18 квітня — День пам’яток історії та культури

Україна — це унікальна держава в плані збереженості на її території великої кількості об’єктів національної та всесвітньо значимої історико-культурної спадщини. Саме тому, 18 квітня, у Міжнародний день пам’яток і визначних місць (запроваджений у 1983 р. Асамблеєю Міжнародної ради з питань охорони пам’ятників та визначних місць (ІКОМОС), створеної при ЮНЕСКО), українці відзначають своє свято — День пам’яток історії та культури.

Воно було впроваджене згідно Указу Президента України від 23 серпня 1999 р. Цим документом гарант підтримав ініціативу українських вчених, архітекторів, реставраторів, працівників державних органів охорони пам’яток історії та культури щодо охорони культурного надбання нації. Важливим завданням цього свята є нагадування суспільству про необхідність збереження культурної спадщини.

Цікаво звернутися до історії даного свята. Ще 1924 р. у СРСР Інструкцією Народного комісаріату освіти був розроблений Указ, за яким виконавчим комітетам впроваджувалося в обов’язок слідкувати за тим, щоб «городища, кургани, могильники та інші місця, що представляють історичну цінність, не розорювалися, не розкопувалися в будь-яких господарських цілях, а в окружності пам’яток залишалася б недоторканою охоронна смуга від одного сажня і більше, залежно від розміру і значення пам’ятки». У 1934 р. була прийнята постанова, згідно якої вищезгаданий документ вважався застарілим та непридатним. У той час влада активно впроваджувала господарське будівництво, якому, зрозуміло, наявність великої кількості об’єктів культурного спадку тільки ускладнювала роботу.

Пізніше, вже у 1976 р., був прийнятий Закон «Про охорону та використання пам’яток історії та культури». Проте, фактично цей документ не виконувався. Варто наголосити, що і на сьогоднішній день подібні закони виконуються дуже неохоче з боку недобросовісних господарників чи то приватних осіб, які пошкоджують або ж знищують історичні місця, заповідні зони та стародавню архітектуру.

Незважаючи на це, на сьогоднішній день Україна увібрала в себе багатовікове розмаїття історико-культурного надбання, яке в свою чергу утворило неповторне середовище, що включає храми, монастирі, замки, парки, громадські будівлі та інше. На жаль, часто-густо через військові конфлікти або ж політичні мотиви частина історичних комплексів та об’єктів була втрачена. Однак, слід також наголосити і на тому, що значна їхня частина на сьогоднішній день відновлена та збережена. Це стало можливим завдяки саме тим ентузіастам, які в одні з найтяжчих років для країни зуміли відстояти право на життя пам’яток історії та культури. Немало таких людей проживало раніше і мешкає нині в Чернігові.

Загалом, на державному обліку в Україні знаходиться понад 130 тисяч нерухомих пам’яток історії та культури. До Списку всесвітньої культурної і природної спадщини ЮНЕСКО вже включено значну частину українських об’єктів, серед яких — Софійський собор та Києво-Печерська лавра в Києві, церква Спаса на Берестові, Історичний центр Львова, об’єкти Геодезичної Дуги Струве, Букові праліси Карпат та ін. На території України створено біля шести десятків заповідників, третина з яких мають статус національних. Працює більше чотирьохсот державних музеїв. Багато цінних експонатів є на збереженні в приватних колекціонерів та громадських музейних установах.

Чимало пам’яток історико-культурної спадщини припадає на стародавній Чернігів. Наше місто займає одну з передових позицій за кількістю збережених архітектурних об’єктів домонгольського періоду по Україні. До того ж, увагу привертають храми та цивільні споруди козацької доби та губернського періоду.

Разом з тим, у Чернігові широке розмаїття нерухомих пам’яток культури виразно вписане в унікальний природній ландшафт. До того ж, у нашому місті основні засади давньоруського містобудування збережені і на початку XXI ст. Тож, важлива цінність сучасного Чернігова в певній мірі полягає в збережені його пам’яток архітектури та містобудування, які упродовж тисячоліття були створені на тій ландшафтній території, що дійшла до наших днів. Слід відзначити, що Чернігів з його забудовою справив вагомий вплив на розвиток містобудування всього східнослов’янського світу.

Враховуючи вищезгадане, можна цілком впевнено відзначити, що Чернігів є унікальним містом з точки зору архітектурно-планувальної забудови та історичного ландшафту. Його архітектура має всесвітнє значення. Власне кажучи, тому заповіднику «Чернігів стародавній», котрий опікується місцевою старовиною, у 1998 р. було надано статус національного.

Важливим завданням прийдешнього покоління є продовження доброї справи своїх попередників, котрі зуміли відродити, зберегти та популяризувати пам’ятки історії та культури, котрі ще не одне століття будуть вражати людей своєю красою та величчю.

Олександр Литовченко, «Чернігів стародавній».