Таємниці ікони «Охтирська Богородиця»: нові відкриття

Серпень 25, 2022
ікона, Виставка, Охтирська Богородиця, реставрація, Чернігів стародавній
0

Однією з найбільш шанованих ікон Чернігівщини була «Охтирська Богородиця» — відома чудотворна ікона Слобожанщини, порубіжного з Чернігово-Сіверщиною регіону. Зібрання Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» нараховує тринадцять таких ікон, які представлені в рамках онлайн-виставки «Таємниці ікони «Охтирська Богородиця»: нові відкриття».

До заповідника вони потрапили різними шляхами: їх передавали релігійні громади та приватні особи під час науково-пошукових експедицій, дарували мешканці Чернігівщини, деякі ікони також були придбані у колекціонерів та в антикварних крамницях.

За переказами, ікону знайшов священик Д. Поланський у 1739 році в Охтирці, яка була полковим містом на Слобожанщині. Засвідчувати її чудеса у 1746 р. в Охтирку вирушив чернігівський єпископ Амвросій Дубневич. У 1751 р. Синод оголосив її чудотворною. Церковні кола та світська влада популяризували ікону і її списки, які писали іконописці Сумщини (м. Охтирка, с. Борисівка), Харківщини (м. Чугуїв). Вони набули чималого поширення, в тому числі й на Чернігівщині.

Дослідники відзначають її незвичну для східного православного іконопису іконографію. Мистецтвознавці одностайні у думці, що образ Богородиці, трактований на іконі у вигляді молодої дівчини з непокритою головою та молитовно складеними руками перед Розп’яттям, запозичено із західноєвропейської іконографії. Існує думка, що джерелом іконографії образу «Охтирська Богородиця» був західноєвропейський переказ, згідно з яким ще у юні роки у Діви Марії було видіння Розп’яття Господа. Оскільки вона ілюструє переказ Західної церкви, атрибути ікони відповідають західним символам благочестя: відповідне складання рук та непокрита голова Богородиці.

Зібрання ікон «Охтирська Богородиця» у Національному архітектурно-історичному заповіднику «Чернігів стародавній» відображає досить широке коло списків цієї чудотворної ікони кінця XVIII—ХІХ ст., написаних у різноманітній манері та техніці, які були поширені на Чернігівщині. На виставці представлені ікони, створені професійними іконописцями кінця XVIII — поч. ХІХ ст. (Іл. 1, 2). Привертає увагу миловидний округлий овал обличчя Богородиці, виразні очі з дугоподібними чорними бровами, червоні маленькі вуста, які відображають український ідеал жіночності. Іконописець передав тужливий вираз, журбу Богородиці, що у поєднанні з досить реалістично виписаним ликом, створюють цікавий образ української Діви Марії. Перед Богородицею, зліва, на пагорбі — невелике Розп’яття, написане з деякими реалістичними деталями: з ран, де цвяхи пробили руки та ноги Христа, з рани під ребром, виразно стікають червоні краплі крові. Внизу — напис: «Изображеніє Ахтирскія Богоматеры». Іншу ікону «Охтирська Богородиця» цього періоду обрамляє вишукана різьблена барокова рама (Іл. 2).

Певною мірою образ Богородиці цієї ікони наслідує, правда вже дещо спрощене, зображення на іконі «Охтирська Богородиця», яка надійшла у фонди заповідника 1989 р. (Іл. 3.). Вона написана на дошці олійними фарбами, датується другою половини ХІХ ст. Богородиця також у червоному мафорії та темно-синій туніці з облямівкою, простоволоса, темно-коричневе волосся спадає на плечі. Впадає в око непропорційно великі руки Богородиці, складені в молитовній позі, які займають значне місце по центру і акцентовані на передньому плані образу. На берегах ікони залишки від цвяхів, якими кріпилися металеві шати. Внизу напис: «Изображеніє Пресв. Богородицы Ахтырскія».

Ікона «Охтирська Богородиця», яку передав до заповідника у 1983 р. староста Воскресенської церкви м. Чернігова Богдан М.М., була написана у 1848 р. (Іл. 4.). На ній зображення Богородиці у молитовній позі перед Розп’яттям написано у досить спрощеній, лаконічній манері, обрамлене зеленою рамкою з червоними півоніями. Береги образу прикрашені зеленим рослинним орнаментом. Внизу ікони напівстертий напис, розділений зображенням двоголового орла (герб Російської імперії) в круглому червоному медальйоні: «Изоб(ражение)…..Ах(тырской)…1848».

На виставці представлені два образи «Охтирська Богородиця», написані у манері народних ікон Північної Чернігівщини, близькій до народного малюнку та декоративного розпису: жовте орнаментоване тло, світле зображення Богородиці на всю площину ікони, досить схематичне та площинне, оздоблене по кутках крупними квітами. (Іл. 5, 6). На широкиму золотавому німбі зазначено підпис «Образъ Богородицы Ахтырскія». Близькою до цього кола ікон за розмірами та стилем є ікона «Охтирська Богородиця», яка була передана у 1988 р. з Миколаївської церкви с. Гірськ Щорського району Чернігівської області (Іл. 7), а також ікона «Охтирська Богородиця», що надійшла до заповідника у 1995 році (Іл. 8). Проте вони відрізняються від двох вищеназваних більш темним колоритом. Зображення Богородиці та крупнопелюсткові квіти угорі розміщені на темному тлі.

Ще одна народна ікона «Охтирська Богородиця» була придбана заповідником у 1998 р. (Іл. 9). На відміну від двох попередніх образів з квітками, ця ікона написана в дещо іншій манері. Вона певною мірою наслідує традиційні ікони «Охтирська Богородиця», написані в майстернях Слобожанщини, звичайно, за спрощеною, лаконічною іконографічною схемою. Проте колорит ікони інший: переважають теплі, яскраві, червоні, світло-коричневі кольори.

Привертає увагу також ікона «Охтирська Богородиця», яка надійшла у фонд заповідника 2017 р. (Іл. 11). Зворотня сторона її основи має повздовжні сліди обробки стругом, що може свідчити про її написання наприкінці XVIII ст. Проте ікона була поновлена у ХІХ ст. Розчищення та зняття пізніших записів фарбового шару дозволить уточнити її датування.

Дуже часто реставрація ікони та її дослідження призводить до нових відкриттів про події та історію походження твору мистецтва, про осіб, з нею пов’язаних. Так, реставратором-художником заповідника Олександром Ткачем, який у 2020 р. реставрував ікону «Охтирська Богородиця», передану в дар заповіднику жителькою Чернігова Шаповал Р. І. у 1985 р. (Іл. 13)., було виявлено цікаві факти з історії побутування образу.

У процесі проведення консерваційно-реставраційних заходів ікони «Охтирська Богородиця» художником-реставратором було проведено дослідження інформативних написів, що зроблені на іконі.

Встановлено:

а) напис з лицевого боку ікони в один рядок, із зображенням посередині його двоголового орла в округлому медальйоні, зроблений олійними фарбами, у нижній частині:

«Изображенїе Чудотворной И́коны Пре҃стыя | Богородицы Афөирской 1864 –го года»;

б) напис на зворотному боці ікони над верхньою шпугою малопомітний, прочитується дуже погано, зроблений чорнилами, від руки, прописом, в чотири рядки, здогадно, за візуальним вивченням (Іл. 14)

«Икона сія сосо(даров(?))ана въ церковъ отставнымъ

солдатомъ…(П.І.Б.?)(нерозбірливо)

1864 Года Марта 27(?) дня въ 13(В) (?)…

…(далі нерозбірливо)»;

в) напис на зворотному боці ікони у живописному картуші, в чотири рядки, зроблений олійними фарбами:

«1785, года, июнѧ 29 числа преста́висѧ колле́зкїй сове

тни́къ ми́ха́ило синъ евреи́новъ погребенъ же. 30

въ тоиже день внесена икона б҃гоматери ахтирскїѧ в церковъ

св҃тлѧ хр҃тва николаѧ:».

Дослідження ікони в УФ променях показало однорідність і рівномірність свічення лакового покриття. Недавніх реставраційних чи інших втручань не виявлено.

За візуальним спостереженням і детальним дослідженням напису (а), було помічено неоднорідність фарбових шарів, різний характер кракелюрів, а також не характерне для ХVIII ст. написання літер, що вказує на різний час створення напису та ікони. У назві ікони замість «Ахтырской» написано «Афөирской», де дві літери «Ф» з різних шрифтів (ХІХ і ХVIII ст.). Традиційно, на іконі «Охтирська Богородиця», у нижній частині з обох боків від центрального медальйона із двоголовим орлом напис: «Изображенїе чудотворнаго образа пре҃стыя б҃цы ахтирскїѧ котораѧ ѧвиласѧ въ 1739 году іюля 2 днѧ», або аналогічний, але із обов’язковим зазначенням дати 2 липня 1739 року. На цьому написі вказаний 1864 рік, що не відповідає канонічному.

Напис (б) малопомітний, читається дуже погано. Зроблений він чорнилами, від руки, прописом, з написанням літер характерних для шрифту ХІХ століття із зазначенням дати — 1864 року.

Таким чином, можна зробити висновок, що напис (а) з лицевого боку зроблений одночасно із написом (б) на зворотному боці і вони обидва були створені на іконі ХVIII ст. пізніше, у другій половині ХІХ ст. (1864 р.), що є свідченням дарування її відставним солдатом церкві. Особу дарувальника, можливо, можна буде встановити після повного прочитання і наукового дослідження напису.

Для більш точного прочитання і наукового дослідження, напис (б) потребує детального вивчення із застосуванням спеціального оптико-фізичного обладнання, дослідження його у різних спектрах інфрачервоного та ультрафіолетового випромінювання, тощо.

Детальне дослідження напису (в) по стилістичних, палеографічних і живописних ознаках вказує на його створення у ХVIII столітті.

Отже, напис (в) на зворотному боці ікони у живописному картуші, був створений у ХVIII столітті.

Після прочитання напису (в) стало відомо, що мова йдеться про те, що 29 червня 1785 року помер колезький радник Михайло Васильович Євреїнов. 30 червня він був похований. Цього ж дня ікона «Охтирська Богородиця» була внесена в церкву Святителя Христового Миколая.

Після наукового дослідження особи, про яку йдеться в написі, на основі відомостей наукових статей, художником-реставратором Ткачем Олександром було зібрано наукові дані стосовно біографії Михайла Васильовича Євреїнова. З’ясовано, що Михайло Васильович Євреїнов був надвірним радником, колезьким асесором (1763 р.), колезьким радником (1781 р.), землевласником с. Ваганичі, Городнянського повіту, директором місцевої прикордонної таможні та багатим поміщиком Чернігівської губернії у другій половині XVIII століття.

Дворянський рід Євреїнових веде свій відлік з початку XVIII ст. від вихідця з Польщі Матвія Григоровича Євреїнова — «першостатейного» купця у Москві та Петербурзі. Він внесений до VI ч. «Родословной книги» Вітебської, Московської, Курської, Новгородської, Петербурзької та Тамбовської губерній. Інші 27 родів — пізнішого походження. Чернігівська гілка бере свій початок у XVIII ст. від Михайла Васильовича Євреїнова. Михайло Васильович Євреїнов (? — ран. 1790), колезький радник був одружений на Ганні Андріївні Стахович. Мали дітей: Гаврила, Андрія, Ганну.

Як землевласник він володів значними маєтностями на території Чернігівщини. Ганна Андріївна після смерті чоловіка мала 1278 спадкових і куплених підданих.

Євреїнови — багаті поміщики — уважно ставились до потреб церкви і парафії, упродовж тривалого часу були її благодійниками, починаючи з Михайла Васильовича, який побудував у Ваганичах в 1783 р. Миколаївську церкву замість дерев’яної, що згоріла.

За результатами дослідження ікони «Охтирська Богородиця» було прочитано та проаналізовано написи і підписи на лицевому та зворотному боках. Це значно розширило уявлення про історію створення пам’ятки сакрального мистецтва та її цінність.

Написи, що збереглися, є фактичним підтвердженням не тільки біографічних даних Михайла Васильовича Євреїнова, але й дали змогу з’ясувати історію побутування пам’ятки упродовж XVIII—ХІХ століття. Один із написів на зворотному боці ікони (б), як виявилося, потребує подальшого дослідження, що можливо розширить уявлення про історію її побутування та інші історичні факти.

До наукового дослідження живописного напису в картуші (в), широкому колу науковців не була відома точна дата народження і смерті Михайла Васильовича Євреїнова, оскільки в жодному науковому виданні немає таких відомостей. У результаті дослідження Ткачем Олександром було достовірно встановлено точну дату смерті і поховання М. В. Євреїнова. Дата народження залишається невідомою, але здогадно, із інформації із різних джерел, імовірно 1700 року.

Виявилося, що церква Святителя Миколая, яка згадується у написі, була побудована за кошти М. В. Євреїнова у 1783 році замість дерев’яної церкви, що згоріла. Виходячи з того, що Михайло Євреїнов, проживав у с. Ваганичі можна зробити припущення, що у цьому селі його було і поховано.

Отже, під час проведення консерваційно-реставраційних заходів ікони «Охтирська Богородиця» художник-реставратор Ткач Олександр також зробив аналіз її іконографії та походження, провів дослідження та атрибуцію написів на образі, встановив та дослідив особу, яка згадується у написах, а саме — колезького радника Михайла Васильовича Євреїнова.

Таким чином, після проведеного дослідження можна зробити висновок, що ікона «Охтирська Богородиця» має не тільки художню, а також культурну та історичну цінність.

Ольга Травкіна, кандидат історичних наук, завідувачка відділу музейної та науково-фондової діяльностію

Олександр Ткач, художник-реставратор відділу музейної та науково-фондової діяльності Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній»