Чернігівські святі князь Михайло та боярин Федор і їх вшанування в нашому місті
3 жовтня за юліанським календарем (20 вересня за новоюліанським стилем) Церква вшановує пам’ять святих мучеників Михайла, князя Чернігівського, та боярина Федора, що «зазнали страждань від нечестивого Батия».
Опис їх життєвого шляху та християнського подвигу дійшли до наших часів у різноманітних літописних зведеннях, переказах, творах богословів, дослідженнях істориків. Найдавнішим із них є «Сказання про вбивство в Орді князя Михайла Чернігівського та його боярина Федора» — один із літературних творів ХІІІ століття, присвячений боротьбі князів Кийвської Русі з монголо-татарами. Це — розповідь про мученицьку смерть в ставці хана Батия на Волзі Чернігівського і Київського князя Михайла Всеволодовича та його боярина Федора. В ньому оповідається, що князь разом зі своїм боярином та онуком Борисом приїхав просити ярлик на князювання, навіть визнав ординського хана за сюзерена, проте відмовився пройти язичницький обряд.
Поїздку в Орду і мученицьку смерть князя докладно описує і святитель Дмитро Туптало (Ростовський) у «Житії святих». «Страждання святих мучеників Михайла, князя Чернігівського, та боярина його Федора, що зазнали страждань від безбожного Батия» описує, як Батий намагався переманити Михайла, щоб той за татарським звичаєм «поклонився образам ханських предків і очистив себе переходом через вогонь». Проте князь Михайло проявив стійкість, свою непокірність, вірність народу, а насамперед ─ Христу. Святий Христовий мученик не хотів принижувати святу християнську віру, тому відмовився від пропозиції: «Не хочу словом християнин іменуватися, а діла поганих чинити», «…а Творцю поклонюся, Отцю, і Сину, і Святому Духу, що є єдиний у Трійці Бог, неба й землі Творитель». Ці його слова і визначили долю князя: татари піддали Михайла мукам, а згодом, 20 вересня 1246 року, відрубали йому голову. Разом із князем Михайлом загинув мученицькою смертю і його вірний боярин Федор.
На переконання дослідників, церковне прославлення Михайла Всеволодовича та Федора відбулося не в їх рідному Чернігові, а далекому Ростові, де проживала Михайлова дочка Марія († 1271), а князював її син Борис Василькович († 1277) — свідок убивства свого діда. Наприкінці короткої «Ростовської редакції Сказання про Михайла Чернігівського», укладеної за правління Бориса Васильковича, записано свідчення про побудову онуками князя Борисом та Глібом та матері їхньої Марії церкви в його ім’я та встановлення святкування дня пам’яті Михайла та Федора «мєсяца сємтября. въ 20 дєнь» Отже, «канонізація» Михайла Чернігівського відбулася в Ростові не пізніше 1271 р., за життя його дочки Марії. Найвірогідніше, як вважає історик, дослідник генеалогії князівських родів Східної Європи Станіслав Келембет, це період 1257/58-1266 рр. А вже до початку XIV ст. церковний культ чернігівських «новосвятих мучеників» набув загальноруського визнання.
Окремою значною складовою релігійного культу святих є поклоніння їхнім мощам.
За переказами, після страти тіла князя та його боярина були кинуті, аби їх з’їли дикі звірі. Проте, оточені вогняним стовпом та запаленими свічками, вони дивом пролежали багато днів неушкоджені та врешті богобоязненими християнами таємно привезені до Чернігова, де і були поховані в усипальниці чернігівських князів — Спасо-Преображенському соборі. За офіційною версією церкви, мощі Михайла та Федора були перевезені до Москви за часів князювання Івана Грозного. Із «Послання» авторства царя Івана дізнаємось, що він «молив» мощі святих мучеників «перейти на проживання» до Москви. На думку архієпископа Філарета (Гумілевського), мощі вивезені з Чернігова «через побоювання — аби вони не піддались поруганню» з боку католиків після переходу Чернігова під владу Речі Посполитої. Перенесення мощей чернігівських святих відбулось 14 лютого, вірогідно 1580 р., їх помістили в соборі Чернігівських чудотворців, побудованому спеціально для цієї події на Іванківській площі Кремля. Храм був розібраний наприкінці ХVІІ ст. мощі перенесені до усипальниці московських самодержців — Архангельського собору, де і перебувають досьогодні, хоча і переносились з місця на місце кілька разів у ХVІІІ ст. і тричі протягом другої половини ХХ ст.
Великий князь Михайло Всеволодович Чернігівський та його боярин Федор як одні із найвідоміших святих Київської Русі шанувались в усі часи у християнському світі і у Чернігові зокрема. Так, у нашому місті у 1808 році відбулось освячення храму на честь св. Михаїла і Феодора на мальовничому березі річки Стрижень, на території садиби наказного гетьмана Павла Полуботка. Проте, на жаль, цей храм — єдиний в Україні, освячений в Україні на честь святих мучеників чернігівської землі. І серед українських християн мало хто знає про цих святих, яке було їхнє життя і чим вони заслужились перед Богом.
Часточка мощей святих мучеників зберігається у чернігівському Свято-Троїцькому соборі на Болдиній горі. Вшановано памʼять про святих мучеників чернігівської землі і у одній із сюжетних композицій на північній стіні цього храму. У східній частині північної стіни, поряд із північними дверима до храми, розміщена композиція «Вбивство в орді князя Михаїла та його боярина Федора». Мало хто із відвідувачів собору звертає на неї увагу, оскільки її частково закриває різьблений дерев’яний кіот над гробницею св. Лаврентія Чернігівського.
На композиції, виконаній олійними фарбами, проілюстровано оповідь про страту князя Михайла та боярина Федора, зокрема той її момент, коли один із воїнів вже відрубав голову князеві. На передньому плані стінопису праворуч зображено воїнів, що ведуть боярина Федора на страту, ліворуч — бездиханне обезголовлене тіло князя та воїна з мечем у правій руці та відрубаною головою, яку він піднімає лівою рукою. За цими постатями — ряд розкладених багать, за ними вдалині — на троні сидить ординський хан.
Композиція ще не досліджена і потребує проведення мистецтвознавчого аналізу. Проте і без ґрунтовних студій стає зрозуміло, що вона є цікавим зразком церковного монументального мистецтва ХІХ ст. Хоча, і дата її створення ще потребує уточнення. Дивними видаються одежі прислужників хана, нетипові для східних народів ХІІІ ст. та головні убори солдатів, вбрання князя та його боярина.
Так само багато питань і щодо достовірності безлічі легенд про святих мучеників, долю їх мощей в середньовіччі та процес канонізації і вшановування. Проте, однозначно князь Михайло та боярин Федір — одні із найшанованіших святих України, доля яких безпосередньо повʼязана із історією Чернігова, що загинули, не відступивши від своєї віри і продемонтрувавши непокору та непохитність перед загарбниками.
Світлини: 1. Церква свв. Михайла і Федора (поч. ХІХ ст.) в Чернігові — єдиний в Україні храм на честь святих мучеників (Вікімедія).
2. Композиція «Вбивство в орді князя Михаїла та його боярина Федора» на стіні Чернігівського Свято-Троїцького собору (фото В. Кошмала).
Підготувала Ірина Бугера, молодша наукова співробітниця Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній».
