Віртуальна виставка «Цегляні сторінки історії Чернігова»

Віртуальна виставка, присвячена цеглі давнього Чернігова. Вона підготовлена за ініціативи Музею історії Десятинної церкви спільно з Національним архітектурно-історичним заповідником «Чернігів стародавній» та Навчально-науковим інститутом історії та соціогуманітарних дисциплін імені О.М. Лазаревського Національного університету «Чернігівський колегіум» ім. Т.Шевченка.

Під час підготовки виставки використано матеріали зібрання Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній», у тому числі здобуті Чернігівською експедицією Національного університету «Чернігівський колегіум» впродовж 2012-2016 рр., а також матеріали, зібрані під час підготовки каталогу «Пам’ятки монументальної архітектури північного Лівобережжя України XI–XIII ст.», виданого в Чернігові у 2019 р.

Початок мурованого будівництва в Чернігові пов’язаний з включенням Подесення до складу Давньоруської держави. Першою цегляною будівлею у місті став Спасо-Преображенський собор, заснований на початку ХІ ст. чернігівським князем Мстиславом Володимировичем (1024–1036 рр.). Будівельні технології застосовані під час спорудження храму були запозичені з Візантії через посередництво Тмутаракані, що входила до складу Чернігово-Сіверського князівства. Відомо, що за життя князя храм не було завершено. Це зробили згодом інші майстри, причетні до будівництва Софійського собору в Києві.

Спасо-Преображенський собор було збудовано з каменю та цегли-плінфи («плінфа» – від грецької plinthos, «плита») виготовленої у дерев’яних прямокутних формах. Його фасади прикрашені орнаментальними вставками з плінфи та рельєфними деталями з фігурної цегли.

Розквіт чернігівського зодчества пов’язаний з княжінням Володимира Мономаха (1076–1094 рр.). В цей час на території міської фортеці-дитинця візантійськими майстрами було збудовано храм-усипальню з плінфи у техніці зі скритим рядом. На плінфі цього храму вперше в Давній Русі з’явились опуклі знаки на торцях. Призначення таких знаків досі невідоме. За різними гіпотезами вони є особовим символом («тамгою», «гербом») майстра або замовника будівництва; технологічною (рахунковою) позначкою; магічним знаком тощо.

У ті ж роки княжіння Мономаха в Чернігові складається самобутня школа чернігівського зодчества. До її виникнення причетні північноіталійські майстри, запрошені при посередництві сестри князя, Євпраксії-Адельгейди. Представниками цієї школи впродовж кінця ХІ–ХІІ ст. були збудовані тереми, Борисоглібський собор, Успенський собор, Іллінська та Благовіщенська церкви. Ці споруди зведені з плінфи у рівношаровій техніці мурування. Для декоративного оформлення їх фасадів використана фігурна цегла найрізноманітніших форм. На торцях багатьох плінф наявні знаки та вгнуті мітки. В Борисоглібському соборі та Благовіщенській церкві в мурування було включене і декоративне білокам’яне різьблення.

Наприкінці ХІІ – на початку ХІІІ ст. в Чернігові працювала київська артіль відомого за літописними повідомленнями зодчого Милоніга або його учнів. Вважають, що вона була запрошена до Чернігова після примирення князів місцевої династії Ольговичів з київським князем Рюриком Ростиславичем (між 1196 та 1206 рр.). Цією артіллю була збудована П’ятницька церква.

Фасади П’ятницького храму прикрашають орнаментальні вставки та рельєфні елементи, виконані фігурною цеглою різних форм. Плінфа має знаки на торцях (інколи подібні до кириличних літер; можливо абревіатури або псевдоабревіатури) та вгнуті мітки на верхній площині.

Останньою спорудою, збудованою в місті з плінфи напередодні монгольської навали є так звані «ворота князівського двору» споруджені на початку ХІІІ ст. Плінфу воріт маркують лише дугоподібні мітки та вдавлення пальцями на верхній площині. Слід відзначити, що напередодні монгольської навали Чернігів лишається чи не останнім центром Південної Русі, де все ще використовували технологію будівництва з плінфи.

Виробничі комплекси, що забезпечували монументальне будівництво Чернігова впродовж ХІ – початку ХІІІ ст., достатньо добре відомі завдяки археологічним дослідженням. На сьогодні в місті досліджено залишки 9 печей (двоярусних горнів) для випалу плінфи. Усі вони розташовані в заплаві р. Десна.

Після катастрофічного занепаду Чернігова після монгольської навали  муроване будівництво відновилося лише у 1620-х роках, під час входження міста до складу Речі Посполитої. Налагодити його вдалось лише завдяки запозиченню необхідних знань з територій, де воно функціонувало безперервно (Польща, Прибалтика, Правобережжя Дніпра тощо).

Будівельні роботи почались з реконструкції домініканцями давньоруського Борисоглібського собору (перетворений на костел). Утім колишнього розмаху будівництво досягло лише за часів Гетьманщини. Новий його розквіт припадає на кінець ХVІІ – початок ХVІІІ ст. та пов’язаний з ктиторською діяльністю гетьмана Мазепи і місцевої старшини – В. Дуніна-Борковського, представників родин Лизогубів і Полуботків. Їх коштом були розбудовані комплекси Борисоглібського, Троїцько-Іллінського та Єлецького монастирів (серед іншого – архітектурно оформлено підземні споруди), споруджена Катерининська церква тощо.

Впродовж ХVІІ – початку ХVІІІ ст. майже все муроване будівництво в Чернігові здійснювалось з цегли-пальчатки Її ще називають «литовка» або «литовська» (назва запозичена з документів Великого князівства Литовського, де «литовкою» іменували великоформатну цеглу для будівництва замків). Характерна риса пальчатки – наявність на верхній площині жолобків, що об’єднувало досить різнорідну за розмірами цеглу. Жолобки могли наносити пальцями руки або ж спеціальним зубчастим знаряддям. Вони призначались для забезпечення зціплення цегли з будівельним розчином. Для декоративних елементів кладок (седриків, наличників, напівколонок тощо), типових для ранньомодерного будівництва Чернігова, з середини ХVІІІ ст. використовувалась фігурна цегла.

Важливою ознакою цегли завжди є клейма, однак для будівництва Чернігівщини ХVІІ–ХVІІІ ст. вони досі невідомі. Перші клейма на місцевій цеглі з’являються лише на початку ХІХ ст. та пов’язані з розвитком фабричного виробництва. В цей же час великоформатна цегла поступово зникає, остаточно поступаючись у 1840-х роках цеглі затвердженого в Російській імперії стандарту (6 х 3 х 1,5 вершки, тобто 27 х 13 х 7 см).

Цегельні Чернігівщини ХVІІ–ХVІІІ ст. не збереглись та не досліджені Вони відомі лише за матеріалами писемних джерел.

One thought on “Віртуальна виставка «Цегляні сторінки історії Чернігова»”

  1. В Успенському соборі вже давно знайдені залишки галерей, а на зображенні храму є тільки притвори.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *