Геральдична підвіска з Чернігова часів Володимира Великого

В рамках онлайн-проєкту продовжуємо ознайомлення з музейними колекціями Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній».

Особливе місце в його археологічній колекції займають музейні предмети з геральдичним знаками. Вони є доволі рідкісними. Зображення тризуба вже давно для українців більше, ніж просто герб. Цей символ наші предки використовують понад тисячу років. З ним йшли у бій давньоруські князі, ним скріплював урядові документи Генеральний Секретаріат Української Народної Республіки, він був знаком визвольної боротьби у міжвоєнний час минулого століття. Ми не втратили тризуб ні в період його так званого забуття, що тривав із середини XIII століття аж до проголошення УНР, ні протягом існування СРСР, коли він вважався ознакою буржуазного націоналізму, а за його вжиток переслідувало КДБ. Та врешті-решт тризуб став символом модерної України, а для нас, сучасних українців, — незламної нації.

В археологічній колекції заповідника є рідкісний предмет — геральдична підвіска з Чернігова часів Володимира Великого. Так звані «геральдичні підвіски» — це литі металеві вироби, зазвичай трапецієподібної форми, на одній чи обох площинах яких вміщені зображення княжих знаків або їх імітацій. Всі відомі на цей час металеві геральдичні підвіски можуть бути поділені на дві основні групи: оригінали Х—ХІ ст. («ранні»), які використовувалися в якості вірчих знаків чиновників князя; пізні репліки ХІІ—ХІV ст., які входили до складу жіночого головного убору та були відмітними знаками жінок зі знатних ливських родів. Чернігівська знахідка, безумовно, належить до першої групи.

Підвіска знайдена в 1991 році під час археологічних досліджень на території «Окольного граду» Чернігова. Розкопками в тому році була досліджена ділянка оборонного валу, що оточував частину міста — «Третяка». Він був насипаний в кінці Х — поч. ХІ ст., а в ХІІ ст. — реконструйований. В 1991 році були досліджені частина насипу, проїзд, влаштований в тілі вала у ХІІ ст. та кліть, споруджена під час реконструкції фортифікаційних укріплень. Дерев’яно-земляні укріплення перекривали незначний за товщиною культурний шар з вугликами та нечисленною керамікою Х ст.

Підвіска знайдена в тілі валу з його внутрішнього боку, на 0,3 м нижче підлоги кліті ХІІ ст., можливо вона потрапила в насип під час зведення фортифікації.

Довжина підвіски з вушком 4,7 см, ширина — 1,8-2,3 см. Виготовлена вона з мідного сплаву, вкрита білим металом, який зберігся невеликими плямами. Площини обох боків частково пошкоджені корозією. Серед інших геральдичних підвісок-оригіналів вона виділяється незвичайністю форми. Бокові сторони її ввігнуті, з правого боку зберігся дзьобоподібний виступ, загнутий донизу. Основа підвіски, завдяки двом овальним вирізам, має фігурну форму, що складається з трьох трапецієподібних виступів. У жодної з відомих геральдичних підвісок подібні елементи не фіксувались.

Вочевидь, що знак на лицьовому боці («А») має форму тризуба. На жаль, пошкодження корозією поверхні призвело до втрати частини зображення, відтак реконструкція знака потребує спеціального обґрунтування.

Центральний зубець складається з двох частин: гостре завершення якого переходить у витягнутий овал, а верхня частина знаходиться над основою тризуба та являє собою розширення центрального зубця, а нижня частина — розміщена нижче основи і є трикутною ніжкою знака, яка частково займає простір центрального виступу в основі підвіски. Овальна частина розміщена поверх основи тризуба. Аналогічним чином оформлялося співвідношення центрального зубця та основи у знаків на срібниках Володимира Святославича, в клеймах на плінфі з Десятинної церкви в Києві, на кістяному виробі з розкопок городища біля с. Жовніно, а також на більшості відомих геральдичних підвісок.

Місце з’єднання верхньої (вузької) частини центрального зубця з його овальною (широкою) частиною позначено маленьким овалом, покладеним горизонтально. Цей елемент аналогічний кульці-кружку, вміщеному на місці з’єднання вузької та широкої частин центрального зубця у низці тризубів, зображених на златниках та срібниках Святого Володимира.

З’єднання центрального зубця з боковими та основою оформлено переплетінням центральної овальної частини та стрічкоподібних виступів, які відходять від бокових основ. У внутрішньому просторі овалу (поверхня тут частково пошкоджена корозією) стрічки немовби «заведені» за основу знака, а їхні вільні кінці виведені за межі овалу та розміщені в просторі бокових виступів основи підвіски. Подібне плетіння відмічене у тризуба-графіті з Софійського собору в Києві, а також на низці геральдичних підвісок.

Оформлення верхівки центрального зубця у тризуба, як, певним чином, і плетіння, що з’єднує його з боковими частинами та основою, не мають геральдичного значення, а являють собою елементи декору, типові для так званих «парадних» зображень давньоруських княжих знаків Х—ХІ ст. Вочевидь, що на персоніфікацію тризуба ці елементи не мають впливу.

Дещо складніше справа з відрогами, розвернутими всередину на бокових зубцях тризуба. Справа в тому, що у ХІІ—ХІІІ ст. відроги на зубцях двозубів та тризубів були тими відмінними елементами, які додавались до батьківського знаку за наслідування його молодшими синами. Щоправда, такий шлях трансформації особисто-родових знаків князів для Х—ХІ ст. поки-що не фіксувався, однак, apriori виключити таку можливість, природно, не доводиться.

Відріг всередину на лівому зубці, на перший погляд, «накладається» на зубець — як верхній, так і нижній його контури, немовби, продовжуються у внутрішньому просторі зубця. Тим не менш, це враження обманливе. При великому збільшенні добре видно, що жолобок нижнього контуру відрога переходить безпосередньо в жолобок контуру зубця, а зоровим продовженням є зовнішня межа каверни, що пошкодила поверхню підвіски. Разом з тим, верхній контур відрога дійсно продовжується у внутрішньому просторі зубця, причому приблизно на середині його ширини жолобок контуру різко змінює свій напрямок. Продовженням контуру міг бути тільки відріг назовні, симетричний відрогу всередину. Розміститися така деталь могла тільки в просторі дзьобоподібного виступу на правому боці підвіски.

Аналогічним чином оформлений і правий зубець тризуба: нижній контур відрога всередину з’єднується з внутрішнім контуром, в той час, як верхній його контур продовжується у його внутрішньому просторі. Вочевидь, що відріг назовні на правому зубці міг розміститися тільки в просторі дзьобоподібного виступу, поверхня якого майже повністю зруйнована.

Бік «Б» у підвіски гладкий. На його поверхні добре видні сліди подряпин, що нанесені на поверхню основи до її покриття білим металом. Ці подряпини, вочевидь, являли собою граф’ю — розмітку зображення, яке залишилося незавершеним. На жаль, поверхня боку «Б» сильно пошкоджена корозією, тому впевнено реконструювати схему нереалізованого зображення складно. В збережених фрагментах можна вгадати фігуру тризуба з вертикальним правим зубцем, а також центральним, перекресленим горизонтальною лінією, широкою основою та трикутною ніжкою. Простір, в якому повинен був бути розміщений лівий зубець, знищений корозією. Інші подряпини, вірогідно, позначали схему плетіння, яка повинна була надати підвісці «парадного» вигляду.

Після всього сказаного, знак, зображений на лицьовому боці («А») чернігівської підвіски може бути реконструйований в наступному вигляді (рисунок). Вочевидь, що «відроги всередину», які виділяються зорово, насправді є фрагментами незвичайного декору зубців, що має вигляд роздвоєного крину, причому для розміщення зовнішніх відрогів цих кринів, які симетричні внутрішнім, на зовнішніх боках підвіски були зроблені спеціальні дзьобоподібні виступи. Геральдичного значення всі ці елементи не мають. Таким чином, тризуб, зображений на боці «А», можна впевнено персоніфікувати як знак князя Володимира Святославича.

Приналежність знаку на боці «Б» незрозуміла. Тризуб, який мав бути розміщений на цьому боці, навряд чи належав самому Володимиру — випадки розміщення на обох боках геральдичних підвісок однакових знаків невідомі. В такому випадку знак на зворотному боці підвіски мав належати одному з синів Володимира Святославича. На жаль, питання про персоніфікацію цього зображення залишається відкритим.

Верхня хронологічна межа можливого використання підвіски в якості вірчого знаку визначається датою смерті Володимира — 1015 роком. Завдяки знахідці кістяної підвіски з Новгорода ми знаємо, що Володимир користувався особисто-родовим знаком ще за життя батька. Скоріш за все, княжич отримав це право одночасно з початком новгородського княжіння. В такому випадку, нижня хронологічна межа використання підвіски визначається близько 970 року. З урахуванням того, що на зворотному боці підвіски також планувалося розмістити знак, нижня межа може бути піднята принаймні до 978 року. Таким чином, геральдичну підвіску з Чернігова можна датувати часом від 978 до 1015 року.

НОВИК Тетяна, старша наукова співробітниця відділу музейної на науково-фондової діяльності Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній»