Печери, як і 1000 років тому, захистили чернігівців
#МІСТОСИЛИ. У мікрорайоні Лісковиця поширена легенда, що під час обстрілів Чернігова влітку 1941 року місцеві жителі ховалися в підземеллях Богородичного монастиря, заснованого Преподобним Антонієм Печерським аж у ХІ столітті. Тому не дивно, що саме тут вони шукали порятунку і під час обстрілів у березні 2022-го, коли Чернігів перебував під ударом рашистських військ.
Молилися й просили допомоги
Я вирушила до печерного відділу Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» (або до Антонієвих печер, як зазвичай у нас називають підземний монастир), аби дізнатися, як же музейна установа та духовна святиня пережила час важких випробувань, звук сирени сповістив про чергову повітряну тривогу. «Саме вчасно! – спало мені на думку. – Можна сховатися на глибині, у підземних галереях і храмах».
Але Андрій Глухенький, завідувач відділу наукових досліджень печер та пам’яток археології Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній», став на заваді: «Ми вже працюємо, відвідувачів приймаємо, але під час повітряної тривоги пропонуємо користуватися укриттями цивільного захисту. Печери не є офіційним бомбосховищем».
Утім, ця пересторога не зупиняла людей, які шукали тут захисту з 24 лютого та впродовж всього періоду активних бойових дій біля Чернігова. Розповідає Андрій Глухенький.
– У перший день війни в заповіднику відбулася виробнича нарада, ми вирішили, як будемо діяти, розподілили обов’язки. Наша основна мета – зберігати пам’ятки національного значення. На території Чернігова є п’ять храмів домонгольського періоду, один з них – Іллінська церква, яку побачимо біля входу до печерного монастиря. Є також пам’ятки періоду Гетьманщини: церква Святої Катерини та Свято-Троїцький собор.
Треба було підтримувати порядок, слідкувати за нашими пам’ятками. Цим і займалися. А коли наприкінці лютого почалися серйозні обстріли, місцеві жителі почали звертатися, щоб мати змогу зайти в печери. Про те, що тут ховалися місцеві в 1941 році, розповідав колись Герард Кузнєцов, який спирався на спогади старожилів. І дійсно, навіть зараз деякі люди кажуть, що їхні дідусі й бабусі рятувалися в печерах.
Не слід забувати також, що це духовна святиня українського народу. Тут є підземні храми, де люди просять Божої допомоги. Зазвичай у такі важкі моменти люди навертаються до віри, звертаються до Бога, і це також мало значення. Тож ми дозволили жителям приходити у денний час, адже вони були переконані, що не тільки в своєму погребі можуть сховатися, а і в Болдиній горі.
Ще раз наголошую: офіційно печери не є бомбосховищем, не є укриттям цивільного захисту. Найближчі до нас укриття – на вул. Толстого у підвалах п’ятиповерхівок. Ми це людям роз’яснювали, але вони були налякані, прагнули врятуватися, і просили відкрити печери. У нас є також список чудотворної ікони Троїце-Іллінської Божої Матері. У 1662 році вона вже захищала Чернігів від татар. Про це пише Димитрій Ростовський. Це все і вплинуло, що в той важкий період, у кінці лютого- березні, люди тут знаходили прихисток.
Російська бомба знищила нагадування про царя
Згодом пан Глухенький провів для нас з фотокором невеличку екскурсію і показав, де саме в печерах перебували люди під час обстрілів. Де стояли дерев’яні лавки. Де вони молилися й просили захисту небесних сил і покровителів Чернігова. Важливо, що нижній ярус печерного монастиря має окремий вихід. Тобто в разі, якщо стався б обвал, можна було мати надію на порятунок. На щастя, і завдяки всім чернігівським святим, печери вистояли. Запитую в мого співрозмовника про найстрашніші моменти того періоду.
– Найбільш важкою для нас була доба 16 березня. Тоді вночі впали бомби й ракети саме на Болдині гори, зокрема на вул.Іллінську, до підніжжя гори. Там ще вороки залишилися, ви можете їх побачити. Тоді були знищені декілька житлових будинків, загинула одна людина. Деякі бомби впали на верхню частину Болдиної недалеко від курганів, недалеко від могили Невідомого солдата. Одна влучила прямо в так звану Царську альтанку, яку збудували в 1911 році до приїзду російського імператора Миколи ІІ. І це, мабуть, символічно, що російська бомба знищила альтанку їхнього царя. Розлетілися осколки, наробили шкоди. На щастя, погруддя на могилі Михайла Коцюбинського не постраждало, але один із осколків долетів до каплички над входом у нижній ярус печер, пробив металевий дах. Жителі мікрорайону були дуже нажахані. У нас в печерах на той момент не було людей. Вони приходили вдень. І небагато – декілька десятків жінок і чоловіків. Багато хто на той час уже виїхав, адже залишатися було дуже небезпечно.
– Ви вже оцінили шкоду, нанесену пам’яткам заповідника?
– Лише 2 квітня, коли припинилися обстріли, ми змогли піднятися на гірку, бо до того військові нам не рекомендували, і побачили картину руйнувань, зафіксували злочини російських військ проти культурної спадщини. Побачили руїни альтанки, воронки, пошкоджене електронне табло біля монумента Слави. Також зафіксували, що від ударної хвилі вилетіли три вікна в Іллінському храмі. Вони просто випали на підлогу. Постраждали дерев’яні рами на вікнах дзвіниці. Осколок пробив дах каплички, що зведена над виходом з нижнього ярусу.
Якщо говорити про інші пам’ятки, то постраждала Катерининська церква, коли обстрілювали пішохідний міст. Осколками пошкоджені стіни, розбиті вікна. Деякі осколки долетіли до Спасо-Преображенського собору на Валу, пошкоджена південна стіна. Пошкоджені мури Єлецького монастиря, дзвіниця.
У людей з’являлася впевненість – виживуть!
– Наскільки я зрозуміла, ви вже відновили свою діяльність. Печерний монастир доступний для відвідувачів.
– Те, що було в наших силах, почали робити з 2 квітня. Вставили вікна в Іллінському храмі, полагодили дерев’яні рами на дзвіниці. У квітні займалися прибиранням території, благоустроєм, озелененням. У травні готували матеріально-технічну базу, і з 31 травня відновили прийом відвідувачів. Єдина умова: дотримуватися режиму повітряної тривоги. Повідомили про це на сайті заповідника, є оголошення на дверях. Треба ховатися в пристосованих укриттях. Зараз розробляємо нові тексти патріотичних екскурсій, що присвячені історії Чернігова, Болдиної гори. Відчуваємо запит на це, в першу чергу, у військовослужбовців. Переосмислюємо сторінки нашої історії.
– Хто вже до вас приходив – наші чи приїжджі?
– В основному – приїжджі. Були волонтери з Польщі, були кияни, які приїздили у справах чи до родичів. Були гості з Полтави, були переселенці. Людей небагато, тому що шкутильгає логістика – як доїхати до Чернігова. На людей впливає і вся ця військова ситуація. Вони зважують ризики.
– Пане Андрію, не можу не запитати: люди розповідали про чудеса, свідками яких вони стали, можливо, під час тих страшних подій? Чи зустрічали чорного монаха – легендарного привида наших печер?
– Можна відверто сказати: ще до початку війни у певних людей були передчуття. Зокрема, один чоловік розповідав мені особисто ще в листопаді, що йому наснився сон, нібито над Болдиною горою літають літаки й ракети. Ми тоді не сприйняли це серйозно, а потім з ним згадали. В лютому – березні тут дійсно літали ракети й літаки.
У печерах жителі приходили до каплички з кістками монахів-мучеників, зверталися до списку чудотворної ікони Троїце-Іллінської Божої Матері. Це теж людей підтримувало, вони могли запалити свічку. Електрики не було, зникла десь у середині березня. Заходили зі свічками чи ліхтариками. Про привида монаха Тарасія згадували рідше. Ця легенда відійшла на другий план. Хоча деякі люди нам казали, що там, у тупиковій галереї, бачили якусь тінь. І багато хто казав, що відчув полегшення, що з’явилася впевненість – вони виживуть. Це збулося.
– А особисто ви що відчували?
– Саме 16 березня я усвідомив, що треба рятувати родину. У мене двоє дітей, ми живемо у мікрорайоні «Градецького», де гинули люди під час обстрілів. 17 березня волонтери допомогли дружині з дітьми виїхати, що теж було доволі ризиковано. І саме 17-го на Чорновола знову «прилетіло». У той час мене там не було. Спочатку проводжав родину, забіг на роботу. Так що сприймаю так: допомогло заступництво Троїце-Іллінської Богородиці. Я теж тут молився з усіма, просив допомоги і захисту для Чернігова та його жителів.
Спілкувалася Вікторія Сидорова.
«Чернігівські новини: Сім днів», № 15 (1066), 30 червня 2022.