукований антимінс Феодосія Углицького та Іоана Максимовича. Спільним проектом Л. Крщоновича та І. Щирського була відома дедикація «Кіот срібнокований» (1695 р.) (велика за розмірами гравюра з текстом), присвячена гетьманові Івану Мазепі (іл. 2). До речі, і дедикація і антимінс Феодосія Углицького датовані одним 1695 роком. Дедикація має підпис І. Щирського: «Inocentiy Szczyrski Sculpsit» (Інокентій Щирський гравірував). Обидва прикрашені однаковими орнаментальними, складної форми, соковитими гірляндами плодів з китицею посередині, пагінці яких тримає маскарон. Дві такі гірлянди на антимінсі розташовані у середній частині під зображеннями євангелістів (іл. 3), а у «Дедикації» вони зображені з обох боків на полях, які обрамляють зображення «Троїцько-Іллінської Богородиці» (іл. 4). Використання однакових досить складних за формою орнаментальних мотивів є одним із аргументів, що антимінс і «Дедикація» виготовлялися одним майстром, а оскільки «Дедикація» має підпис І. Щирського, то можна припустити, що й антимініс Феодосія Углицького належить до робіт цього гравера.

З цієї антимісної мідної дошки був виготовлений ще один антимінс для наступника Іоана Максимовича на кафедрі чернігівського архієпископа Антонія Стаховського. Він також має однаковий з попередніми антимінсами напис, замінено лише ім’я архієрея на Антонія Стаховського та дату — 1714 р. Внизу антимінса — власноручний підпис архієрея: «рукою власною». На антимінсі є напис чорнилами про надання його до храму «святого преславного пророка Іллі». Він зберігається у Національному художньому музеї України м. Києва.

У його фондових колекціях також представлені ще два антимінси чернігівських ієрархів: єпископа Іродіона Жураковського (1723 р.) та архієпископа Іларіона Рогалевського (1735 р.). Вони виготовлені з іншої мідної дошки, про що свідчать незначні, але досить помітні відмінності від попередньої дошки, з якої були надруковані три вищезазначені антимінси. В антимінсі Іродіона Жураковського вказано, що його надано в церкву Воскресіння Христового в Хмельниці, внизу — власноручний підпис архієрея (іл. 5).

Чому була замінена попередня дошка, яка слугувала для друку антимінсів трьом чернігівський архієпископам, десь приблизно 20—25 років, невідомо. Певніше за все, з часом вона стерлася, а, можливо, Антоній Стаховський, якого призначили митрополитом Тобольським, міг забрати її з собою до Сибіру, оскільки як зазначалося вище, там друкували антимінси за тим самим малюнком, що і в чернігівській кафедрі. П. Попов вказував, що свого часу був антимінс Іродіона Жураковського з Центрального археологічного музею Київської духовної академії теж 1723 р. Дослідник стверджував, що на ньому внизу, праворуч, знаходився підпис майстра: «Дилалъ Гавріил Попов маляр».

Вочевидь, майстер Гаврило Попов вигравіював нову мідну дошку для антимінсу чернігівського єпископа Іродіона Жураковського, скопіювавши її малюнок з антимінсу Інокентія Щирського. Пізніше з дошки Гаврила Попова був надрукований й антимінс для чернігівського архієпископа Іларіона Рогалевського 1735 р., який нині зберігається у Національному художньому музеї України.

Таким чином, антимінси чернігівських ієрархів кін. XVII — поч. XVIII ст. за своїми виражальними, формотворчими засобами, художньо-стильовими особливостями належали до найбільш визначних антимінсних гравюр, були так би мовити еталонним зразком, започаткованим у добу «мазепинського ренесансу» для інших антимінсів упродовж XVIII—ХІХ ст. і не тільки в Україні, але й у Росії, Румунії.

Ілюстрації