Експозиція «Архітектура та ремесло Чернігова XI—XIІІ ст.» розміщена у Борисоглібському соборі, пам’ятці архітектури національного значення.
Для Чернігова давньоруський період (XI—XIII століття) — це період справжнього злету та розквіту. Територія князівства в цей час була величезна в порівнянні з дрібними середньовічними західноєвропейськими державами. Чернігівські князі амбітні, їх зацікавленість сягала за межі Чернігово-Сіверського князівства. Багатьох з них вабив Київський великокняжий стіл. В усякому випадку, вони завжди були готові довести, що Чернігів лише номінально підпорядковується Києву. Місто успішно суперничає зі стольним градом, тут активно розвивається торгівля та ремесло. Як показник економічного статку і політичної могутності протягом кожного століття з’являється декілька кам’яних храмів. Розвитку архітектури і ремесла в Чернігові в давньоруський період присвячена однойменна виставка.
На XII століття в Чернігово-Сіверському князівстві сформувалася своя потужна будівельна школа. Надзвичайно розвинуте чернігівське будівництво відрізнялось пошаровим цегляним муруванням, широким використанням лекальної плінфи та керамічних деталей, вдосконаленням будівельних конструкцій, застосуванням кам’яних різьблених архітектурних деталей і кольорової плінфи.
Якщо в першій половині XI століття в Чернігові будували з цегли та природного каменю (Спаський собор), то вже в кінці цього ж століття — на початку XII століття споруди будуються переважно з плінфи (Борисоглібський та Успенський собори). Плінфа виготовлялася з високоякісної сировини, відзначалася міцністю, і здатна була витримати тиск понад 100 кг на 1см2 . Виготовляючи плінфу, кожен майстер мітив її власною міткою або клеймом.
Для створення в храмі гарного звучання в кладку закладалися керамічні глечики — голосники. Вони спрацьовували як резонатори, створюючи чудову акустику (Борисоглібський собор), і одночасно полегшували конструкцію.
Як зв’язуюче використовували цем’янку — вапняковий розчин з домішком товченої плінфи, що як і плінфа відзначався високою якістю.
Покрівлю покривали свинцевими листами. Зразки будівельних матеріалів, голосники, фрагменти покрівлі і т.п. представлені у вітринах виставки.
Для оздоблення стін ззовні використовували кам’яні різьблені деталі — капітелі (Борисоглібський собор).
Давньоруський храм був яскравим прикладом гармонійного синтезу архітектури, живопису і різних видів ужиткового мистецтва. Водночас із будівництвом та зовнішнім виглядом собору, величезна увага приділялася внутрішньому оздобленню приміщення, зокрема, настінним розписам (монументальний живопис). Саме стінопис був засобом вираження певної філософської ідеї в середньовічному храмі. Згідно традиції в давньоруських церквах, створюючи настінні розписи, використовували техніку «a fresco» (з італійської «по сирому»). Ця техніка передбачає виконання малюнку по вологому тиньку. Особливу міцність фресковим розписам надавав ретельно підготовлений ґрунт. Давньоруські, в тому числі чернігівські, ґрунти вирізнялись високою якістю. Фарби використовувались органічні, природного походження. Кожен колір мав своє символічне значення.
Фрески чернігівських храмів вирізнялися міцністю, однак війни, пожежі, стихійні лиха нещадно руйнували їх протягом багатьох наступних століть. Не дивно, що в деяких храмах від фрескового стінопису давньоруського періоду збереглися лиш окремі фрагменти (Спаський та Успенський собори), а в деяких вони безнадійно втрачені (Борисоглібський собор, Іллінська та П’ятницька церкви).
Не менш ретельно в храмових будівлях декорувалась підлога. Часто для її мощення використовували рожевий шифер (червоний пірофілітовий лупак). Шиферні плити орнаментувалися різьбленням і оздоблювалися мозаїкою з різнокольорової смальти. Підлогу вівтарної частини мостили полив’яною різнобарвною плиткою. У вітрині розміщено фрескові фрагменти, смальту, керамічні плити підлоги.
Окрім зодчества, Чернігів був відомий ще цілою низкою ремесел, у яких жителі міста досягли високого рівня майстерності. Далеко за межами Чернігово-Сіверської землі славились місцеві гончари, ковалі, косторізи, ювеліри.
Чернігівські майстри-ювеліри вправно володіли цілим арсеналом різних технік обробки золота і срібла, зокрема: золочінням, чорнінням, зерню, сканню, таушировкою і т.п. Користуючись різноманітними інструментами, вони створювали вражаючі різні прикраси — колти, рясна, сережки, намиста, каблучки, підвіски, пряжки, фібули тощо. У вітрині можна побачити як самі прикраси, так і матриці для їх виготовлення, а також інструменти майстра-ювеліра.
В одній з вітрин виставки експонується продукція чернігівських гончарів XI—XIII століть. Кераміка, зокрема глиняний посуд, найбільш масова категорія археологічних знахідок. Саме кераміка вміщує інформацію про хронології археологічних пам’яток і об’єктів, що досліджуються. Давньоруський керамічний посуд поділяється на кілька типів: горщики, корчаги, кубки, миски-сирниці, сковороди, глечики. Найбільш поширеним типом є горщики, декілька видів яких можна побачити в даній колекції.
До побутових художніх керамічних виробів належать полив’яні глиняні яйця, так звані писанки, широко розповсюджені на Русі в тому числі і в Чернігові. Всередину порожнистого яйця часто вміщували кульку і використовували писанку як брязкальце.
У цій же вітрині вміщені різноманітні вироби давніх чернігівських майстрів-різьб’ярів по кістці — наруччя ножів, гребні, стріли, хрестики, іконки, накладки для луків та сідел.
У переліку ремесел, якими славилась Давня Русь, було і ковальство, що досягло високого рівня розвитку. Навіть у найдавніші часи існування Київської держави ковалі демонстрували вміння віртуозно викувати із заліза або сталі найрізноманітніші предмети — від важкого лемеша і шолома, оздобленого візерунками, до тонких голок, стріл чи кольчуг. Чернігів у XI—XIII століттях вважався одним із центрів ковальства.
Археологічні знахідки на території міста свідчать про використання чернігівськими ковалями великого набору інструментів та вмілого застосування різних технік обробки заліза і сталі. Якісні ковальські вироби цього періоду відрізняються вивіреністю і досконалістю технології виготовлення, а також майстерністю виконання, можливою лише висококваліфікованим фахівцям. Зокрема, вони прекрасно володіли вільним куванням заліза і сталі, успішно застосовували всі відомі на той час операції кування, використовували кілька видів ковальського зварювання. Особлива увага приділялася ковалями виготовленню знарядь праці та зброї. За якістю давньоруське військове спорядження сягало тогочасного світового рівня. Інші вироби, що не вимагали високої міцності, кувалися з криці.
Залізним виробам масового вжитку також віддавалася належна увага. Кресала, ручки для скриньок, фібули, застібки, ланцюжки та інші речі побутового призначення вирізнялися вишуканістю форм. Великої майстерності вимагали широко розповсюджені в цей час пружинні замки. Давньоруські замочники виготовляли понад десять типів замків різного призначення.
Знаряддя праці, зброя та залізні речі широкого вжитку також представлені на виставці.