До 100–річного ювілею Державного архіву м. Чернігова

Центральний корпус Державного архіву Чернігівської області розташовано в будівлі, історія якої сягає більше двох століть.

Згідно з наявною інформацією, первинно ця споруда була зведена як будинок архієпископа в другій половині XVIII ст. В листопаді 1790 р. за наказом генерал-губернатора М.М. Кречетнікова будівлю архієрея було передано для користування державних установ, а архієпископ отримав дозвіл на переміщення до колишнього Троїцько-Іллінського монастиря.

В 1796 р. колишній будинок архієрея було передано до управління казенного відомства. Протягом наступного, ХІХ ст., у споруді було розміщено губернське правління, казенна палата та т. зв. «присутственные места».

Радянський період історії цієї будівлі розпочинається з 1923 р., коли було сформовано Чернігівський губархів, до складу якого належали наступні споруди: будинки колишнього дворянського зібрання (знищений під час Другої світової війни), «будинок Мазепи» (будинок Полкової канцелярії), приміщення колишнього окружного суду (сучасна споруда Служби Безпеки України по Чернігівській області) та консисторії (на території Єлецького монастиря, знищена під час Другої світової війни). Після ліквідації губернського адміністративного устрою в 1925 р. всі приміщення було передано до складу окрархіву.

Вищенаведені матеріали показують, що в довоєнний час Чернігівський архів за розмірами документальних матеріалів XVII-XIX ст., мав другий в Україні фонд (2005286 од. зб.), поступаючись лише Київському архіву.

В цьому архіві були документи українських та російських письменників та поетів, як-от, Тараса Шевченка, Михайла Коцюбинського, Пантелеймона Куліша та ін.; оригінали документів російських імператорів та історичних діячів, грамоти тощо. Також зберігалися рукописи митрополита Димитрія Ростовського, «Описания Черниговского, Киевского, Новгород-Сиверского наместничеств» з 1782-1796 рр., великий обсяг документів, які розкривали історію Лівобережної України, починаючи з середини XVII до XIX ст.: діяльність графа Розумовського, історія державних закладів в Україні з середини XVII до 1938 р., судочинство та законотворчість, розвиток цивільного права з початку XVIIІ ст. до 1917 р., національно-визвольна боротьба українського народу, розвиток цехового ремесла, фінансовий стан в Україні в ХІХ ст., історія утворення Гадяцького полку, історія розвитку народної освіти на Чернігівщині в ХІХ-ХХ ст., значення міста Чернігова, як центрального транзитного пункту переміщення біженців в роки Першої світової війни, повний комплект статистичних даних по Чернігівської губернії з сер. ХІХ-ХХ ст.

В 30-х рр. ХХ ст. на діяльності архівної установи позначалися труднощі, як зовнішнього, так і внутрішнього характерів.

Гостро постала проблема фахової підготовки архівних співробітників. За штатним розписом кількість архівістів складала 23 одиниці. Особові картки дають інформацію, що лише окремі робітники мали вищу освіту. Щодо спеціальної архівної підготовки, в цьому напрямку справи виглядали ще гірше. Лише декілька співробітників навчалися на курсах архівістів.

Крім того, у розпалі боротьби з «ворогами народу», «троцькістами» та «шкідниками» спостерігалася постійна зміна керівного й штатного складу архіву. Протягом 1936-37 рр. із Чернігівського архіву було звільнено 7 співробітників, включно з директором, як «ворогів народу». Решту було звинувачено у «троцькізмі, антисемітизмі, зв’язками з ворогами народу та притупленні революційної пильності».

Низьку зарплату супроводжували важкі умови праці: робота проводилася у вологих, сирих, темних приміщеннях, були відсутні робочі кімнати.

Стан архівосховищ на цьому тлі теж виглядав далеко не в кращому світі, адже приміщення виявилися брудними, без належного обліку фондів.

В 1938 р. архівні установи, в тому числі архієпископський будинок, були передані до складу органів НКВС. В повоєнний час будівля також входила до системи внутрішніх органів, зокрема, МДБ.

Найбільших втрат Чернігівський архів зазнав під час Другої світової війни. Було знищено 1280 фондів, з 1275062 одиницями зберігання. Також згоріли науково-історична бібліотека, довідкова і бібліотека масового читача. Значна частина документів була втрачена під час Другої світової війни через пожежі, бомбардування та крадіжки (1275062 од. зб.).

Постраждали не лише чисельні історичні фонди, але й архівне майно: споруди 3-х архівосховищ разом із обладнанням, паркани, господарчі приміщення.

Управління міської архітектури створило комісію стосовно оцінки стану приміщень архівних будівель. За висновками архітекторів, проводити ремонтно-реставраційні роботи було цілком можливо технічно та економічно обґрунтовано.

Комісія зробила акцент на тому, що цей будинок є пам’яткою архітектури XVIII ст., через що мали бути виконані певні рекомендації. Без будь-яких змін треба було зберегти всі зовнішні, внутрішні стіни, склепіння, які не мали суттєвих пошкоджень; внутрішнє планування мало бути вільним та раціональним, для чого дозволялося встановлення нових стін та перегородок або знесення старих, заборонялася прибудова та надбудова архівних приміщень, зовнішнє оздоблення, архітектурні елементи фасадів мали бути відновлені у первинному вигляді без змін та доповнень.

Відновлення будинку затягнулося до 1952-53 рр. В листопаді 1952 р., незважаючи на деякі недоробки, комісія визнала стан споруди архіву як такий, що відповідав необхідним вимогам.

Сергій Сергєєв, науковий співробітник науково-просвітницького відділу Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній»