Чернігів стародавній: фортеця шести держав
За доби Давньоруської держави чернігівська фортеця являла собою доволі потужні укріплення, з декількома лініями оборони, ядром яких був стародавній дитинець.
На дитинці розміщувалися князівські та боярські двори, житла військових і духовенства, міські собори. Навколо дитинця розташовувалися ремісничі і торгові квартали околишнього міста. Під час ворожого нападу тут ховалися жінки з дітьми, звідки, можливо, і виникла назва. У літописах слово “дитинець” зустрічається з 1097 року і було широко поширене до XIV століття, коли воно було витіснене терміном «кремль» («кремнік»).
Дитинець стародавнього Чернігова був розташований на мису в місці злиття річок Десни та Стрижня. Перебуваючи на перетині головних природних напрямів, він займає головне положення серед навколишнього ландшафту. Саме таке розташування дитинця забезпечувало найбільш сприятливі умови для контролю над місцевістю. Тому в стародавні часи територія дитинця була найзручнішим місцем для проживання людей. Тут, на верхньому плато правого корінного берега річки Десна, там, де вона зустрічається з одним зі своїх приток — Стрижня, в останній чверті століття виникло укріплене городище, що дало початок майбутній столиці Чернігово-Сіверського князівства. Дитинець у Чернігові являв собою центральну укріплену частину міста VІІ–ХІІІ століть. Майбутнє ядро Дитинця сформувалося ще в VІІ–VІІІ столітті на місці поселення другої чверті І-го тисячоліття нашої ери.
У ХІ–ХІІ століттях на території Дитинця звели мурований княжий терем, Борисоглібський собор, з брамою та надбрамною церквою, заснований єпископський двір. У другій половині ХІ століття за рахунок приєднання північно-західній частині мису площа Дитинця виросла до 15,5 гектарів. Сюди було перенесено новий княжий двір, зведені Михайлівська церква (1174 р.) та Благовіщенська церква (1186 р.). Їх залишки, а також княжих теремів, маєтків бояр і рядових мешканців були виявлені і досліджені в 1946-1980 рр. і в 1984-1986 рр. Під час останніх досліджень були виявлені декілька господарчих об’єктів на території княжого двору XII-XIII ст. — медуша та млин. На початку 13 століття дитинець був могутньою для того часу фортецею, яка була оточена глибоким ровом, високим земляним валом з дерев’яними стінами і баштами. До дитинця можна було потрапити через три брами: Київську, Водяну і Прогорілу. Зараз, де знаходиться головний вхід на Вал, була Київська або Любецька брама, проти нинішньої вулиці Гончої-Прогоріла, до річки Стрижень вели Водяні ворота. У період найбільшого розквіту міста — першої половини ХІІІ ст., загальна довжина оборонних споруд становила 1600 м, а площа — 16 га.
Колоподібне планування фортець дозволило застосувати цілий комплекс фортифікаційних новацій. Вони відображали нову оборонну схему, яка дозволяла вести фронтальний обстріл у всіх напрямках і оптимально розподіляти сили захисників. Такі укріплення мали мінімальний периметр, тому були більш економічними при зведенні, а їх розміщення попереджало раптовий підхід ворога. Разом з ними широко поширилися двохзрубні стіни з міцних зовнішніх укріплень і порожнистих внутрішніх клітей, що слугували додатково резервом для житлової та господарської забудови. Надійність таких стін дозволяла нехтувати як глибиною ровів, так і пошуками зручних мисів, таким чином остаточно закріпилася перевага штучних перепон над природними.
Довгий час мури фортеці слугували надійним захистом для чернігівських князів та бояр, під час міжусобиць та навал кочовиків. Великий князь Київський Ізяслав ІІ Мстиславич у 1148 р. розташувався табором, “шатрами”, біля Чернігова на “олеговому полі”, з південно-західної частини міста. За літописами, окрім сильного дощу, що дошкуляв облозі, вдало штурмувати фортецю завадили укріплення та міська дружина. У 1152 р. Чернігів облягали війська Юрія Долгорукого і Святослава Олеговича разом з половцями. Проте, захопивши острог та передгороддя, нападники відступили під міцними укріпленнями дитинця. Лише в суворому для нашого міста 1239 році монгольські орди, на чолі з ханом Мунке, змогли після важкої двотижневої облоги захопити Чернігів, спаливши і дитинець.
Чернігівська фортеця у ХVI-XVIII ст. була дерев’яною. Починаючи з середини XVII ст. система укріплень стає доволі міцною та потужною, що давало змогу тривалий час утримувати оборону, до двох-трьох тижнів включно. Цього було цілком достатньо для того, щоб отримати допомогу ззовні. Татарська кіннота на той час (XV-XVI ст.) являлася основним ворогом для гарнізонів українських фортець. Мобільність цього супротивника змушувала облаштовувати укріплення дещо по-іншому, ніж в Західній Європі, де облоги велися, здебільшого, менш рухливою піхотою, яка компенсувала цей недолік більш потужним озброєнням-гарматами. Стріли кримчаків не могли завдати серйозної шкоди фортечним мурам, крім того, для переслідування нападників у разі вдалого відбиття нападу, потрібні були польові табори, у яких розміщувалася кіннота.
Під час подій Визвольної війни, що розпочалася у 1648 р., чернігівська фортеця була захоплена козаками, які знищили польський гарнізон і перетворили Чернігів на полкове місто. Керманичем козаків і першим чернігівським полковником став сподвижник Богдана Хмельницького, Мартин Небаба. Він вдало організував оборону Чернігова від військ литовського польного гетьмана Януша Радзивіла у 1651 р. Відіславши для захисту міста Степана Пободайла, Небаба зробив вірний вибір, адже Пободайло показав себе в цій ситуації як майстер організації земляних укріплень. Фортеця та гарнізон витримали облогу великого війська, яке до цього змогло захопити Київ. Литовці тричі намагалися штурмувати Чернігів, але міць фортечних мурів та стійкість захисників змусили останніх відступити від міста з великими втратами. Самі ж литовці, намагаючись приховати факт поразки від війська у “40 тисяч козаків” (при реальній наявній кількості місцевих мешканців разом із козаками лише в декілька тисяч), в реляціях зазначали, що нібито відступили від міста без бою. “… подь Черниговомь “литовскихь людей побили и на бою взяли двъ пушки огневые да три пушки полковыхь и литовскіе люди отступили” кь Любечу”.
На плані міста, “Абрисі Чернігова”, зробленому в 1706 р., вперше зафіксовано плани укріплень та система фортифікаційних споруд. Кожна частина міста, центральна, околиці, мала свою систему фортифікацій та укріплень, як це показано на плані.
Центром фортеці був “Замок Черкаський” (“нижній город”), який займав всю територію колишнього княжого дитинця. Зі сходу, від р. Стрижня, йшов земляний вал. З північного заходу була дерев’яна рублена стіна і широкий рів. Тут розміщувалося десять глухих башт, п’ять надбрамних, один бастіон і одна батарея, три “виводи” перед брамами (укріплення типу равелінів, які слугували для прикриття фортеці від вогню та атак противника, а також для зосередження військ на випадок вилазок).
“Другий замок Черкаський”, повторюючи “окольний град” давньоруського періоду, охоплював територію на північно-західному напрямку від центру фортеці. Ця лінія міських укріплень мала широкий зовнішній рів, дерев’яні огорожі у вигляді частоколу та земляний вал з боку річок Десни і Стрижня, що був підсилений дванадцятьма баштами, трьома глухими і дев’ятьма надбрамними.
Територія колишнього Третьяку входила до укріплень “Єлецького валу”, розташованих навколо Єлецького монастиря. Ці укріплення були менш захищеними, ніж центральна частина чернігівської фортеці, лише земляний вал з ровом. З західного боку укріплень Єлецького валу розташовувалися ворота, що вели до території Єлецького монастиря. Сам комплекс монастирських будівель був захищений високим цегляним муром. З північного боку монастир захищала вежа, з міцними товстими стінами та бійницями для гармат. У ті часи навіть церковні осередки мали бути під захистом, адже за переказами, ченці пам’ятали про погром в Чернігові у 1611 р., коли загін Горностая пограбував Єлецький монастир, завдавши серйозної шкоди церковним будівлям, зокрема, центральній монастирській споруді-Успенському собору.
Для фортифікаційних споруд, доби панування вогнепальної зброї, типовим було наявність цілої системи укріплень, що розташовувалися навколо центру фортеці. Ці форти, або ж “цитаделі”, займаючи пануючи висоти, виконували роль відволікання вогню супротивника та затримували просування військ останнього. В чернігівській фортеці роль подібних укріплень виконували “нижній острог”, що виступав за межі основної частини “черкаського замку”, та “цитадель”, яка являлася ядром фортифікацій Чернігова.
Окрім стрілецьких казарм та будівель, де мешкали воєводи, на території цитаделі знаходилися господарські приміщення, розраховані на те, щоб захисники цієї найбільш укріпленої частини фортеці могли автономно мешкати в разі ведення бойових дій: поварня, конюшня, лазня, льодовик, погріб, кузня, світлиця з сіньми та прикомірками.
Також гарнізон був забезпечений провіантом. На випадок довгої облоги на цитаделі були передбачені льохи та амбари для зберігання вина, пива, житниці із зерном, глибокий колодязь у 11 саженів (бл. 24 метрів).
Незважаючи на те, що в кін.80 — на поч. 90-х рр. XVIII ст. були зроблені спроби посилити фортецю і провести ремонт, історія вносила свої зміни в життя міста і країни взагалі. Російська імперія розширювала території: в 70-х рр. XVIII ст. було підкорене Кримське ханство, а в 90-ті рр. відбулися розділи Польщі. Загрози для кордонів із заходу та півдня перестали існувати, отже і відпала необхідність в утримуванні фортець на півночі України.
За штатами 1796 р. фортеці у Переяславі та Чернігові були ліквідовані «при остановлении производимых там фортификационных работ и об отправлении инженерной команды и артиллерии с их принадлежностьми в другия, где надобность укажет, места”.
З міста вивезли майже все озброєння, розформували гарнізон та зрили фортифікаційні укріплення. Але слід зазначити, що чернігівська фортеця була однією з останніх фортець Лівобережжя, яка була реорганізована. При цьому навіть після її ліквідації, в місті продовжував знаходитися комендант, з 1796 по 1799 рр. Остаточною датою реформування чернігівської фортеці можна вважати 12 квітня 1799 р., коли до міста замість коменданта був призначений городничий.
Сергій Сергєєв, науковий співробітник науково-просвітницького відділу Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній»