Виставка гравюр талановитого художника Василя Лопати (до 210-річчя народження Тараса Шевченка)

В рамках виставкового онлайн-проєкту Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» пропонує вашій увазі знайомство із творчістю Василя Лопати, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, та роботами митця, що зберігаються в колекції заповідника.

Народився Василь Іванович Лопата в селянській родині, в селі Нова Басань Бобровицького району на Чернігівщині в 1941 році. Його батько, надзвичайно талановита людина із акторським, вокальним, художнім хистом з початком війни був мобілізований і загинув у 1942 р., і його незнайомий образ, за словами самого митця, завжди впливав на формування його характеру. А двох синів всупереч всім тяготам війни та післявоєнних років та завдяки виснажливій праці винесла на своїх плечах мати.

Потяг до малювання проявився у майбутнього художника рано, і хоча вдалий на його думку малюнок, виконаний вуглиною на печі, у матері захоплення не викликав, хлопець продовжував малювати. По волі материного брата довелось йому вступити до зоотехнікуму, і кожну вільну від навчання хвилину Лопата малював, готувався до вступу до Київського училища декоративно-прикладного мистецтва. Його наполегливість і прагнення до творчості допомогли здійснити мрію: у 1959 р., отримавши «червоний» диплом у зоотехнікумі, Василь Лопата вступив до училища прикладного мистецтва у Лаврі. Коли приїхав вступати, одягнений у полотняні штани та сорочку, деякі розпещені кияни посміхалися, поглядаючи на його одяг, але це його анітрохи не бентежило, адже він приїхав за мрією і метою життя — стати художником. Але навчання було перервано призивом до армії, проте часи служби він також поєднував із малюванням, в основному портретів своїх товаришів. І після демобілізації Василь Лопата наважується вступити до Київського державного художнього інституту (зараз — Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури), який і закінчив у 1970 р.

Навчатися було важко, адже В. Лопата не мав, на відміну від решти студентів, попередньої системної художньої освіти, але у подоланні труднощів знову допомогли надзвичайна працездатність та відданість мистецтву.

Головним джерелом його натхнення, як художника — графіка, стала історія України, народні билини та творчість видатних письменників та поетів — Г. Сковороди, І. Франка, Н. Гоголя, О Гончара і особливо — Т. Шевченка. Ще студентом він працював у книжковій майстерні професора В. Касіяна, а на завершення шести років навчання його дипломною роботою став цикл із десяти дереворитів на тему українських народних дум. Художника було зараховано до Творчих майстерень Академії художеств СРСР під керівництвом Народного художника М. Дерегуса, а його першою груповою виставкою була влаштована у Товаристві дружби і культурних зв’язків із зарубіжними країнами 1970 р.

Далі його творча діяльність була пов’язана з ілюструванням книжок та участю у республіканських і всесоюзних виставках. Після перших успішних робіт — ксилографій до роману В. Шевчука «Побратими», вже 1971 р. Василя Лопату було прийнято до Спілки художників України.

Багато праці було вкладено у створення єдиної в Україні серії кольорових ліногравюр «Українські народні думи», а також ілюстрацій до «Каменярів» І. Франка, «Прапороносців» і «Таврії» О. Гончара, ліноритів до українських балад.

Врешті, «знавець народної душі, народного характеру», — як казав про нього М. Дерегус, В. Лопата відчув натхнення створити ілюстрації до великої книги українського народу — «Кобзаря» Тараса Шевченка. Ця творча робота зайняла довгі п’ять років. Василю вдалося передати в ілюстраціях складність і багатовимірність «Кобзаря», бачення Шевченком світу як реальності і як символу, коли за реальним образом стоїть алегорія, метафора, а можливо і міф.

За цю вагому роботу у 1993 р. Василь Лопата був удостоєний звання лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка.

Творчі можливості Василя Лопати розкривають і інші його цикли гравюр — до численних перлин українського фольклору, творів епічного жанру — балад, дум, билин; до видатної героїко-трагедійної поеми «Слово о полку Ігоревім», до роману З. Тулуб «Людолови», до творів Лесі Українки, Миколи Гоголя, Івана Франка, Юрія Хорунжего та інших письменників і поетів.

В. Лопата брав участь у створенні художнього образу першої української гривні, запровадженої у 1991 р. Ним були опрацьовані і виконані зображення пам’яток архітектури України, пейзажі, портрети історичних діячів. Він також оформлював український та дипломатичний паспорти в 1991-93 рр.

У 2001 році Василь Лопата удостоєний звання Народного художника України.

В. Лопата створив близько 700 творів у графічній та живописній техніках, став учасником більше ніж 25 персональних виставок, в його арсеналі більше 65 проілюстрованих видань. Роботи плідного художника зберігаються у музейних та приватних колекціях по всьому світу, зокрема, у Національному художньому музеї та Національному музеї Тараса Шевченка, музеї народної архітектури і побуту, музеї гетьманства у Києві, історичному і художньому музеях Чернігова, Полтавському, Дніпропетровському, Сумському художніх музеях, в Бібліотеці Конгресу США у Вашингтоні, в Українському музеї міста Нью-Йорк, в приватних зібраннях Великобританії, Канади, США, Німеччини, Франції, Швейцарії.

Частина доробку Народного художника України зберігається і у фондових колекціях Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній». На онлайн-виставці демонструються 12 гравюр Василя Лопати. Серед них кольорові ліногравюри: ілюстрації до твору Тараса Шевченка «Хустина», до робіт П. Тичини, І. Неходи, Д. Павличка, М. Шашкевича, Я. Шпорти, чотири — до українських народних дум, та одна (чорно-біла) — до билини.

Гравюра, роботі над якою завжди був відданий майстер — різновид графічного мистецтва, який при створенні вимагає копіткої, тонкої праці, щоб досягнути гармонії ліній різної товщини і глибини, які в результаті у творі складають враження духовної атмосфери зв’язку між очевидним і уявним. І Василю Лопаті вдалося надзвичайної майстерності досягти в осмисленні української історії та літератури засобами різних видів гравюри.

Улюблена техніка художника — ксилографія (гравюра на дереві), він також працює і у техніці ліногравюри (випукла гравюра на лінолеумі, за технікою дуже схожа на ксилографію). Ліногравюрам Василя Лопати притаманні енергійні контрасти чорного та білого, а об’ємні фігури на чорному фоні посилюють драматичні події, що зображуються. Особливої майстерності вимагає від художника створення кольорової ліногравюри, це складний багатоетапний процес. Насамперед, необхідно створити в уяві образ зображення, потім зробити ескіз, а далі вже втілити задум, — вирізати зображення об’єктів кожного кольору на окремих дошках, при цьому необхідно дотримуватися суворого збігу всіх фігур та їх контурів на дошках. Таким чином, кількість кольорів вимагає створення такої ж кількості вирізаних ліногравюр.

Твори віртуозного художника Василя Лопати, якого заслужено зараховують до найкращих митців України, були високо оцінені багатьма відомими митцями. «Василь Лопата», — писав академік Георгій Якутович, — чудовий художник і прекрасний гравер, один з найкращих в країні. Його гравюри, крім глибини змісту, яскравості почуття, мають ще й витончену красу, виконані з блискучою віртуозністю. В них хочеться вдивлятися, милуватися красою ліній плям. Вони завжди дають високу естетичну насолоду глядачам».