Андрій Карнабед (1927-2005), до 95-річчя з дня народження
Часова перспектива дозволяє побачити те, чого не розгледіти у теперішньому. Це стосується і непересічних особистостей. Одна справа оцінити людину тут і тепер, а інша − подивитися на постать через певний відрізок часу. 14 жовтня 2022 року виповнюється 95 років особистості, яка стала у нашому місті легендою ще за життя. Звали цю людину Андрій Карнабед.
В історію радянського Чернігова ім’я Андрія Антоновича увійшло як символ спротиву. Він боровся проти знищення пам’яток історії та культури, якими такий багатий Чернігів. Він боровся проти бездумної радянської забудови, яка б знищила історичний ландшафт міста. Він обурювався непродуманому озелененню, особливо поблизу пам’яток архітектури, і багатьма іншими речами, які могли б, на його думку, затьмарити велич старовинного міста.
Своєрідним пам’ятником А. Карнабеду стала не забудована сучасними висотками Лісковиця – історичний чернігівський Поділ. Завдяки цьому практично усі гості древнього міста та його жителі мають можливість милуватися історичним ландшафтом, який зберігся саме завдяки невгамовній натурі Андрія Карнабеда.
Усім серцем Андрій Антонович любив Чернігів, який став для нього рідним. Він знав це Місто, захищав його, але й Місто надихало творчу, неспокійну натуру і саме тут розкрився його багатогранний талант.
За професією Андрій Карнабед був архітектором і навіть певний час єдиним на всю Чернігівську область кандидатом архітектури. Початок його професійної діяльності припав на роки після Другої світової війни, а особливо на кінець 50-х років ХХ ст., коли Чернігів почав перетворюватися на значний промисловий центр, з усіма наслідками радянської політики, що з цього випливали. Для більшості людей у тодішній владі вся ота чернігівська старовина здавалася непотрібною минувшиною, яку треба викинути на звалище історії, побудувавши замість неї яскраве, нове, модернове. А. Карнабед був проти цього.
Звичайно, його як архітектора і містобудівельника турбувало, яким буде новітній Чернігів. Якими мають бути площі та вулиці, яким чином розташувати житлові багатоповерхівки, щоб місто виглядало красивішим, а людям у ньому жилось зручно і затишно − всі ці турботи простежувалися в архітектурних проектах та численних публікаціях молодого архітектора у місцевій пресі. Він переймався проблемами розбудови Чернігова, закликав до творчого підходу у сучасному містобудуванні. Але особливим клопотом А. Карнабеда стало органічне поєднання міської забудови другої половини ХХ ст. з пам’ятками старовинної архітектури. Цим питанням була присвячена і його кандидатська дисертація. Задовго до захисту вченого ступеня у черговій своїй статті він писав: «Пам’ятники архітектури Чернігова стали тими опорними пунктами, які значною мірою визначили характер планування як окремих вулиць, кварталів, так і всього міста».
Рефреном у публікаціях і виступах звучали слова Андрія Антоновича: «Чернігів − історичне місто». За цими словами − глибоке розуміння ролі та значення архітектурних пам’яток в сучасному міському середовищі та у патріотичному вихованні. Він був не лише теоретиком, його слова пов’язувалися з реальними справами. У 1966 р. А. Карнабеда було обрано головою Чернігівської міської організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (далі − УТОПІК). У грудні того ж року його було обрано членом правління Чернігівської обласної організації УТОПІК, а з 1967 р. – Головної ради Товариства. Практична діяльність Андрія Антоновича по збереженню пам’яток архітектури і культури вийшла на новий рівень, коли у 1967 р. було створено Чернігівський державний архітектурно-історичний заповідник (далі – ЧДАІЗ), співробітником якого він став. Діяльність у заповіднику поєднала всі прагнення творчої особистості А. А. Карнабеда, які знайшли відображення не лише в архітектурі, а й в археології, реставрації, краєзнавстві, у музейній та екскурсійній справах. Саме у заповіднику остаточно проявилося головне захоплення його життя – робота архітектора, дослідника, зберігача музейних колекцій. Він став одним із фундаторів заповідника, який нині є національним і одним з провідних науково-дослідних та культурно-просвітницьких музейних закладів регіону.
Робота, спрямована на збереження пам’яток історії, культури, архітектури, не була легкою та викликала відповідний спротив владних структур, чиновників. З часом А. А. Карнабед нажив собі репутацію непоступливої, прямолінійної і незручної людини, яка, відстоюючи свої переконання, йтиме до кінця. Це яскраво продемонструвала історія із забудовою Лісковиці, коли міська влада зібралася побудувати на території древнього чернігівського Подолу житловий масив з багатоповерхівками. Архітектор-краєзнавець виступав на захист Лісковиці з кожної трибуни, за найменшої можливості. Його не лякали «владні авторитети», він закликав до активності таких, як сам, небайдужих жителів Чернігова. Така самовіддана діяльність А. А. Карнабеда врешті-решт увінчалася перемогою. Історичний ландшафт Чернігова було врятовано. Туристичне сьогодення Чернігова показало наскільки правий був Андрій Антонович. Місто залишилося одним із небагатьох в Україні, де можна побачити збережений історико-культурний міський ландшафт. У гостей древнього Чернігова історичні краєвиди викликають загальне захоплення, а для молодих поколінь чернігівців вони стали предметом гордості за своє місто.
Бійцівська натура А. Карнабеда давалася взнаки до останку. Це зовсім не метафоричний вислів. 29 березня 2005 року він виступив як завжди гостро, емоційно на нараді з питань туризму, яку проводила Чернігівська обласна державна адміністрація. Після виступу, коли Андрій Антонович зайняв своє місце, присутні звернули увагу, що йому стало зле. Лікарі швидкої допомоги, яка приїхала за кілька хвилин, на жаль, констатували смерть.
А. Карнабед стояв у витоків створення ЧДАІЗ та присвятив йому тридцять років своєї трудової діяльності. Сьогодні у Національному архітектурно-історичному заповіднику «Чернігів стародавній» про Андрія Антоновича нагадують фондові колекції, засновником яких він був, експозиції, що про нього розповідають. На пошану послідовного пам’яткоохоронця в 2013 р. було започатковано наукову конференцію «Карнабідівські читання», яку кожні два роки проводить Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній». За матеріалами конференцій традиційно випускається однойменний збірник наукових праць. У свій час представниками Чернігівської міської організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури було запропоновано встановити меморіальну дошку на будинку, де жив Андрій Антонович, а також назвати вулицю Чернігова на його честь, присвоїти йому звання «Почесний громадянин Чернігова». Сумно визнавати, що частина цих пропозицій досі залишається нереалізованою.
Алла Гаркуша, завідувачка науково-просвітницького відділу Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній»
