«Фарбами написана Книга Буття» (зі стінопису Спасо-Преображенського собору м. Чернігова)
Спасо-Преображенський собор м. Чернігова (Спаський собор, Спас Чернігівський, Преображенський храм) — відомий на всю Україну та за її межами унікальний храм, збудований ще у першій половині ХІ ст.
У 2036 р. виповниться 1000 років від часу першої писемної згадки про цей храм. Відомо, що його засновником був один із старших синів Великого князя київського Володимира Святославича (Володимир Хреститель), Мстислав Володимирович. З літописів знаємо, що Мстислав не дожив до завершення будівництва, і дітища свого у готовому вигляді не побачив. Відомо також, що коли у середині ХІ ст. у Чернігів прийшов князювати син Ярослава Мудрого Святослав Ярославич, храм уже було завершено.
Спаський собор унікальний передовсім своєю архітектурою, зовнішньою та внутрішньою, яка дивним чином збереглася. За майже 1000-літню історію стіни собору не руйнувалися більше ніж на третину, тому ніколи не перекладалися. Інша справа — внутрішнє оздоблення, або опорядження церкви. Cаме внутрішнє оздоблення справляє чи не найсильніше враження на людину, що перебуває в храмі. Воно (внутрішнє опорядження) нагадує пазл, у якому багато складових, а все разом в ідеалі складає цілісну картину.
Стосовно Спасо-Преображенського собору у м. Чернігові, то тут ситуація ще цікавіша. Храм древній (ХІ ст.), а все, що його наповнює, зʼявилося з часом, до того ж різні складові зʼявлялися у різний час від ХІ до ХХ ст. І тим не менш, всі частини не суперечать одна одній, а навпаки узгоджуються одна з одною.
Основою внутрішнього опорядження у Спаському соборі є внутрішня архітектура, створена ще в ХІ ст.
Іншими словами, розташування того або іншого (приміщення) впливало на розміщення тієї або іншої деталі внутрішнього оздоблення храму. Споруда належить до типу «вписаного хреста».
Іншою важливою частиною храмового опорядження будь-якої православної церкви є іконостас. Наявний у нинішній час іконостас Спаського собору — це надбання ХVIII ст., однак у внутрішню архітектуру споруди він був вбудований органічно, і став важливою складовою внутрішнього оздоблення.
Ще однією частиною внутрішнього церковного опорядження древнього храму, не менш важливою, аніж дві попередні, є настінний живопис.
Чому про настінний розпис взагалі варто говорити? Традиція розписувати стіни сягає ще часів раннього християнства, коли на стінах приміщень, де відбувалися спільні таємні молитви, вірні залишали певні знаки. Згодом, коли християнство утвердилося як домінуюча релігія в Європі, і почалося будівництво християнських храмів, їхні стіни почали розписувати, почав формуватися окремий вид мистецтва — монументальний живопис (пізніше з церковного монументального живопису «виросло» світське монументальне мистецтво). З одного боку настінний живопис відігравав роль ілюстрацій до Святого Письма, а з іншого — створював певну атмосферу, налаштовуючи вірних певним чином. За довгі століття було напрацьовано певні правила щодо розпису. За час, що пройшов, змінилися техніки розпису. У давнину це була фреска, пізніше зʼявилися олійні фарби. Навіть сучасні храми за наявності коштів розписуються. Той живопис, про який йтиметься далі, поніс значно менше втрат, ніж фреска. Він являє собою великий комплекс, складається з міні-циклів і окремих сюжетних композицій, і на сьогоднішний день разом з іншими складовими створює основну частину внутрішнього оздоблення (інтерʼєру) собору.
Варто згадати також, чому виникла потреба у новому розписі собору. Через пожежу 1750 р., яка завдала Спаському храму чи не найбільшого руйнування за всю його історію. Наступні після пожежі півстоліття знадобилися для того, щоб відремонтувати храм, у якому цілими залишилися лише потужні стіни, змуровані ще в ХІ ст. До настінного розпису черга дійшла аж на початку нового, ХІХ ст. Той живопис, що нині оздоблює стіни древнього храму, відповідає плану. План розписів складав тодішній настоятель Спаського собору священник Іоан Єлєнєв, до того ж через брак коштів проєкт розписів складався двічі.
У березні 2021 р. виповнилося 200 років з моменту підписання архієпископом Чернігівським Лаврентієм (Бакшевським) та майстром Акимом (Якимом) Юріновим контракту на розписання стін кафедрального Спасо-Преображенського собору. Орієнтовно у кінці весни або всередині літа 2024 р. буде 200 років з часу завершення робіт. Дата не найбільша в історії майже тисячолітнього храму, однак, враховуючи, що стінопис, щодо якого укладався згаданий вище контракт, зберігся до наших днів і досі залишається важливою частиною внутрішього опорядження древньої церкви, дата, а звідси і вік стінопису, набувають певної ваги.
У ХХ ст. доля розпису складалася драматично, часами навіть трагічно. У 30-ті роки собор було перетворено комуністичною владою на складські приміщення. Під час німецької окупації у церкві проводилися богослужіння, але для обігріву великого приміщення були встановлені декілька тимчасових печей, які сильно коптили. За декілька років внутрішнє приміщення храму перетворилося на «курну хату». 1947 року громада вирішила побілити церкву всередині, щоб надати собору більш ошатного вигляду. Це рішення для живопису було фатальним. Перед побілкою стіни помили, а там де, штукатурка відійшла або полущилася, її просто видалили і заново поштукатурили. Основна маса настінного розпису опинилася забіленою.
Лише після створення у 1967 р. архітектурно-історичного заповідника, з часом провели дослідження, а потім і масштабну реставрацію даного стінопису, яка зайняла майже чверть століття, і була завершена у 1993 р., коли собор було передано у користування православній релігійній громаді. Разом з тим, пам’ятка залишилася відкритою для екскурсантів і відвідувачів, а також обʼєктом досліджень.
ОТЖЕ, у найвищій частині храму, у склепінні головного купола, на тлі хмарного неба зображено Саваофа, Бога-Творця. Зміст зображення очевидний, дуже промовистий і однозначний: «Господь-Творець над усім!».
У нього сиві голова й борода, однак сама постать виглядає настільки потужно, що слово «старець» з нею не вʼяжеться. Очі Творця опущені долу, руки широко розкинуті, наче прагнуть охопити увесь світ. Позаду голови — німб у вигляді сяючого трикутника, від якого у різні боки відходять промені. Саваоф зображений у світлій туніці, а на плечах зелена накидка, тканина огортає складками потужні стегна. У всій композиції відчувається Подих — розвівається борода, складки одягу, клубочуться хмари довкола Всевишнього, з-поміж хмар видно голівки янголів. Таким чином, сюжетний початок — першу главу Книги Буття, відтворює живопис на склепінні головної бані собору. Нижче, у підбанному просторі між вікнами барабану — композиція «Створення світу», що за змістом повʼязана із попередньою композицією. Моря, гори, рослини, тварини, люди написані суцільним зображенням, у «килимовій» манері.
Ще нижче, під кільцем головної бані, у парусах замість традиційного зображення чотирьох євангелістів, написані пори року. Спільною рисою усіх сезонних зображень є те, що площина паруса поділена на дві частини, у нижній зображено землю, у верхній — небо. Важливим нюансом є лінія, що розмежовує небо і землю, своєрідний «небосхил». Саме на ній розміщуються атрибути тієї або іншої пори року. Так, у сюжеті «Весна» на лінії «небосхилу» зображено кущ (букет) білих троянд на зеленому тлі.
У сюжеті «Літо» на лінії «небосхилу» зображені два снопи пшениці, що покладені хрестоподібно, а біля них — серп.
У композиції «Осінь» на межі неба і землі представлено своєрідний натюрморт з різноманітних плодів (яблука, груші, виноград), гілля та листя. Плоди лежать на поруділій землі, і лише у нижньому куточку паруса виписана зеленим трава.
Зовсім апокаліптично виглядає композиція «Зима» — голі дерева, зламане гілля, засніжена земля. Особливої похмурості додає зображення чорної, не присипаної снігом землі у нижньому куті паруса.
На склепінні центральної нави у прогалині хмар на диску в золотому сяйві напис «ІЄГОВА» давньоєврейською, а по колу інший напис: «Буди имя Господнє благословенно отныне и до века».
А далі логічний розвиток сюжету переводить нас у північну частину, верхню частину північної нави. Тут головна лінія розміщення композицій проходить зі сходу на захід. На склепінні зображене нічне небо, місяць у повні, зорі та напис, що підкреслює «Твоя єсть нощь». Напис виражає головну ідею того, що зображено у цій частині церкви, а саме — ніч, у якій перебувало людство до приходу Месії (Ісуса Христа).
У північно-східній вежі вміщено дуже цікавий сюжет, який побачити практично неможливо. Називається композиція «Відторгнення занепалих ангелів» (у плані о. Іоана — «отторжение противных ангелов, и в бездну низвергаемых»). Це завершальна частина історії про те, як частина янголів на чолі з найяскравішим, найвидатнішим янголом, котрого звали ЛЮЦИФЕР, повстала проти Творця. На чорно-білій світлині видно, що композиція багатофігурна, в її нижній частині (над ліпним карнизом) зображені іскри полумʼя, в яке хаотично падають білі ангели, намальовані в людській подобі.
Рухаючись далі зі сходу на захід у верхній частині північної стіни маємо міні-цикл «Життя первозданних людей в раю та вигнання з раю». Він вписаний у простір верхньої частини стіни між вікнами, які розташовані у два яруси.
Так само, у два яруси розміщено і вісім частин міні-циклу, по чотири композиції у кожному ряду. «Читається» все зліва направо і знизу вгору. Отже, у нижньому ряду знаходяться сюжети: «Адам називає тварин», «Сотворіння Єви», «Адам і Єва» та «Єва, що зриває яблуко».
«Адам називає тварин»
«Сотворіння Єви»
«Адам і Єва»
«Єва, що зриває яблуко»
Далі сюжетний розвиток переходить у верхній регістр. Як зазначалося раніше, верхній регістр, як і нижній, вміщує чотири композиції — «Гріхопадіння», «Каяття», «Вигнання з раю», та «Адам і Єва на землі». Послідовність розташування сюжетних композицій у верхньому регістрі, як і в нижньому, відбувається зліва направо.
«Каяття»
«Вигнання з раю»
«Адам і Єва на землі»
Наступна частина собору — північно-західна вежа. Увесь її простір, окрім склепіння самої вежі займає композиція «Всесвітній потоп». Композиція багатофігурна, але розміщення людських постатей нерівномірне, переважна більшість знаходиться на північній стіні. Низ західної частини композиції був, очевидно, пошкоджений до реставрації і на сьогодні втрачений.
Як ми знаємо з Книги Буття (гл. 9), Всевишній благословив Ноя та його синів, і уклав з ними Заповіт.
Композиція «Всесвітній потоп» є своєрідним завершенням сюжетної лінії, яка утворюється сюжетами, розміщеними у верхній частині північної нави Спасо-Преображенського собору м. Чернігова.
Оскільки щодо сюжету у плані Єлєнєва сказано одним реченням, це дає підстави припустити, що зміст зображення та детальне відтворення є витвором художника. Згідно Біблії, людство, нащадків Адама та Єви, у допотопний період поглинув гріх. «І бачив Господь велике розбещення людини на землі, і ввесь нахил думки серця її тільки зло повсякденно». Текст дає зрозуміти, що це було тотальне панування відкритого і зухвалого гріха і повстання проти Бога. Ной відрізнявся рішучою і непохитною доброчесністю, за що і був обраний Всевишнім. На решту людства як покарання за гріх і зухвалість проти Господа надсилається Всесвітній потоп.
Таким чином, у верхній частині центральної і північної нави маємо дві сюжетні лінії, кожна з яких у свою чергу складається з декількох завершених композицій.
У верхній центральній частині три композиції — «Саваоф», «Створення світу» та «Пори року» — створюють сюжетну лінію, яку загально можна назвати «Створення світу». У верхній частині північної нави три масштабні композиції — «Занепалі янголи», «Життя… в раю» і «Всесвітній потоп» — створюють ще одну сюжетну лінію, ідея якої — покарання за порушення Божої настанови.
Разом з тим, Всесвітній потоп подається Біблією не лише як покарання людству, а й як новий етап у його розвитку, адже Всевишній поблагословив і Ноя, за його богослухняність, і його синів. Людство отримало новий шанс. В цьому сенсі композицію «Всесвітній потоп» можна вважати своєрідним вступом до інших сторінок біблійної історії, які ілюструються іншими композиціями і про які буде інша розповідь.
Алла ГАРКУША, завідувачка науково-просвітницького відділу Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній»