«Свята Текля»
копія фрески ХІ ст. Спасо-Преображенського собору
За доби Середньовіччя важливою складовою інтер’єру соборів був фресковий настінний живопис. На Русі він виконувався за візантійською традицією і технікою виконання. Це був досить трудомісткий процес, який був можливий за наявності якісних матеріалів, майстерності і точності виконанні. Проте, через доступність і невелику вартість вихідних матеріалів, якими були вапно та річковий пісок, фреска була досить поширеним видом живопису. За умови правильно виконання фреска може зберігатися на стінах споруди сотні років.
Щодо Спасо-Преображенського собору ХІ ст., то через пожежі, перебудови та ремонти собору до сьогодні збереглося лише двадцять окремих невеликих фрагментів. Про те, що на стінах собору збереглася фреска, стало відомо у 1923 р. Під час проведення перших детальних наукових досліджень під керівництвом М. Макаренка та І. Моргилевського первинного мурування на північному схилі арки північно-західної малої бані собору випадково було відкрито ділянку первинного тиньку із зображенням постаті невідомої святої. Стародавній живопис легко звільнився від пізніших нашарувань, без втрат фарбового шару. М. Макаренко першим описав і атрибутував цю фреску, з його публікацій ми дізнаємось також, що для остаточної очистки фрески було запрошено до Чернігова київського художника-реставратора М. Касперовича. Також дослідник запропонував для забезпечення збереження фрески зняти її зі стіни і перевезти для музею для подальшої консервації, оскільки в деяких місцях грунт вже відставав від кладки. До цієї роботи було залучено відомого реставратора, професора Академії мистецтв Д. Кіпліка. Процес зняття фрески зайняв 15 днів, з 15 по 30 липня 1927 р. Професор також визначив техніку виконання фрески, її віднесено було до «фрескового живопису і саме fresco a secco, тобто до того способу живопису, яким зазвичай виконувались розписи більшості руських храмів ХІ-ХІІ століть».
Під час досліджень було проведено і атрибутування фрески. На момент її розкриття М. Макаренком напис біля зображення було втрачено, але в руках святої збереглося зображення Євангелія, що вказувало на її приналежність до рівноапостольних. М. Макаренко запропонував два варіанти атрибуції – рівноапостольна Ніна, просвітителька Грузії, та шанована на Близькому Сході рівноапостольна Текля. В науці закріпився другий варіант.
Фреска «Св. Текля» експонувалась у Чернігівському історичному музеї до початку Другої світової війни, про подальшу її долю існують різні версії. Згідно з однією, разом з багатьма іншими експонатами вона згоріла під час бомбардувань міста німецькою авіацією, за іншою – захована в надійному місці на час окупації міста, пізніше знайдена не була.
На сьогодні від цієї фрески лишився її опис, зроблений М. Макаренком, дві опубліковані ним же чорно-білі світлини і ще кілька кольорових копій, зроблених в 20-х рр. різними художниками: виконана Євгенією Евенбах у 1924 р. (знаходиться в Національному заповіднику «Софія Київська» у Києві) і, за непідтвердженими даними, вже з першої копії після війни, коли оригінальної фрески не існувало (у Національному архітектурно-історичному заповіднику «Чернігів стародавній»); Лідією Дурново в 1927 р.(?), можливо вже тоді, коли фреска була перенесена у музеї (знаходиться в Державному Російському музеї в С. Петербурзі); учням Л. Дурново (знаходиться в Державній Третьяковській галереї в Москві).
Оскільки у публікації М. Макаренка розмір оригінального фрескового зображення не зазначено, його можна визначити за цими копіями: початкова висота постаті св. Теклі була в межах 190 см. Ці ж копії, на яких фреска представлена в кольорі, свідчать, що зображення святої виконане лише однією червоною фарбою в різних відтінках, в освітлених частинах з білилами, в тіньових із чорною фарбою (сажею), тло – сумішшю білої та чорної фарби, що давало сірувато-голубуватий колір. Загальний малюнок як постаті в цілому, так і лику, відзначається класичною пропорційністю.
Серед дослідників існує думка, що домінуючий червоний колір фрески «Св. Текля» є наслідком дії на фарбовий шар пожежі, яка знищила дерев’яний настил хорів Спасо-Преображенського собору. Адже при високій температурі жовта вохра міняє свій колір і перетворюється на червону. Але в кількох арках, розташованих над цією частиною хорів, і до сьогодні збереглися досить значні за площею ділянки неушкодженого первинного тиньку, де збереглися деталі, пофарбовані жовтою вохрою, яка не поміняла свій колір. Тож, застосування в зображенні св. Теклі лише червоної вохри скоріш за все слід розглядати як особливість індивідуальної манери її виконавця.
Свята на фресці зображена фронтально, як зазвичай прийнято в релігійному мистецтві. Голова злегка повернута вправо, при цьому погляд святої спрямовано у протилежний, лівий бік. Обличчя молодої жінки виражає спокій і гармонію. Широкий плащ огортає плечі святої і складками спадає донизу, голову покриває мафорій. Однією рукою Текля притискає до грудей Євангеліє. Скоріше за все, зображення рівноапостольної святої, яке була особливо популярна на Близькому Сході, у Спасо-Преображенському собору – ще одна данина візантійській традиції.
Постать святого у патриціанському одязі
копія фрески Спасо-Преображенського собору ХІ ст.
Крім описаної фрески «Св. Текля», до наших днів на стінах Спасо-Преображенського собору дійшло ще близько двадцяти фрагментів. Вони були вперше виявлені на початку 80-х рр. ХХ ст. під пізнішими нашаруваннями стінопису, та розкриті реставраторами Олексієм Лісаневичем та Валентином Поліщуком. На одному із цих фрагментів збереглась частина сюжетної композиції і він має значні розміри, усі решта в більшості не надто великого розміру і часто з дуже ушкодженим фарбовим шаром.
Один із найбільших фрагментів фрескового розпису був розкритий на південному схилі західної попружної арки північно-східної малої бані, має розмір 1,30х1,20 м. На цій тиньковій ділянці знаходиться нижня частина постаті невідомого святого у патриціанському одязі. Від нього збереглася нижня частина далматіка сірого кольору із широким подолом, пофарбованим жовтою вохрою із залишками декорації білильними крапками, що зображають перли. Поверх далматіка накинуто плащ, пофарбований густою червоною вохрою, який спереду та зліва опускається широкими кінцями до подолу далматіка, а справа позаду постаті його видно вузькою смугою. Збережений правий чобіток пофарбовано чистими білилами. Тло сіре. Площина позему майже такого ж сірого кольору, як і тло. На лівому краї фрагмента збереглася червона смуга облямування на повну ширину, до 10 см, по краю вона відбита тонкою білильною лінією. Живопис має численні механічні ушкодження.
