Чернігівський Єлецький монастир: історія буття…

Травень 25, 2021
Єлецький монастир, історія, Литовченко Олександр, Успенський собор, Чернігів
0

Чернігів – стародавнє місто, яке увібрало в себе багату палітру архітектурних перлин різного часу. Третина із нині збережених на території України храмів домонгольського періоду знаходиться саме у місті над Десною.

Чільне місце серед об’єктів культурної спадщини Чернігова посідає пам’ятка печеробудування давньоруського часу – Антонієві печери. Славна доба Гетьманщини також залишила свій вагомий слід в архітектурному обличчі міста.

Історичний центр Чернігова (Дитинець або Вал) розміщений на південній окраїні сучасного міста, на правому березі Десни. На захід від Дитинця височіють Болдині гори з їх складовою частиною, відрогом – Єлецькою горою. Ця місцина в давньоруський час перебувала за межами міських укріплень. Непоодинокими археологічними розвідками було підтверджено, що в ті часи на Єлецькій горі знаходилась житлова забудова, а також, ймовірно, чернігівським князем Святославом Ярославичем було закладено княжий двір.

Єлецький монастир. Фото Alex Arendar

Саме цей князь і був засновником чернігівського Єлецького монастиря. Згідно з літературною традицією, сталося це 1060 р. Повідомляється, що на ялині було знайдено ікону Пресвятої Богородиці, від якої йшло сяйво. Ця подія послугувала зародженню майбутньої святої обителі. Інша версія заснування монастиря пов’язана з приходом до Чернігова Антонія Печерського у 1069 р.

Нині пам’ятки Єлецької обителі є окрасою історичної панорами міста. Неподалік святині до нашого часу збереглася пам’ятка археології національного значення – курган «Чорна могила». Згідно з легендою, саме в ньому було поховано засновника Чернігова – князя Чорного. Хоча дослідники таку версію спростовують.

Курган Чорна могила. Фото автора

Однією зі святинь монастиря є ікона «Богоматір Єлецька». На жаль, сам оригінал до нашого часу не зберігся. Згідно з переказами, під час монголо-татарського нашестя в 1239 р. обитель була розорена, але цей образ вдалося врятувати, сховавши його в середині стіни головного монастирського храму – Успенському соборі. Згодом ікону розмістили вже у його інтер’єрі. В 1579 р. князь Барятинський, потомок чернігівського князя Святослава Ярославича, перевіз образ до Москви. З того часу доля оригіналу невідома.

Успенський собор. Фото автора

У XVII ст. набули популярності живописні композиції із зображенням ікони «Богоматір Єлецька» на тлі міського пейзажу. Одну з таких у 1676 р. до Чернігова на Богоявленський ярмарок привезли брати Микита та Матвій Козели із Володимира. Образ прославився чудотворіннями. Чернігівець Костянтин Мезопета купив цю ікону та передав як подарунок до Єлецького монастиря. Її доля також невідома. Однак до нашого часу дійшов список цієї святині, написаний у 1690-х рр. Ікона нині перебуває в Єлецькій обителі. Її композиція є відображенням історії явлення ікони в давнину та вигляду Чернігівської фортеці у другій половині XVII ст.

Ікона Богоматір Єлецька

Справжнім шедевром давньоруської архітектури та найдавнішою спорудою цього монастирського комплексу є Успенський собор. Згідно церковної легенди, яку в XVII ст. у своїй книзі «Ключ розуміння» виклав архімандрит Єлецької обителі Іоаникій Галятовський, посилаючись на втрачений «Єлецький патерик», храм було закладено Святославом Ярославичем у 1060 р. Хоча з цього приводу думки науковців різняться. На сьогодні, все ж, більшість дослідників датують собор кінцем XI – першою половиною XII ст.

Святослав Ярославич. Зображення з Вікіпедії

Після монголо-татарської навали 1239 р. Єлецький монастир був у запустінні. Білою плямою залишається його історія і за часів перебування Чернігова під владою Великого князівства Литовського. Із середини XV ст. Чернігівське князівство перейшло до московського князя І. Можайського, а з кінця XV ст. – до складу Московської держави.

Іоаникій Галятовський. Зображення з Вікіпедії

Іоаникій Галятовський у книзі «Скарбниця потребная», описуючи стан монастиря на той час, зазначав, що Успенський собор мав багато куполів, його покрівля складалася з дубових засмолених дощок, біля храму розміщувалися келії, в яких мешкали московські ченці. Сам монастир був оточений дерев’яною огорожею, на його території знаходився колодязь, великі дзвони висіли на двох стовпах, а малі – на дзвіниці. Відомо, що саме тоді Єлецький монастир поступово почав відроджуватися.

Дзвіниця. Фото автора

У 1611 р. Чернігів зазнав польського нашестя під керівництвом воєводи Горностая. Єлецька обитель була поруйнована. Дерев’яні будівлі згоріли, цегляні споруди та куполи Успенського собору були сильно пошкоджені. Іоаникій Галятовський писав, що коли впав великий купол, то шум було чутно по всьому Чернігову.

З 1618 по 1648 р. Чернігів перебував під владою Речі Посполитої. І хоча в 1623 р. місто отримало магдебурзьке право з розширеними повноваженнями міського самоврядування, сам монастир у цей час був у не найкращому стані. Він належав уніатам. Як зазначав Іоаникій Галятовський, уніатські архімандрити не приділяли значної уваги ремонтним роботам у обителі. В той час у Єлецькому монастирі формально містився центр архімандрії. В 1646 р. на його території діяла похідна друкарня, де архімандрит Кирило Ставровецький (Транквіліон) вперше на Чернігівщині видрукував книгу. Вона мала назву «Перло многоцінноє».

У другій половині XVII ст. монастир поступово відроджується. До цієї справи з особливою увагою долучився архієпископ Лазар Баранович, великий внесок зробили настоятелі обителі: Іоаникій Галятовський, Феодосій Углицький, Іоан Максимович, Димитрій Туптало та ін. Значну матеріальну підтримку надавали представники козацької старшини, серед якої особливо слід виділити Василя Дуніна-Борковського, родини Лизогубів, Полуботків та ін.

Лазар Баранович. Зображення з Вікіпедії

У той час Успенський собор було відновлено в стилі українського бароко. Перед головним фасадом собору спорудили трапезну з церквою Петра і Павла. Дзвіниця, муровані келії, огорожа з в’їзною брамою та прибудована до південного фасаду головного храму церква Якова (усипальниця Лизогуба) й понині передають неповторну атмосферу гетьманського періоду.

Північні келії. Фото автора

Відомо, що у XVIII ст. ця обитель мала значні маєтності. У 1786 р. указом російської імператриці Катерини II монастир був віднесений до першого класу, хоча у зв’язку з проведенням тодішньої церковної реформи (в основі її була секуляризація – перетворення церковної та монастирської власності на власність державну), господарські справи йшли дещо гірше.

Однак і при таких обставинах споруди Єлецького монастиря ремонтувалися, а його архітектурний ансамбль доповнювався. Так, у першій половині XIX ст. на південь від Успенського собору було збудовано Петропавлівську церкву. Натомість трапезну з церквою Петра і Павла XVII ст. у другій половині XIX ст. було пристосовано під духовну консисторію. Купол цієї будівлі розібрали.

Петропавлівська церква. Фото автора

Зазнав змін і ландшафт біля монастиря. За архієпископа Філарета Гумілевського із західного боку від обителі було засипано рів, зрізані його відкоси та прокладено дорогу (нині вул. Князя Чорного). Таким чином, було створено ще один, коротший шлях до Лісковиці та Троїцько-Іллінського монастиря.

У XIX ст. монастир неодноразово зазнавав пожеж, однак обитель відновлювали та в останні десятиліття XIX ст. вона поступово зміцнювала своє економічне становище. Так, на початку XX ст. тут було відкрито церковно-приходську школу, бібліотеку релігійно-моральної літератури та читальню.

У листопаді 1919 р. у Чернігові було встановлено радянську владу. З 1920-х рр. Єлецький монастир як духовний осередок поступово припиняє своє функціонування. У його приміщеннях були розміщені різні радянські установи. До прикладу, в колишньому будинку архієрея (споруда не збереглась) зосередився дитсадок № 9 (діяв до 1923 р.). У дворі монастиря діяла «Єлецька» артіль. Ще до 1924 р. Успенський собор, придільна церква Якова, ризниця та Дмитрівська церква (одноповерхова, кам’яна будівля) з дозволу влади використовувалися зареєстрованою релігійною громадою. Потім собор було передано Губмузею, інші релігійні споруди перейшли в користування єпархіального управління оновленців. У травні 1929 р. Успенський храм, Спасо-Преображенський собор та Троїцька церква увійшли до складу новоствореного Чернігівського історико-культурного заповідника. З грудня 1927 р. приміщення колишньої консисторії було облаштовано під бондарну майстерню. Поруч розміщувався готель та ще дві споруди, які нині не збережені. Всі будівлі перебували в жахливому стані. На початку 1928 р. влада передала монастирську садибу Держмузею.

Руїни духовної консисторії. Фото автора

У середині 1930-х рр., з метою отримання будівельного матеріалу, місцевою владою було організовано демонтаж частини монастирського цегляного муру XVII ст. Також відомо, що в кінці 1930-х рр. у приміщеннях монастиря розміщувався батальйон зв’язку 7-ї стрілецької дивізії, а на схилах гори був облаштований стрілецький тир.

У період німецько-радянської війни Єлецький монастирський комплекс значно постраждав. У часи німецької влади в Чернігові келії використовувалися як складські приміщення, в Петропавлівській церкві були влаштовані майстерні. Хоча на території обителі німецька влада дозволила функціонування Дмитрівської релігійної громади. Під час відступу з Чернігова німецькі війська спалили Успенський собор, келії.

Східні келії. Фото автора

Після війни основні будівлі монастиря, за винятком споруди духовної консисторії, були відновлені. На території монастирського саду побудували нове приміщення школи № 4. Декілька разів складали плани благоустрою території на той час недіючої обителі, з метою використання її, зокрема, і як туристичного об’єкта. Неодноразово тут розташовувався майданчик для зйомок художніх фільмів («Вій», «Родина Коцюбинських», «Допінг для ангелів» та ін.).

У 1992 р. згідно з рішенням Чернігівського облвиконкому обитель була передана Чернігівській єпархії, котра організувала в ній жіночий монастир. За часів незалежності України монастирські споруди відреставрували, в Успенському соборі встановили новий дерев’яний різьблений іконостас. В теплу пору року храм є діючим та потопає в різнобарв’ї троянд, взимку богослужіння проходять у приміщенні теплої Петропавлівської церкви.

Олександр Литовченко, молодший науковий співробітник науково-просвітницького відділу Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній»