На захід від історичного центру Чернігова височать схили Болдиних гір.
Болдині гори — це правий високий берег річки Десни, виникнення, якого відноситься до післяльодового періоду, коли формувалися корінні береги рік.
Назва цієї місцевості походить від давньоруського слова «болд», що означає дуб. У слов’ян-язичників дуб вважався святим деревом, тому існує думка, що в ті часи тут знаходився Святий дубовий яр та язичницьке капище, але археологічно воно не знайдено. Декілька дубів, як свідків давнини, збереглися до нашого часу. На сьогодні їм налічується від 200 до 400 років. Ця місцевість має свою літописну згадку під 1069 р. Пов’язано це було з заснуванням тут першим руським монахом Антонієм Богородичного монастиря «…Антоній возлюби Болдині гори і ту ся вселі…»
У давньоруські дохристиянські часи на цьому місці було розташовано міське курганне кладовище. На території сучасного Чернігова збереглося багато курганів, але болдиногірська група з них сама більша. До того ж цей курганний некрополь є одним з двох, що збереглися в межах міста на території Давньої Русі.
До нашого часу збереглася лише південна частина некрополю, північна в післявоєнні роки була забудована. Дослідження курганів проводилося ще в 70-х рр. ХІХ ст. професором Дмитром Самоквасовим.
Ним було нараховано 232 кургани, 118 з них він розкопав. Крім відмінності курганів за розмірами, вони відрізняються також і за обрядом поховання. В усіх малих курганах поховання зроблені в могильних ямах. Це поховання простого люду, майже всі вони не містили ніякого речового матеріалу, тільки в 20 курганах було знайдено деякі прикраси (каблучки, намистини). Особливу увагу привертають два великих кургани: Гульбище та Безіменний, де були поховані князівські воїни-дружинники. Ці поховання зроблені вже за обрядом кремації. У загальних рисах обряд поховання у великих курганах схожий з описом арабського мандрівника та письменника поч. Х ст. Ібн-Фадлана: спочатку на місці майбутнього поховання робили невелику підсипку, на котрій будували домовину для померлого, куди клали все те, чим він користувався за життя: посуд, їжу, прикраси, збрую та військове знаряддя, якщо воїн. Вбивали найулюбленішу жінку-наложницю. Іноді жінки самі погоджувались бути вбитими, щоб не дістатися ще в цьому житті нелюбому. Вбивали бойового коня. В уявленні слов’ян потойбічний світ був подібний реальному. Потім домовину підпалювали і все це перепалювалось у вогнищі. Вважалося, що чим вище здіймався дим в повітрі, тим вище місце буде займати на небі той, кого спалювали. Коли вогонь догорав, насипали невеликий курган, на якому справляли тризну по померлому, після цього насипали остаточний курган. Чим вища за соціальним статусом людина помирала, тим вищий курган йому насипали.
Після дослідження курган Гульбище став відомим тим, що в ньому було знайдено військову зброю великих розмірів. Серед них меч найбільший з відомих давньоруських, довжиною 126 см.
Таким чином, з тих давніх часів, Болдині гори стали традиційним місцем поховання видатних людей, ім’я яких пов’язані з нашим містом. Тут знаходиться могила відомого українського фольклориста та етнографа О.В. Марковича — чоловіка Марко Вовчок.
Народився він у Полтавській губернії та за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві був висланий до Росії у м. Орел.
Там він познайомився зі своєю майбутньою дружиною — Марією Віленською. Після одержання дозволу повернутися на територію України, разом з дружиною жив в Чернігові.
Саме тут і почалась її літературна діяльність.
Невеликий яр відділяє могилу О.Марковича від місця поховання видатного українського письменника Михайла Коцюбинського.
П’ятнадцять років свого життя провів письменник в нашому місті. Тут він написав кращі свої твори, серед яких повість «Fata morgana», у якій описав революційні події 1905-1907 рр.
Помер письменник у 1913 р. Місце поховання він обирав собі сам. Михайло Коцюбинський заповів поховати себе на своєму улюбленому місці відпочинку під дубом на горі, звідки відкривається чарівний краєвид на Десну та стародавній поділ.
Згодом, біля нього була похована і його дружина В.Коцюбинська.
На самому краї мису Болдиної гори, поруч з похованнями слов’янських воїнів знаходиться могила Невідомого солдата, воїна, що віддав своє життя під час Другої світової війни. Коли йшли бої за взяття нашого міста фашистськими загарбниками, мешканка Чернігова перепоховала у себе в саду чотирьох загиблих солдат. У 1967 р. могили були відкриті, імена трьох вдалося встановити, їх поховали у братський могилі. Ім’я четвертого залишилось невідомим. Його поховали тут на самому високому місці Чернігова. Вшановуючи пам’ять всіх воїнів загиблих на фронтах Другої світової війни у 1967 р. був запалений Вічний вогонь.
Але Болдині гори це не тільки некрополь, це ще й улюблене місце відпочинку гостей та мешканців Чернігова. Ті, що прогулюються тут, не можуть не побачити альтанки, що стоїть край гори. Поставлена вона була тут у 1911 р. на честь приїзду до нашого міста його Імператорської Величності царя Миколи ІІ. Для нього тут планувалася чайна церемонія з дивними краєвидами. Але це не відбулося і альтанка залишилась нащадкам, як романтичне місце. Мабуть саме так налаштовані відвідувачі, які в наш час назвали її «Альтанкою кохання».
Таким, водночас дивним, пам’ятним та святим місцем є Болдині гори в Чернігові.