Дитинцем або Кремлем називалася внутрішня, найбільш укріплена частина стародавніх міст Київської Русі.
Назва цієї частини міста, скоріш за все, була утворена словосполученням “дьньшний град”, тобто розташування його всередині міста.
Це був політико-адміністративний центр, внутрішнє місто, де знаходилися княжий двір, військова залога, мешкали бояри та церковна влада. Внаслідок цього дитинець був добре укріплений: земляний вал з огорожею, рови та ін. Решта міського населення: ремісники, торговці мешкали в так званому зовнішньому місті.
Дитинець давнього Чернігова розташований на мису, у місці злиття річки Десни і Стрижня. Знаходячись на перетині головних природних напрямів, він займає пануюче положення серед оточуючого ландшафту. Саме таке місцерозташування дитинця забезпечувало найбільш сприятливі умови для контроля над округою і візуального зв’язку з нею. Через це в стародавні часи його територія була найзручнішим місцем для оселення людей.
Археологічні дослідження чернігівського дитинця розпочались більше ста років тому (Т.В. Кибальчич, Д.Я. Самоквасов та ін.). За весь час досліджень було розкрито більше 10 тис. кв. м. Розкопками відкриті залишки 4 храмів, терему, 2-х парадних брам, вивчені десятки житлових, виробничих і господарчих будівель, досліджені залишки оборонних споруд, знайдено 7 ювелірних скарбів, зібрана величезна колекція знахідок. На час найбільшого розквіту міста — першій половині ХІІІ ст., загальна довжина оборонних споруд дитинця складала 1600 м., а площа —16 га.
Мис у гирлі Стрижня вперше був згаданий на початку н.е., що підтверджують знахідки зарубинецької кераміки. Також це доводять і знахідки римських монет того часу.
Новий етап розвитку приходиться на VІІ—VІІІ ст. Розташоване тут селище займало досить велику площу. Південна його частина була укріплена. Іншу частину мису займали сільськогосподарські угіддя.
Епоха становлення давньоруської держави (кінець ІХ—Х ст.) представлена на дитинці знахідками загальноруських типів (напівземлянкові житла з глинобитними печами і ранньогончарною керамікою, предметами озброєння, дружинними старожитностями та ін.). У 80-90-х рр. Х ст. чернігівський дитинець, як і більшість давньоруських центрів Середнього Подніпров’я, переживає значну реконструкцію, займаючи, як і раніше, південно-східну частину міста (6 га). За лінією оборонних споруд продовжується міська забудова, у якій вже з’являються елементи садибного планування. На північний захід від городища знаходилося язичницьке капище.
З 1024 р., коли Чернігів став столицею князівства, розпочався новий етап в розвитку міста. Мстиславом Володимировичем були закладені княжий двір і Спаський собор, розширена укріплена площа досягла 10,5 га. У ХІІ ст. навколо Борисоглібського собору формується єпископський двір, до якого у ХІІІ ст. вела в’їздна брама.
Північно-східна частина мису, залишаючись довгий час за межами дитинця, увійшла до його складу в другій половині ХІІ ст., коли на берег Стрижня був перенесений княжий двір. У Х—ХІ ст. тут існувала звичайна міська забудова. З 70-рр. Х ст. місце садиб зайняли храм-усипальня з цвинтарем (Х—ХІІ ст.).
В останній третині ХІІ ст. на північному схилі виріс новий княжий двір, формується ще один архітектурний ансамбль. У 1174 р. тут була закладена Михайлівська, а у 1186 р. — Благовіщенська церкви. На початку ХІІІ ст. в’їзд на княжий двір прикрасила кам’яна брама з церквою.
У ході останніх досліджень були виявлені декілька господарчих об’єктів на території княжого двору ХІІ—ХІІІ ст. — медуша та млинарня.
Значна частина цього величного історико-культурного надбання була втрачена в 1239 р., коли Чернігів захопило військо монголів, очолюване ханом Менгу. Після тижневих боїв монголи прорвалися до міста, знищили багато городян, зруйнували житлові та культові споруди.
Деякий час Чернігів переживав період занепаду та втрати колишньої військової та економічної могутності, який мав як центр найбільшого князівства в часи Київської Русі. Згодом стратегічне розташування Чернігово-Сіверщини почало цікавити сусідні держави. Литва, Польща, Московська держава розпочали активну боротьбу за Чернігівщину, яка тривала декілька століть. Чернігів пережив багато випробувань: походи литовців (1278, 1362, 1404), поляків (1471, 1604, 1610, 1618), російських військ (1503, 1633), набіги кримських татар (1482, 1483). Кожна адміністрація, посівши в місті, намагалася перетворити Чернігів на власну фортецю. Вона являла собою декілька ліній укріплень, міцні фортифікації: земляний вал, рови з водою, дерев’яний мур з бойовими баштами, підземний хід, що вів до річки Десна, перекидні мости. Фортеця була добре озброєна, у тому числі, гарматами.
Нарешті, у середині ХVІІІ ст. внутрішні чинники, зокрема, піднесення національної свідомості, поява козацтва та ін., дали змогу чернігівцям самостійно впливати на ситуацію. У 1648 році, після початку Визвольної війни, з міста були витіснені польські адміністрація та гарнізон. Подальші спроби польсько-литовських військ захопити Чернігів були невдалими.
Ставши центром полку, місто починає відбудовуватись, на фортеці розгортається монументальне будівництво. Вже в середині ХVІІІ ст. територія колишнього Дитинця була щільно забудована житловими та адміністративними будівлями. Тут здіймалися величезні храми, знаходився базар, а також кладовище. У 90-х роках зводиться житлова споруда-мурований будинок полковника Якова Лизогуба. Полковник був героєм штурму турецької фортеці Азов в 1696 р. та фінансував будівництво Катерининської церкви на пошану загиблим при облозі козакам. Крім того, у кінці ХVІІІ ст. поряд з Борисоглібськом собором будується мурована монастирська трапезна, над якою в 1700-02 рр. зводиться двох’ярусна башта з дзвіницею і церквою Іоанна Богослова. Так був заснований чернігівський Колегіум.
Споруда цікава як своєю архітектурно-просторовою композицією, скульптурним декором, плануванням, так і історією спорудження, оскільки це був перший учбовий середній заклад на Лівобережній Україні.
Колегіум з’явився завдяки зусиллям вихованців Києво-Могилянського Колегіуму архієпископів Чернігова Л.Барановича й І.Максимовича, а також фінансовій підтримці гетьмана І.Мазепи. Заклад, де викладали мови та природничі науки, був всестановим та багатонаціональним. Проіснувавши з 1700 до 1786 р., дав багато освічених людей, зокрема, відомих медиків ХVІІІ ст. У 1786 р. був реорганізований в духовну семінарію.
Поступово грізні і бурхливі часи війн та походів відійшли в минуле. Необхідність в утриманні фортеці зникла і її було реорганізовано в 1799 р. Гарнізон розформовано, укріплення знесені, озброєння майже повністю вивезено. Натомість залишилися гармати на Цитаделі, що й досі охороняють старовинне місто, та пам’ять про славетне й героїчне минуле наших пращурів.