«Чернігів стародавній» запрошує на відкриття виставки «Гроші наших пращурів»

До Міжнародного дня музеїв у Національному архітектурно-історичному заповіднику «Чернігів стародавній» (у приміщенні Колегіуму, на Валу) 17 травня о 12.00 відбудеться відкриття виставки «Гроші наших пращурів», присвяченої монетам VII-XIX ст.

Гроші наших пращурів

З давніх часів гроші використовують як платіжний засіб при обміні товарами. Був час, коли, наприклад, рабиню обмінювали на чотири бики. Але, звичайно, незручно переганяти череду тварин з одного міста чи селища в інше, іноді у віддалені провінції, щоб придбати потрібний товар, хоча подібна практика існує і зараз. Простіше визначити вартість товару в умовних одиницях, тобто запровадити грошову систему для товарообміну.

Якими грошима користувалися наші далекі пращури? У першій половині 1-го тис. римська монета була найбільш поширена на території України. У другій половині 1-го тис. її поступово витіснила візантійська. Це золоті соліди, срібні міліарисії та мідні нумії. Також, унаслідок поширення торгівельних зв’язків зі сходом, з’явилася в обігу велика кількість іранських драхм та арабських дирхем. Саме дирхеми значною мірою вплинули на формування грошово-монетної системи Київської Русі.

Візантійські монети стали взірцями перших монет київських князів – златників (золотих) та срібляників (срібних). Відомо про монети Володимира Святославича, Святополка Ярополковича та Ярослава Володимировича (Мудрого). Також монети карбувалися й у Тмутороканському князівстві, Олегом Святославичем, та його намісником – воєводою Ратибором.

З кінця Х ст. кількість і якість куфічних дирхамів стала зменшуватись. Унаслідок цього, з початку XII ст. чільне місце на грошовому ринку Русі посіли гривні – масивні злитки срібла чи золота. Гривні різних князівств відрізнялися між собою за формою і вагою.

Унаслідок монголо-татарського нашестя видозмінилася і грошово-монетна система Русі. Золотоординські хани розпочали карбувати власні монети – диргеми під назвою «данг», надалі вони йменувалися «таньга» і «денга».

Водночас на території Галицько-Волинської держави вдалося зберегти давньоруську грошову систему. Якщо на інших територіях Русі користувалися монетами Золотої Орди та карбували за їхнім зразком, то у Галицько- Волинських землях платежем слугувала гривна. Починаючи з XIV ст., дедалі більшого розповсюдження набули монети іноземного карбування, переважно польські денарії та празькі гроші.

Поширення тієї чи іншої грошової одиниці залежало від включення земель до складу певної країни (Польщі, Угорщини, Литви Кримського ханства). Найбільш поширеною монетою XIV-XV ст. був гріш празькій (grossus – великий, товстий). Неподалік чеського міста Кутна Гора було знайдено великі запаси срібла. За правління короля Вацлава II (1300 р.) було розпочато масштабне карбування цих монет. Празький гріш став основною монетою Європи на понад два століття, а в український мові слово «гроші» вживається для визначення платіжного засобу.

Менш розповсюдженими були львівські (руські) грошики та півгроші, італійські гроссо, нідерландські гроати та ін. З кінця XIV ст. поширення набули гроші польського карбування – півгроші та денарії. З’явилися золоті монети – угорські дукати. У Польщі дукати називали «злотий». Окрім дукатів побутували італійські, арабські та османські золоті монети.

На Правобережжі у XIV-XVI ст. поширення набули золотоординські гроші, але Вітовт Кейстутович карбував і власні гроші – литовські денарії – пенязі, разом з монетноваговим злитком під назвою рубль.

У 1518 р. у чеському містечку Яхимов було розпочато карбування великих срібних монет, які назвали йоахимсталери, згодом – талери, вагою 29,5 г. З того часу талер стали основними у розрахунках в Європі та вплинули на монетну систему всього світу. У 1530 р. була завершена уніфікація польської та пруської монетних систем. Прийнята нова система монет – денарій, солід (шеляг), гріш, трояк, шостак. Золота монета – дукат або злотий.

З кінця XVIII – початку XIX ст. європейські держави почали карбування срібних монет уніфікованої ваги – 1 унція срібла (тобто близько до 28 г.). Таким чином спрощувалися міждержавні розрахунки, тобто це був ще один крок до створення у майбутньому загальноєвропейської валюти – євро.