Стародавній Чернігів на картинах Юрія Химича — неперевершеного майстра архітектурного пейзажу

Липень 18, 2022
акварель, архітектура, Володимир Павленко, Чернігів стародавній, Юрій Химич
0

У рамках онлайн-проєкту про музейні колекції Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» презентуємо картини талановитого художника Юрія Химича.

Юрій Іванович Химич (12 квітня 1928, Кам’янець-Подільський — 23 липня 2003, Київ) — видатний майстер архітектурного пейзажу, класик українського образотворчого мистецтва XX століття, графік, педагог, Заслужений художник і архітектор України. Ще за життя митець вважався одним із кращих акварелістів свого часу, а його неймовірні міські пейзажі яскраво виділяються неповторним стилем. Працював переважно в техніках акварелі, гуаші та монотипії, малюючи в більшості архітектурні пам’ятки. Велика кількість журналів та книг з історії та культури проілюстровані його роботами. Крім того, дослідникам відомо про велику кількість серій робіт, де художник емоційно відтворює художньо-естетичні особливості пам’яток старовинної архітектури. На думку мистецтвознавців, він мав здатність зображувати пам’ятки архітектури як своєрідні портрети, які дозволяли відчути «душу місцевості».

Всебічно обдарований хлопець міг би стати поетом, адже його вірші друкувались, коли був іще школярем; оскільки мав абсолютний слух, міг стати музикантом, проте перемогла пристрасть до малювання, і він став врешті художником, поєднавши в цій професії і поезію, і музику, і архітектуру. Малювати любив надзвичайно, і постійно вдосконалював вміння: малював все, що бачив і всюди, де була можливість.

Доля склалася саме таким чином, що у 17 років малюнки Юрія Химича побачив відомий художник — академік Олексій Шовкуненко і порадив юнакові вступати на архітектурний факультет Київського будівельного інституту. Улюбленим педагогом та наставником Химича в інституті став відомий живописець та аквареліст М.А.Штейнберг. Завідувач кафедри рисунка та живопису, талановитий педагог та художник, що створював роботи переважно з архітектурними мотивами, мав великий вплив на студентів. Пізніше Юрій Іванович згадував, що саме від Штейнберга він частково запозичив манеру письма, і під його впливом архітектурні мотиви стали улюбленою темою робіт Химича.

Під час служби в армії Юрій Химич також проявив себе як художник, створивши морські пейзажі та портрети, що презентовані були на першій його персональній виставці у 1952 р. і отримали схвальні відгуки художників Тетяни Яблонської, Михайла Дерегуса та президента Академії архітектури УРСР Володимира Заболотного. Останній запропонував молодому художнику роботу в Академії.

З 1954 р. стає молодшим науковим співробітником, далі аспірантом Академії і, врешті, старшим художником відділу історії Українського мистецтва Академії будівництва і архітектури УРСР.

Працюючи в Академії, Юрій Химич створює зображення інтер’єрів історичних будівель, знімає копії з монументальних розписів, подорожує містами Радянського Союзу, Кримом, а також польськими містами, в яких збереглись роботи українських майстрів. Надбанням того періоду стали сотні листів із зображеннями Києва, Чернігова, Львова й інших міст України, копії храмових стінописів та тисячі авторських робіт. Його праця того часу — чи не перша спроба відтворити та зберегти для історії роботи старих майстрів, показати шляхи розвитку давньоукраїнського монументального мистецтва, яке на той час було маловідомим та практично недослідженим.

Особливо цінують роботи митця українські реставратори, бо саме завдяки Юрію Химичу у радянські часи було розширено перелік архітектурних споруд, в тому числі і церковних, які мають важливу історичну цінність та доповнено новими об’єктами, над якими виникала загроза можливого знесення. Головний художник-реставратор корпорації «Укрреставрація» відзначала, що роботи Химича цінні були для реставраторів «вже тим, що він один із перших і небагатьох художників колишнього СРСР звернув увагу на національно-культурний спадок України та Росії, який довгий час лишався і нікому не потрібним, і фактично незахищеним. За наказом М. Хрущова почався масовий наступ на «опіум для народу»: по всьому Союзу в повітря злітали храми та собори, спалювались пам’ятки дерев’яного зодчества, знищувались національні святині… Але навіть в той страшний час Химич продовжував популяризувати архітектуру, духовний спадок нашого народу, закарбувавши для нащадків видатні витвори зодчества, унікальні пам’ятки історії та культури».

Звісно, чиновників 50-х, 60-х років обурювала творчість художника, що оспівувала архітектуру старовинних міст, пам’ятки зодчества, красу та духовність соборів, мечетей, костелів, та зовсім не сприяли ідейному вихованню молоді, оскільки далека від «соціалістичного реалізму».

Тож, його кропітку багаторічну працю радянська влада не сприймала. Свого часу не побачив світ «Альбом пам’яток України» з ілюстраціями Юрія Химича, було знищено не один тираж листівок з церквами роботи художника, а на тих, що були дозволені для видання автора змушували замальовувати хрести…

В той же час високо цінили роботи майстра і різноманітні видання та журнали з історії та архітектури, які любили доповнювати публікації ілюстраціями Химича, вважаючи що він як ніхто вміє передати у своїх роботах код Києва. Водночас митця запрошували у різні міста Росії, Грузії, Балтійських країн. За персональним запрошенням фінського мецената Онні Ніїковські, який побачив картину майстра у радянському журналі, Юрій Химич працює у Фінляндії, відображаючи у своїх картинах мальовничі краєвиди та архітектурні пам’ятки Гельсінкі.

Вільям Ґрін Міллер — посол США в Україні, називав його великим художником України: «Дивно, але сюжетом тисяч картин, створених Химичем протягом життя, які відображають незліченну кількість міст Росії, України, Центральної Азії та північних регіонів, є церкви, пам’ятки та пейзажі, якіц мають свою внутрішню духовність та енергію, що надихає. Ці риси отримають надзвичайний характер якщо врахувати, що більшість картин було створено за роки радянської влади. У творчостів Химича немає нічого «радянського». Нема ніякого зв’язку з так званим «соціалістичним реалізмом» або якоюсь іншою школою радянського мистецтва. Так чи інакше, Химич був і лишається вільний духом. ….З одного боку, картини Химича далекі від політики. Однак, з іншого — вони надзвичайно українські» — писав про художника дипломат, який був надзвичайним шанувальником його таланту, написав передмову до книги «Пам’ятки архітектури України в творчості Юрія Химича» (1999 р.) і вступну статтю до альбому-каталогу «Торос Юрія Химича» (2013 р.).

Дослідники творчості вважають, що у 1957-58 рр. Юрій Химич досяг вершин майстерності в техніці акварелі, експерти в той час стали вважати його одним з найкращих акварелістів країні. Проте, у пошуках нових, виразних засобів для передачі величі і краси архітектури, художник вдається до гуаші, саме в цій техніці надалі створювалась переважна більшість робіт, лише іноді Химич звертався до темпери. неперевершений майстер архітектурного пейзажу. Поціновувачі його творчості вважають: парадокс гуаші Юрія Химича у тому, що він користувався нею настільки віртуозно, що вона виглядає набагато «живописніше» за масло і темперу. Невтомний мандрівник, він зберіг у своїх виняткових гуашах численні пам’яткі архітектури України та багатьох країн Європи, залишивши величезний творчий доробок — цілі серії, створені в поїздках.

Практично всі роботи Химича написані на пленері. Невтомний художник із кожної поїздки, з кожного відрядження повертався з товстою текою нових рисунків і мозолями на руках. Він не створював етюдів, не проводив підготовчу роботу; одразу натура ішла на папір. Працював він надзвичайно швидко, сміливо, наносячи безпомилково кожен тон, штрих, лінію, не полишаючи картину, поки вона не отримає довершеності.

Своїми знаннями талановитий художник щедро ділився з усіма бажаючими багато років передавав молодими художникам, майбутнім архітекторам. У 1964-1985 роках Юрій Іванович Химич викладає в Київському інженерно-будівельному інституті, обіймає посаду доцента, а пізніше в. о. професора кафедри рисунка та живопису, з 1984 року — викладач, а з 1991-го — професор Київського державного художнього інституту (нині — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). За роки викладання художник розробив власну програму і науково-методичний посібник зі специфіки викладання малюнка та живопису на архітектурному факультеті.

Серед численних студентів Юрія Химича — головний архітектор Чернігівської області (1986—2011), Народний архітектор України (2009), лауреат Державної премії України в галузі архітектури (1999) Володимир Володимирович Павленко, що поділився з нами своїми спогадами про часи навчання у Київському інженерно-будівельному інституті. Ще при вступі до архітектурного факультету, на вступному іспиті, уважний викладач Юрій Іванович звернув увагу на його роботи, поцікавився, де юнак навчався рисунку і живопису. Почувши, що ходив лише до звичайної загальноосвітньої середньої школи, а вчився малювати самостійно по журналах, похвалив вміння та навички абітурієнта. Володимир Володимирович пам’ятає, що після вступу до інституту побачив свої конкурсні роботи (єдині серед усіх вступних) на виставці робіт студентів і був цим приємно вражений. Химич викладав рисунок і живопис в інституті, саме він довів вміння майбутнього архітектора до належного рівня.

Володимир Павленко згадує Юрія Івановича як уважного педагога, що постійно допомагав, підказував студентам, давав дуже багато практичних порад щодо роботи з різними матеріалами і в різних техніках. Часто водив студентів на пленери, особливо до Софії Київської для роботи над зображенням інтер’єру, його деталей. Поки студенти малювали, Юрій Іванович багато викладав теоретичного матеріалу, особливо розповідав про різні стилі архітектури. Він був переконаний, що архітектор має добре засвоїти різноманітні стилістичні особливості, і тільки коли він зможе «зафіксувати стиль, зосередитися на певній стилістиці», його робота буде плідною, йому буде відкрито шлях до архітектури. Студентів він переконував у тому, що рисунок і живопис мають бути засвоєні ними якнайкраще, бо їх знання — основна умова для правильної передачі простору; у свою чергу передача простору — головне в архітектурі. Тому, згадує Володимир Володимирович, зазвичай спокійний і врівноважений Юрій Іванович виходив із себе і сердився на студентів, коли ті після кількоразового пояснення припускались тих самих помилок, не виправляли ті ж недоліки, на які вже було їм вказано, не дослухались до корисних порад вчителя. Загалом Юрій Химич був дуже чуйною людиною, душевною, завжди цікавився успіхами своїх студентів і з інших предметів, не відмовляв тим, хто звертався до нього за порадою та допомогою.

Запам’яталось Володимиру Павленку із часів навчання те, що Юрій Іванович, викладаючи кольорознавство, не розказував відомі із підручників істини, а брав пензлика і все показував на папері: як змішуються кольори, як впливають один на одного, як змінюються їх властивості під впливом вологи, температур, і таке інше; надзвичайно цікаві і корисні практичні знання та вміння засвоювались в результаті студентами і допомагали в подальшому. Тож, багато студентів — майбутні художники та архітектори — своїм навичкам багато в чому завдячують чудовому викладанню матеріалу відданого своїй справі викладача.

Говорячи про Ю. Химича як художника, зазвичай згадують про те, що на його художню манеру вплинула перша спеціальність — архітектура, адже він мовби наскрізь бачив структуру будівель; знаючи майже все про те, як «влаштовано» ту чи іншу будівлю. Він був схожий на першокласного малювальника, якому знання анатомії допомагають у зображенні людських тіл.

Дослідники розрізняють три періоди в творчості Юрія Химича. У ранній — митець працює переважно аквареллю, де досягає вершин майстерності у 1957—1958 роках. Період формального пошуку припав на першу половину 1960-х і характеризує Химича як художника, який працював у світовому мистецькому контексті. Зрілий період творчості Юрія Івановича настає з середини 1960-х, коли він знову повертається до реалізму: споглядального та символічного.

Починаючи з 1950-х років, з успіхом відбувались персональні виставки Юрія Химича в Україні, Грузії, Вірменії, Литві, Росії, Угорщині, США, Фінляндії. його роботи зберігаються сьогодні в Національному художньому музеї України, музеї історії Києва, художніх музеях Росії, Прибалтики, Польщі та інших країн, а також у приватних колекціях дипломатів: екс-послів США в Україні Вільяма Ґріна Міллера і Карлоса Паскуаля, посла Королівства Нідерланди в Україні Моніки Франк, Блаженнішого Митрополита Володимира (Сабодана), екс-президента України Віктора Ющенка (2005—2010), Наталії Яресько (Україна), Христини Маців (Канада) та інших. Творчість Юрія Химича стала відома в Україні і за кордоном завдяки тому, що роботи репродуковано в численних каталогах, календарях, поштових марках, тематичних листівках, що виходили тисячними накладами. Як зауважував Химич в автобіографії, лише за станом на червень 1968 р. «близько 400 робіт опубліковано окремими збірками, в книгах, у журналах».

Чернігів свого часу також побачив роботи відомого художника у 1974 році. В рамках організованої Чернігівським історичним музеєм виставки «Пам’ятки архітектури України» експонувалось 20 робіт Юрія Химича. Того ж таки 1974 року у Чернігівському державному архітектурно-історичному заповіднику (нині —Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній») відбулась персональна виставка художника «Пам’ятки архітектури України», де експонувалось 80 робіт, виконаних у техніках гуаші та акварелі. По завершенню виставки 8 робіт було подаровано Юрієм Химичем заповіднику, вони зберігаються у фондових збірках «Чернігова стародавнього».

Всі ці роботи — частина однієї із багатьох створених художником серій робіт «Чернігів», виконаних на початку 1970-х років. Дві з них створені у техніці монотипії, яка вважається різновидом графіки, коли зображення наноситься на гладку поверхню, що не поглинає фарби, і переноситься на лист паперу шляхом притискання. Це роботи, виконані під час пленеру на Болдиній горі — «Іллінська церква. Осінь» та «Іллінська церква. Рання весна». Решта творів, що також зображують архітектуру міста, виконані гуашшю: «Давній Чернігів. Вид з-за Десни», «Фрагменти південного фасаду полкової канцелярії», «Собори», «Троїцький монастир», «Разом з Іллінською церквою», «Химерне завершення башти Колегіуму».

На цих роботах перед глядачем постають архітектурні пам’ятки стародавнього міста Чернігова, які зустрічаємо на полотнах багатьох художників, проте у Юрія Химича вони отримали і нове емоційне забарвлення, і піднесене звучання, і унікальне художнє втілення. Для цих полотен художника, як для більшої частини створених ним образів, характерні відкриті кольори, зведення форм до обрисів та площинне трактування форм. Сам художник зауважував, що малює «портрети будівель». Хоча, напевно, набагато точнішим, ніж слово «портрет», тут було б слово «ікона». Зображуючи «лики», «образи» або «ікони» будівель і міст, Химич користувався символічними узагальненнями, яким його навчили не європейські художники, а фрески і мозаїки Софії Київської та храмові розписи дерев’яної церкви Святого Духа у Потеличі (1502). Звідси ж — з народної ікони, яка обводила чорною лінією контури облич і фігур — виник і дивовижний світ Юрія Химича, де будівлі, предмети і люди окреслені за допомогою символічних чорних контурів.

Тож, на роботах, що зберігаються у фондових збірках Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» перед нами постає упізнаваний стиль відомого українського художника, щиросердно відданого мистецтву, що більшу частину своєї творчості присвятив популяризації об’єктів старовинної духовної спадщини та зберігав таким чином у пам’яті для майбутніх поколінь унікальні пам’ятки історії та культури.

Підготувала онлайн-виставку Ірина Бугера, молодша наукова співробітниця науково-просвітницького відділу Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній».