Чернігів: постать сподвижника Івана Мазепи повертається із забуття
Перша міжнародна наукова конференція, присвячена архиєпископу Чернігівському і Новгород-Сіверському другої половини XVII століття, учителю й сподвижнику гетьмана Івана Мазепи – «Лазар Баранович і його доба» – відбулася в стінах Свято-Троїцького собору Чернігова.
Друга секція конференції пройшла в приміщенні Чернігівського колегіуму. Обидві ці споруди були зведені завдяки зусиллям саме Лазаря Барановича, постать якого кілька століть замовчувалася, була в «тіні». Але відтепер подібні наукові зібрання задля вивчення і осмислення спадку визначного релігійного і культурного діяча доби Гетьманщини планується проводити щорічно.
Період замовчування минув
Означене наукове зібрання було присвячене найвпливовішому єрарху Гетьманщини другої половини XVII століття, учню й сподвижнику святителя Петра Могили, вчителю й наставнику гетьмана Івана Мазепи й цілої когорти богословів і культурних діячів. Іван Мазепа (1639–1709) був учнем Лазаря Барановича (1615–1693), навчаючись у Києво-Могилянській колегії в 1650-і роки, коли той був там ректором. А невдовзі гетьман допомагав уже архиєпископу Чернігівському в будівництві колегіуму. Завдяки їхній співпраці заклад набув статусу академії і став одним із найвідоміших не лише в Гетьманщині.
За 36 років служіння архиєпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський Лазар Баранович (окрім колегіуму) заснував першу на Лівобережжі друкарню, сприяв поновленню Антонієвих печер і церков, утворенню монастирів. Крім того, він був меценатом, видавцем, письменником, просвітником, полемістом, мав значний вплив на тогочасне інтелектуальне середовище. Сподвижник гетьмана, він прагнув перетворити Чернігів на провідний культурний осередок Гетьманщини, піднести його до рівня Києва. Думку владики враховували не лише при наданні духовних посад на Лівобережній Україні, а й при виборі гетьманів та призначенні воєвод. Лазар Баранович був проти втручання тодішньої Московської Церкви у справи Київської митрополії.
«Конференція проходить у Троїцькому соборі, й це дуже важливо і символічно, – наголосила директорка Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» Наталія Реброва. – Цей собор був освячений 330 років тому, він постав завдяки Лазарю Барановичу та Іванові Мазепі, як і багато чого в Чернігові й Україні. Але впродовж тривалого часу ні імені Барановича, ні імені Мазепи в цьому соборі не було… Наслідки перебування тут Московської Церкви ми будемо долати довго, як і свою лояльність упродовж тривалого часу до очевидного ворога».
Нове осмислення багатої спадщини
Перед початком наукового зібрання до учасників конференції звернувся єпископ Чернігівський і Ніжинський Антоній (Фірлей). Він зачитав і передав вітальну грамоту з благословенням від митрополита Київського і всієї України, предстоятеля ПЦУ Епіфанія. Нині постать Лазаря Барановича серйозно досліджується і розглядається питання його канонізації та внесення до списку святих Православної Церкви України.
Заради осмислення спадщини видатного церковного і культурного діяча з Чернігівщини, нового відкриття його постаті й усвідомлення значення для українців зібралися історики з України, Польщі, Німеччини, місцеве духовенство й представники громадськості.
Активну участь у конференції взяли науковці Львова, Харкова, Чернігова, Ніжина, Новгорода-Сіверського. А також – із Кракова й Франкфурта-на-Одері, загалом 37 науковців із дев’яти міст.
Окремо варто наголосити на виступі ректора Відкритого православного університету Святої Софії-Премудрості (Київ), кандидата філософських наук, отця Георгія Коваленка. Доповідь мала назву: «Умови і мета канонізації в минулому і для сьогодення. До питання про можливість канонізації архиєпископа Лазаря Барановича».
«Ми маємо дослідити і зрозуміти, наскільки благочестивим було його життя, наскільки те, що він робив, є дійсно вагомим, наскільки він шанується, – наголосив отець Георгій. – Для канонізації важливо, чи є пам’ять про нього, шанування, чи важливий він для наших сучасників.
І те, що в Чернігові нині збільшується присутність пам’яті про нього, що в центрі міста є пам’ятник Лазарю Барановичу, про нього згадують, зокрема, і на науковій конференції, працюють науковці-дослідники по всій Україні і за її межами – це підтверджує, що шанування є, пам’ять існує.
Так само і Церква має проробити свої певні процедури, по-своєму подивитися на цю постать. І тоді всі процеси – церковний, науковий, суспільний – можуть об’єднатися, і буде прийматися рішення. Але, перш ніж приймати рішення про канонізацію, треба пройти певний шлях, у тому числі – й науково-дослідницький».
Нові дослідження походження Лазаря Барановича
Досі вважалося, що архиєпископ народився на території Білорусі в 1620 році. Вперше цю дату піддів сумніву Андрій Страдомський (1805–1878) – перший біограф Лазаря Барановича. Він вважав, що реальною датою народження є 1593 рік, оскільки в 1657 році кандидат в очільники великої Чернігівської кафедри (більшої частини Київської митрополії) повинен був мати поважніший вік, ніж 37.
У результаті досліджень кандидатка історичних наук із Чернігова Ольга Гейда дійшла висновку: реальною датою є жовтень 1615 року.
Викликає великий сумнів і білоруське походження владики – ще Микола Костомаров наполягав на українському походженні Лазаря Барановича. Є чимало джерел, які досі ґрунтовно не вивчені, але дослідження тривають.
За сучасною версією, архиєпископ походить із зауської околичної шляхти, яка впродовж століть через несприятливі політичні обставини (зокрема, польсько-литовське володіння названою територією) втратила свої землі і статус.
Заушшя – це територія біля ріки Уша (притока Прип’яті) на межі сучасної Київської і Житомирської областей. У XVII столітті – це територія Овруцького замку і староства Київського воєводства.
Околична шляхта – це самоназва дрібних землевласників на цих теренах через віддаленість від Києва та ізольованість від центру лісами й болотами. Декотрі з цієї шляхти належали до збіднілого старого руського боярства, декотрі – до прошарку дружинників. Загалом же околичні господарі були православними, простими в побуті, самостійно обробляли землю.
У своїх дослідженнях Володимир Антонович згадує і рід Барановичів із однойменного села Барановичі. Загадок багато, оскільки сам архиєпископ ніде не зазначає про своє походженні чи місце народження. Крім того, герб Лазаря Барановича – не є родовим, він новітній, його власний, архипастирський.
Ольга Гейда в пошуках бодай якоїсь інформації про його родину вивчає тогочасні синодики й панегірик тодішнього ігумена й архимандрита Троїцько-Іллінського монастиря в Чернігові Лаврентія Крщоновича, де він в алегоричній манері порівнює архиєпископа з феніксом. Існує також і чимало зображень із феніксом, що відроджується. І це наводить на деякі думки.
Зі збережених судових документів видно, що околичні шляхтичі протягом століть намагалися повернути собі статус і землі, але це їм не вдалося. Тому, науковці припускають, що деякі роди почали давати дітям духовну освіти, переводити їх у священницький стан, щоб вийти з глухого кута.
Не виключено, що саме з такого роду й походив впливовий діяч Гетьманщини, архиєпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський…
P. S.
П’ять років тому, напередодні Дня Незалежності, в центральній частині Чернігова – при вході на Вал (Дитинець) – було встановлено чотири фігури видатних історичних постатей. Серед них – і Лазар Баранович, поховання якого можна побачити в Борисоглібському соборі XII століття на Валу.
Метою означеної конференції було об’єднання істориків, які досліджують життя і діяльність Лазаря Барановича й популяризують його спадок, для переосмислення постаті сподвижника Івана Мазепи з точки зору новітніх наукових методів. А також – для початку нових досліджень, розкриття невідомих сторінок нашої минувшини.
Організатори конференції: генеральна директорка НАІЗ «Чернігів стародавній», кандидатка історичних наук Наталія Реброва, заступниця гендиректорки з наукової роботи, кандидатка історичних наук Інна Непотенко, старший науковий співробітник заповідника, кандидат історичних наук Валентин Ребенок.
Автор: Любов Потапенко
Джерело: risu
