У пошуках привида чернігівських Антонієвих печер
Болдині гори та розташовані у їх товщі Антонієві печери Національного архітектурно-історичного заповідника “Чернігів стародавній” оповиті безліччю легенд і переказів. І хоча не лише ці оповіді приваблюють сюди відвідувачів і туристів, все ж вони відіграють величезну роль у створенні загадкової атмосфери довкола пам’яток і відчуття дотику до якогось таїнства.
Найпопулярніша легенда Антонієвих печер базується на зустрічах із “привидом ченця”, який нібито мешкає у підземеллі. Однак, судячи з публікацій і розповідей співробітників заповідника, такі факти були зафіксовані досить давно – ще в минулому сторіччі. То чи не зник той привид із печер у наш швидкоплинний і насичений електронним випромінюванням час? Аби щось дізнатися про це, проект “Сім днів у регіоні” вирушає на найвищу Болдину гору Чернігова.
ЛЕГЕНДИ БОЛДИНИХ ГІР
Болдині гори – це південно-західна околиця сучасного Чернігова, що є підвищеною ділянкою правого берега Десни. Свою назву ці пагорби отримали від реліктових дубів, якими були завжди вкриті (“болд” – старослов’янською “дуб”). У дохристиянські часи тут існував величезний курганний некрополь. А починаючи з XI ст., почали виникати монастирі й будуватися храми. Відтак, для Чернігова Болдині гори завжди мали сакральне значення. Що й породило тут багато цікавих легенд.
Одна з них розповідає про те, що в кургані Гульбище похований відомий давньоруський богатир Ілля Муромець. Адже під час розкопок у ньому було виявлене поховання людини заможної, шанованої і фізично могутньої. Про останнє свідчили знайдені великих, невластивих як для тогочасних людей, розмірів, меч і шпори. Дослідники вважають, що похований у Гульбищі воїн міг бути прототипом славетного билинного богатиря.
Інша легенда розказує, що в дохристиянські часи на вершині Болдиної гори, серед велетенських дубів, існувало капище язичницького бога Перуна, де йому приносили криваві, часом і людські, жертви. Після прийняття чернігівцями християнства те капище було знищене, а самого ідола скинули в річку Стрижень, яка в ті часи протікала попід горою.
Найбільша кількість легенд і переказів болдиногірського циклу стосується Іллінського монастиря. Найпоширеніша з них розповідає про підземний хід, який нібито веде з Антонієвих печер аж до самої Києво-Печерської лаври і сьогодні завалений. Історики повністю спростовують цю вигадку й називають її фантастикою. Адже такий тунель повинен був мати довжину понад 100 км і проходити під Десною та Дніпром.
Цікавою і не такою фантастичною видається легенда про жорстокого, нехрещеного розбійника Малія, який грабував усіх, хто проходив чи проїздив уздовж схилів Болдиних гір. Приборкати його намагалися як сміливці, так і князівські богатирі, але ні в кого це не виходило. Тоді люди звернулись по допомогу до Святого Антонія. Той пішов до нього, поговорив і якимсь дивом схилив розбійника до каяття і прийняти хрещення. Згодом Малій узагалі постригся в монахи і закінчив своє життя у монастирі.
Живуть на Болдиних горах і легенди, пов’язані з іменем Святого Антонія Печерського. Вони – наслідок створення людьми святинь, причетних до постаті святого. До останніх відносяться “дуб Антонія Печерського”, який нібито був ним посаджений і кора якого вважалася цілющою, та криниця Антонія зі святою, зрозуміло, водою. Дуб той люди давно “з’їли”, а криницю нещодавно відновили.
АНТОНІЄВІ ПЕЧЕРИ
Антонієві печери у Чернігові були засновані в1069 році “батьком давньоруського чернецтва” преподобним Антонієм Печерським – одним із засновників Києво-Печерського монастиря. До Чернігова він прибув на запрошення князя Святослава, рятуючись від гніву великого київського князя Ізяслава. У місті над Десною Антоній облюбував Бодині гори і за підтримки Святослава, який намагався протиставити свою столицю “матері міст руських”, заснував тут Богородичний монастир із великим печерним комплексом. За задумом він мав стати аналогом Києво-Печерської лаври. Початком Богородичного монастиря стала печера преподобного Антонія, яку, за словами літописця, він сам і викопав. Згодом у тих пагорбах утворилося поселення ченців-відлюдників. Біля входу в печери було збудовано церкву.
У 1239 році, під час нашестя монголо-татар, монастир був зруйнований. Відродився лише у ХVІІ ст. коштом чернігівського полковника Степана Подобайла. Внаслідок тих реконструкцій Антонієві печери і набули сучасного вигляду.
Нині Богородичний монастир називається Іллінським. Щодо причини його перейменування існує давня легенда. Вона розказує, що під час татарської осади монастиря молитвами старця-монаха відбулося диво – церква на вході в печери сховалась під землю. Це так налякало орду, що вона розбіглася й не зруйнувала обитель. Коли ж небезпека минула, храм знову опинився на поверхні. Відбулося диво на день св. пророка Іллі. Відтоді церкву охрестили Іллінською, а від неї отримав назву і весь монастир.
Сьогодні Антонієві печери – унікальний комплекс підземних приміщень і галерей загальною довжиною близько 350 м. Глибина їх залягання відносно поверхні Болдиної гори коливається від 2 до 12 метрів, а внутрішній обсяг сягає 7 тис. кубічних метрів. Підземні храми й каплиці печер і сьогодні вражають відвідувачів та науковців своїми розмірами й архітектурними формами. Максимальна висота печерного комплексу становить 8,5 м, що дорівнює висоті триповерхового будинку. Найсвятішими місцями печер вважаються келія Антонія Печерського та гробниця з кістками ченців, убитих монголо-татарами.
ЖИВІ ОЧІ МИКОЛИ СВЯТОШІ
Біля входу в Іллінську церкву зустрічаю завідувача відділу наукових досліджень печер та пам’яток археології заповідника “Чернігів стародавній” Володимира Руденка – людину, яка знає про чернігівські підземелля все. Ще підлітком захопившись історією древнього міста, він згодом присвятив улюбленій справі 50 років свого життя. Провести екскурсію науковця не прошу. Адже бувала в печерах не раз і люблю блукати там сама з безмовною молитвою.
Назвати найпривабливіше місце Антонієвих печер не беруся, бо їх чимало. Так, у підземній церкві Феодосія Тотемського – унікальна акустика. І тому там тягне співати високодуховне й піднесене. Укріплена металевим каркасом кістниця, де за східним християнським обрядом зберігалися мощі померлих ченців, цікава своїми розмірами і червоним світлом. На фотографіях, зроблених там, здається, можна побачити свою ауру. Це, звичайно, моя фантазія, а, найімовірніше – ефект, що залежить від кольору одягу на людині.
Поруч із келією Антонія Печерського є церква Миколи Святоші – найпростіший в архітектурному плані храм підземного комплексу. Присвячений він луцькому князю Святославу Давидовичу, який був правнуком Ярослава Мудрого та одним із найшанованіших святих Києво -Печерської лаври. Екскурсоводи кажуть, що в його церкві – найпотужніша енергетика, і молитися треба, стоячи в кутках напроти образу святого. Коли ж я вперше підійшла до ікони Святоші, то застигла глибоко вражена: у напівтемряві, яка панує в приміщенні, на мене з глибоченним сумом дивилися очі ЖИВОЇ людини, яка багато перетерпіла і зрозуміє тебе, як ніхто інший. Хіба ж не поговориш тут зі святим? Згодом дізналася, що образ Святоші на тій іконі талановито відтворив художник заповідника Юрій Сидоров.
У ПУСТЕЛІ – МІРАЖ, У ЦЕРКВІ – ВИДІННЯ, У ЛІКАРЯ – ГАЛЮЦИНАЦІЇ
Володимир Якович Руденок спілкуватися із журналістами любить (хоча й не завжди згоден із тим, що вони потім пишуть). Отож, і мене запрошує до колишньої ризниці, де влаштував собі кабінет. Там низькі двері, темнувато, тіснувато, але стіл із комп’ютером і лавка помістилися. На стінах – старі, ще чорно-білі фотографії пам’ятних розкопок. Сідаю на лаву й починаю розпитувати про дива і привиди Антонієвих печер.
Науковець розповідає, що “чудеса” в печерах фіксувалися на початку 70-х років минулого століття, коли там почалися системні роботи: археологічні розкопки, розчищення, укріплення склепінь. У печерах тоді ще не було електроенергії, тож перших відвідувачів водили з ліхтарями. Образ людини в довгому чорному одязі часом являвся як працівникам заповідника, так і відвідувачам.
Одного разу його, зокрема, бачила літня прибиральниця печер. Це було, коли в підземеллі зникло світло і вона залишилась у темряві сама. Гадаючи, що з неї просто пожартували молоді колеги, вона сіла в кістниці на перекинуте відро і гірко заплакала від образи. І раптом у суцільній темряві побачила, як над нею мовчки схилився монах. На душі у жінки стало несподівано легко і спокійно, вона піднялася і вийшла назовні. Було, що образ ченця у печерах привидівся цілій групі відвідувачів – аж п’ятьом людям. Значить, таємниче явище таки не вигадка?
Подібні випадки пан Руденок може перелічити на пальцях. А сам, каже, стикався з таким двічі. Уперше, ще в 1970 році, він у темряві виразно бачив людину у довгому одязі в повний зріст, а вдруге – лише черевики і холоші штанів, бо дивився під ноги. Друга “зустріч” трапилась, коли він шукав у печерах людей, які блукали там самі й чомусь довго не виходили. Отже, привиділось те, на що чоловік сподівався наткнутися.
Будучи людиною атеїстично налаштованою, науковець вважає все це галюцинаціями, зумовленими впливом енергетичного поля, яке існує в печерах.
– У давнину храми ставили на місцях особливих, енергетично насичених. І тому людина, яка приходила туди, могла відчувати на собі дію цієї енергетики. Не обов’язково кожна і не щодня, адже це все одно, що міраж у пустелі. Через останні проходять десятки тисяч людей, а міражі бачать одиниці. Те саме трапляється з людьми в океані. У наших печерах, вважаю, діє той же принцип, про який я кажу: в пустелі – міраж, у церкві чи на кладовищі – видіння, а в лікаря – галюцинація. Тобто, люди бачать те, на що налаштовані. Тут може спрацьовувати також психологічний настрой, якщо людина дуже релігійна, – поділився міркуваннями співрозмовник.
– А подібні явища мають місце у наші дні? – цікавлюся.
– Думаю, що так, але люди соромляться в цьому зізнаватися, – ухиляється від прямої відповіді “головний печерник” міста.
Може, “діло в капелюсі”, тобто у світлі, подумалося. Без електрики ж печерами тепер навряд чи хто прогулюється…
ЕНЕРГІЯ ЧУДЕС
Містичний феномен Антонієвих печер пан Руденок пояснює присутністю в них джерела енергії невідомого походження. Це доведено геофізиками, які працювали в підземеллі з вимірювальними приладами. Врешті-решт, дослідники вирішили, що дивовижну енергію випромінює тектонічний розлом, який проходить неподалік. Хоча є прихильники й іншої гіпотези. Вони схильні вважати, що енергія печер має біологічну природу, а от звідки береться – тут уже кожен може фантазувати що завгодно.
За словами Руденка, поява цифрової техніки дозволила зафіксувати в печерах те, чого раніше не “бачила” плівкова фотоапаратура. Приміром, як у гробниці світяться чернечі мощі. Або як у повітрі літають прозорі, ніби водяні бульбашки з плямами-“ембріончиками” у центрі. Чудеса та й тільки! Співробітникам печер ті бульбашки доводилось бачити навіть неозброєним оком, зокрема, у церкві Миколи Святоші. Тоді вони пояснили їх високою вологістю в печерах. Та якщо взяти до уваги сучасні твердження, що водне середовище здатне накопичувати енергію і передавати інформацію, все сходиться.
– Скажімо, молекули води колись “сфотографували” мешканців печер і зберегли їх образи, а тепер періодично, під впливом потужних енергетичних потоків, “експонують” їх окремим щасливчикам. Так воно чи ні, не знаю, тому дослідження феномену продовжуються, – сказав Руденок.
Щодо того, корисна чи шкідлива енергетика печер, то тут однозначної відповіді немає. Переважна більшість їх відвідувачів почувають себе чудово, але декому у підземеллі таки стає зле. І не через клаустрофобію чи нестачу повітря (кисень і тиск у печерах нормальні), а просто так, незрозуміло чому.
ПЕЧЕРИ-ЦІЛИТЕЛІ
Як свідчать писемні джерела, цілющі властивості Антонієвих печер були помічені давно. Ще в позаминулому столітті в келії Антонія Печерського лікували “біснуватих”. Для цього їх залишали там на певний час у самоті.
У ХХ сторіччі вплив печер на людський організм досліджували вчені. Зокрема, представники російської секції Міжнародної академії наук. У 1998 році вони провели дослідження за методом Кірліан (імпульсної радіоспектроскопії). Це коли стан організму досліджується за світінням біологічно активних точок на кінцях пальців рук або ніг. Вчені “фотографували” кінчики пальців учасників експерименту до і після відвідування Антонієвих печер. У результаті з’ясували, що енергетика печер позитивно впливає на ауру людини.
“У ході дослідження встановлені достатньо високі показники підвищення біоактивності організму людини після перебування в Антонієвих печерах упродовж 1-2 годин, а також їх залежність від змін факторів зовнішнього середовища”, – написано у висновку вчених.
Співробітникам заповідника вони пояснили, що печери підсилюють імунну систему і дають певний імпульс організму. Але для оздоровлення одного короткотермінового разу перебування там недостатньо.
Віра в цілющу силу печер і сьогодні приводить сюди людей різного віку. Вони нікому нічого не пояснюють, купують вхідний квиток і просто моляться в місцях із посиленою енергетикою. А потім на знак вдячності приносять у святе місце квіти.
На пам’яті Володимира Руденка – кілька прикладів зцілення від дуже серйозних захворювань – раку й частково – від паралічу. Правда, для цього люди ходили-їздили сюди певний час. Жінка, яка лікувалась від онокології, повідомила, що виразно бачила, як у печері через неї пройшов сніп світла. Після того діагноз із неї зняли, і вона прожила ще 20 років…
Наталія Потапчук, Чернігів, Укрінформ