Різьблені кам’яні плити Спасо-Преображенського собору (ХІ ст.)
Чернігівський Спасо-Преображенський собор – унікальний зразок української середньовічної мурованої архітектури. Достеменно невідомо, як виглядало його первісне внутрішнє оздоблення, але воно однозначно було у візантійському стилі. Кожний елемент декору був взаємопов’язаний. Поряд з фресковим живописом на склепіннях мурованих храмів з давніх часів декорувалась також і підлога. За перших чернігівських князів для її мощення використовували різьблені плити, які додатково оздоблювалися мозаїкою з різнокольорової смальти (скла) чи каміння на цем’янковому розчині (будівельній суміші на основі вапна). Такі плити за великокнязівських часів традиційно розміщувались в центральному підкупольному просторі собору, який називається омфалій (від грецького слова омфал – пуп). Фрагмент подібного оздоблення підлоги в підкупольному просторі був знайдений під час архітектурно-археологічних досліджень собору у 1923 р. та докладно вивчений у 1968-1969 рр. Це плита, виготовлена з так званого шиферу (пірофілітового сланцю), який за давньоруських часів промислово видобувався на Овруцькому кряжі (Житомирщина). Шифер може мати різну щільність і, відповідно, твердість. Деякі різновиди каменю, завдяки привабливому яскравому червонувато-фіолетовому кольору та відносній легкості в обробці, широко використовували в будівництві, зокрема в оздобленні храмів.
З більш м’яких порід виготовляли дрібні предмети – пряслиця (тягарці для прядіння нитки), намистини, натільні хрестики та іконки. Оскільки Овруцький кряж – єдиний у Європі з покладами цієї породи, вироби з шиферу були предметом експорту і поширені на території Руси та Східної Європи.
Такі ж шиферні (пірофілітові) плити збереглися як парапети на рівні другого ярусу (князівські хори) собору. Парапети князівських хорів вирізняються оригінальним різьбленням і кожна плита – це унікальний витвір візантійського мистецтва. Їх мало збереглось, бо вони були елітарними і малопоширеними. Орнамент на кожній з плит неповторний, не зважаючи на те, що набір основних елементів досить обмежений (ромб, розетки, зірки, хрести, безперервна стрічка). Рельєфи з подібними орнаментами були широко розповсюджені в мистецтві середньовізантійського періоду, а складові елементи, які використовувалися в їхній композиційній побудові, можемо спостерігати ще в ранньовізантійських пам’ятках матеріальної культури. Це, насамперед, стосується головного елементу орнаменту – стрічки безперервного плетіння.
Парапетні плити Спасо-Преображенського собору відрізняються від подібних плит в Софії Київській і, як вважають дослідники (Микола Макаренко, Володимир Коваленко), за технікою виконання значно давніші за київські. На чернігівських парапетах місця, вільні від орнаменту, не заглиблені, не вибиті, як на плитах Софії Київської, відповідно рельєф різьблення не такий високий. Різьблення плит чернігівського собору загалом переважно контурне, зрідка майстрами використовувалось поглиблення орнаментного тла.
Дослідники припускають, що у Спасо-Преображенському соборі з шиферу в ХІ ст. була ще одна конструкція – передвівтарна огорожа (прототип іконостасу).
Таким чином, інтерʼєр собору міг прикрашати своєрідний ансамбль деталей з пірофілітового сланцю.
