Відкриття виставки живописних портретів Наталі Павлусенко «Герої козацької України»

З 2 квітня в Національному архітектурно-історичному заповіднику «Чернігів стародавній» (у Колегіумі, на Валу) розпочинає роботу виставка творів художниці Наталі Павлусенко «Герої козацької України». Вона приурочена до 382-ї річниці з дня народження видатного гетьмана України Івана Мазепи.

Враховуючи карантинні обмеження відкриття виставки відбудеться о 14.00 в онлайн-трансляції Свободи.ФМ за посиланням http://svoboda.fm/culture/Culture/278409.html

Наталія Павлусенко походить із старовинного українського роду. Народилася в 1972 році в м. Києві у родині відомих українських художників-монументалістів Миколи і Любові Павлусенко.

У 1990 році закінчила з відзнакою Республіканську художню школу ім. Тараса Шевченка за спеціальністю живопис, а у 2000 р. — Київський міжрегіональний інститут удосконалення учителів ім. Б. Грінченка, кафедру образотворчого мистецтва. У різні роки викладала живопис і малюнок у Косівському училищі прикладного та декоративного мистецтва, Київському міжрегіональному інституті удосконалення вчителів ім. Б. Грінченка, а також багато років вела студію малювання для дітей.

Наталія Павлусенко працює у жанрі історичного портрету. Вже понад 13 років створює живописну серію портретів «Герої козацької України». Консультуючись з провідними істориками, реконструкторами та знавцями епохи козацтва, вона намагається відтворити образ та зовнішний вигляд історичних постатей минулого України. На її думку, це дасть змогу доторкнутися до справжньої історії. А тому саме історія України була і залишається однією з головних тем у творчості Наталії. Тим паче, що скільки вона себе пам’ятає, в її сім’ї завжди свято зберігалися українські традиції. І батько, і мати у своїй творчості намагалися їх берегти, розвивати і примножувати.

Наталя Павлусенко відтворила портрети найвідоміших українських гетьманів. Іван Мазепа, Петро Дорошенко, Богдан Хмельницький, Петро Сагайдачний, Байда Вишневецький, Іван Сулима… Вона відтворила образи за допомогою старовинних зображень, літературних описів і навіть на основі антропологічних досліджень. Художниця розповідає, що наштовхнули її на створення портретів шкільні підручники з історії її сина. Коли він навчався у художній школі, то вивчав історію.

«Я гортала ці підручники. Їх прикрашали портрети польських королів, російських царів, султанів Османської імперії — їх прижиттєві дуже гарні портрети. Мене обурював той факт, що, на жаль, не було таких портретів у наших героїв. Або був поганий прижиттєвий портрет, або не існувало портретів взагалі, як у Северина Наливайка — замість нього друкували булаву. Мені стало дуже соромно, і я почала пробувати писати ці портрети», – ділиться Наталія в одному з інтерв’ю. Першим став портрет Богдана Хмельницького. Далі художниця взялася за Івана Мазепу. Як виявилося, прижиттєвих портретів гетьмана майже не збереглося. Тому відтворювала його образ за дослідженнями. «Я дуже люблю Івана Мазепу. Бо це постать одіозна і для України значуща. Він понад 20 років був гетьманом, а не просто там декілька років. Це людина, яка зробила колосальний внесок в Україну», — каже пані Наталія. «Мазепу я кілька разів повторювала, як і Богдана Хмельницького. Потім Іван Підкова, який за життя дуже погано зображений. Тобто пальне, яке рухає мною — це національний сором. Не стільки національна гордість, хоча вона теж є, а національний сором за те, що в підручнику бачать наші діти. Художники, як правило, замислюються над своїм самовираженням, як показати себе, свою індивідуальність, свою творчість. Я йду іншим шляхом. Не стільки хочу показати свою індивідуальність та творчість, скільки хочу залатати білі плями в історії. Можливо, в цьому є якась творчість, але це більше реконструкція історична. Робота ця дуже складна, багатопланова, що вимагає серйозних історичних дослідженнь. В іконографії гетьманів великі білі плями. Часом той чи інший портретний образ потрібно відтворювати буквально по зернинах, а часто і творчо домислювати. І тут автор йде різними шляхами. Портрети деяких гетьманів — це копії  прижиттєвих портретів, як наприклад, Кирила Розумовського (з портрета Луї Токе) і Петра Сагайдачного (копія портрета невідомого художника ХІХ ст.)».

Художницею вже написані портрети Б. Хмельницького, два портрети І. Мазепи, портрет П. Скоропадського та ін. У залежності від історичного періоду, до якого належить та чи інша особистість, Наталя використовує різні прийоми від парсуни до психологічного портрету, вводячи своїх персонажів в історичний фон. Наприклад, Івана Сірка намалювала на основі антропологічного дослідження Галини Лебединської. Щоби природно виписати поставу героя — запрошувала позувати акторів театру імені Івана Франка. Обличчя Северина Наливайка відтворювала на основі літературних описів. Втім, коли побачила фото героя України Олександра Мороза, зрозуміла, що він дуже підходить до ватажка. «Видався мені подібним до Наливайка. Вираз обличчя — спокійний, постава горда й достойна. Жоден актор не міг би так зобразити героя, як людина, яка по-справжньому тримала зброю. Написала з нього Наливайка, змінивши колір очей і волосся — на темний», — розповідає Наталя.

Зображені на портретах історичні постаті виглядають ніби живі люди: «Мені хотілося їх оживити, щоб вони щось промовляли. Я, наприклад, щаслива, що ці портрети, які оживають, є нiби живими образами, тобто вони промовляють. Таке враження, що не ми хочемо подивитися на них, а вони хочуть подивитися на нас, реінкарнуватися сюди через ці портрети і подивитися. Це за рахунок акторів Театру імені Франка плюс герой АТО. Реалістична натура дає більше. Те, що я бачу, те я можу цілком використовувати, ну а далі — вміння, майстерність, яка дає можливість це зробити. Я думаю, в усіх західних школах вивчають історію культури, мистецтв, а в нас, на жаль, узагалі не вивчають на належному рівні, тому діти не знають, що таке портрет і що таке музей, де розташований оперний театр і що це таке. У нашій освіті це величезна прогалина. Тому в підручник з історії будь-що не можна друкувати, треба, щоб зображення були максимально достовірними з історичної точки зору».

Ця титанічна робота художниці не залишилася не поміченою і отримала резонанс як в Україні, так і за її межами. Її роботи відзначають «за майстерність у живописі та збереження культурних та історичних цінностей».