Комісія міськради узгодила кандидатури на звання «Почесний громадянин міста Чернігова»

15 липня в Чернігівській міській раді комісія визначилася з кандидатурами на присвоєння звання «Почесний громадянин міста Чернігова».

Про це повідомляє пресслужба Чернігівської міської ради.

Члени комісії одноголосно вирішили присвоїти це почесне звання – відомій спортсменці, Олімпійській чемпіонці Костевич Олені Дмитрівні, державному і громадському діячу Сарані Валерію Юрійовичу (посмертно) та історику, археологу Коваленку Володимиру Петровичу (посмертно). Далі відповідне рішення затверджуватиметься депутатами міської ради на пленарному засіданні.

Голова комісії, заступниця міського голови Ольга Хоніч на початку засідання нагадала, що відповідно до Положення звання «Почесний громадянин міста Чернігова» надається один раз на рік не більш, ніж трьом людям, які мають певні заслуги перед містом. Крім того, вони повинні бути представниками різних галузей. Наприклад, галузь культури, науки, спорту, також звання може бути надане за геройський вчинок.

Загалом на розгляд комісії було подано 6 кандидатур. Усі присутні заслухали біографію, інформацію про життєву діяльність та видатні заслуги кожного претендента.

Після заслуховування біографічних довідок члени комісії одноголосно проголосували за те, щоб кандидатури загиблих Героїв АТО/ООС – Бруя Миколи Віталійовича, Чередніченка Дениса Ігоровича, Запеки Віктора Олександровича – поки що зняти з розгляду.

– Виникла дуже складна ситуація. Адже троє хлопців, які загинули внаслідок російсько-української війни на сході України – в одній номінації. І комісія не змогла виділити когось одного. Дуже важко було голосувати за одного і не надати це почесне звання двом іншим. Загалом у місті більше 50 чоловік загинули внаслідок військової агресії на сході нашої держави. Вони для нас всі – Герої. Тому комісія прийняла рішення – якщо давати почесне звання, то усім. Адже за положенням ми можемо лише одній людині на рік з окремої галузі дати таке почесне звання. Тобто це могло б розтягнутися на 50 років, а це є некоректним і несправедливим, – пояснила Ольга Хоніч.

Вона також додала, що це питання буде обговорене з представниками громадських організацій та Радою ветеранів АТО, щоб вони визначилися як саме це відбуватиметься. Тобто чи вносити зміни у відповідне Положення і тоді всім воїнам надати це почесне звання, чи визначити окреме звання – Герой Чернігова, яке теж буде надане усім загиблим військовим.

Також комісія визначила, що до вересня потрібно узгодити це питання, яке потім затверджуватиметься на сесії міської ради, щоб на День захисника України можна було його втілити.

Довідка

Валерій Сарана відомий державний і громадський діяч на Чернігівщині і в Україні, перший голова Чернігівської краєвої організації Народного Руху України (1990–1992), член оргкомітету Установчого з’їзду Народного Руху України (1989), заступник голови Чернігівської обласної державної адміністрації з гуманітарних питань (1992–1994).
Валерій Юрійович народився 29 травня 1947 року у Києві. Після переведення батька в Чернігів, переїхав у 1952 році до цього міста, де навчався у першій школі.
У 1965–1970 роках навчався у Київському інституті народного господарства імені Д. Коротченка. Після проходження служби в армії, працював у фінансових установах Чернігова, викладав у Чернігівському юридичному технікумі.
З кінця 1980-х років активно включився у боротьбу за незалежність України. У 1989 році разом з Василем Чепурним, Владиславом Савенком, Анатолієм Лащевським, Олексієм Івченком, Леонідом Отрюхом, Богданом Луцівим та Владиславом Бойком став засновником Чернігівського обласного товариства української мови імені Т. Шевченка, де був обраний заступником голови.
9 липня 1989 року на установчих зборах Чернігівської краєвої організації Народного Руху його обрано співголовою організації. Валерій Сарана очолив чернігівську делегацію на Установчий з’їзд Народного Руху України за перебудову, у складі якої був і Левко Лук’яненко. На цьому доленосному для визвольної боротьби форумі взяв участь не тільки як делегат, а також і як член оргкомітету.
6 жовтня 1990 року його обрано головою чернігівського Руху, який він очолював до 14 квітня 1992 року.
Мітинги, якими часто керував Валерій Сарана, розбудили сонний Чернігів і всю область, на них вперше були підняті синьо-жовті прапори, пролунали вимоги позбавлення КПРС керівної ролі, слова про незалежність України. Походи «Дзвін-90» у 1990 році та «Козацькими шляхами» у 1991 році, які проводили товариство української мови імені Т. Шевченка та Народний Рух, стали важливими віхами подолання комуністичної гегемонії у свідомості жителів Чернігівщини, викликали великий резонанс, поклали початок відродженню Батурина та доброї пам’яті про гетьмана Івана Мазепу.
29 січня 1991 року Валерій Сарана очолював делегацію Народного Руху на першому публічному вшануванні подвигу героїв Крут на місці бою з російськими більшовицькими військами. Тоді було встановлено березовий хрест. Відтоді щороку 29 січня на цьому місці вшановується пам’ять захисників УНР вже на національному рівні.
Переслідувався КГБ, зокрема, за доставку з Вільнюса нелегальної чернігівської газети «Громада».
Від чернігівської «Просвіти» на виборах до Верховної Ради у березні 1991 року Валерія Сарану було висунуто кандидатом у депутати по Новозаводському виборчому округу. «Компартійні органи вели активну пропагандистську роботу проти мене, як кандидата, що представляв політичну силу – Рух, який протистояв КПРС. У дискредитації мене КПРСівські агітатори не гребували нічим. Вони звинувачували мене у всіх смертних гріхах, мислимих і немислимих», – згадував Валерій Сарана. Для боротьби з рухівським кандидатом було створено обласний штаб на чолі з другим секретарем обкому КПРС Павлом Мисником. У другому турі Валерій Сарана програв вибори номенклатурному кандидату, як вважають рухівці, внаслідок фальсифікацій.
19 серпня 1991 року під час ГКЧП разом з головою обласного товариства української мови імені Т. Шевченка Василем Чепурним підписав телеграму Президії Верховної ради УРСР: «Протестуємо проти московського двірцевого перевороту. Такий Союз Україні не потрібен. Вимагаємо негайного виходу України зі складу СРСР».
У 1991 році на перших виборах Президента України був довіреною особою кандидата на посаду Президента В’ячеслава Чорновола у Чернігівській області.
Валерій Юрійович взяв активну участь у розбудові молодої відновленої Української держави.
У 1992–1994 роках працював заступником голови Чернігівської обласної адміністрації з гуманітарних питань, у 1995–1996 роках – викладачем у Чернігівському державному інституті економіки та управління, у 1996–1997 рр. – керівником апарату фракції Народного Руху у Верховній Раді України, 1998–2002 рр. – головним консультантом управління внутрішньої політики Адміністрації Президента України, у 2003 р. очолював одне з управлінь Державного комітету України з інформаційної політики.
У 2003-2006 рр. – генеральний директор Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній, 2006–2007 рр. – заступник начальника управління культури і туризму Чернігівської обласної державної адміністрації.
Символічно, що вже пенсіонером саме він у 2007–2012 роках був керівником будівництва та першим директором Меморіального комплексу «Пам’яті героїв Крут».
Як і те, що напередодні 27-ї річниці Незалежності України Валерій Сарана разом із побратимами створив обласний громадський комітет із вшанування пам’яті Героя України Левка Лук’яненка.

Володимир Коваленко народився 10 квітня 1954 року у Семенівці Чернігівської області.

У 1976 році закінчив Чернігівський педагогічний інститут імені Тараса Шевченка.

Упродовж 1978–1986 років працював науковим співробітником, завідуючим відділом охорони та вивчення археологічних пам’яток Чернігівського історичного музею.

У 1983 році захистив кандидатську дисертацію «Походження літописних міст Чернігово-Сіверської землі» в Інституті археології АН УРСР.

З 1986 року старший викладач, доцент, завідуючий кафедрою історії СРСР і УРСР Чернігівського державного педагогічного інституту ім. Т.Г. Шевченка.

У 1988–1990 роках доцент кафедри історії СРСР і УРСР. З червня 1990 року — доцент кафедри історії та археології України.

Впродовж 1991–1993 років навчався в докторантурі Інституту археології НАН України.

У 1994–1999 рр. — завідувач кафедри археології та українознавства Чернігівського педагогічного інституту імені Т. Г. Шевченка.

З вересня 1999 року по жовтень 2011 року — завідувач кафедри історії та археології України Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка, з листопада 2011 року — доцент цієї кафедри.

Працював науковим співробітником у Національному архітектурно-історичному заповіднику «Чернігів стародавній».

У 2009 році за Указом Президента України, був нагороджений, за вагомий особистий внесок у створення Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» в м. Батурин, соціально-економічний розвиток Чернігівської області, збереження історичної спадщини Українського народу — орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.

Обстежив понад 500 археологічних пам’яток Чернігівщини, організовував і керував експедиціями в Новгороді-Сіверському, Батурині, Шестовиці, Любечі. Автор понад 300 наукових статей з історії і археології давньоруських міст.