Яким має бути сучасний музей?
Кожен, хто хоча б раз був у музеях за кордоном, чудово знає, як різняться українські та іноземні музеї. Останніми роками ці відмінності мало-помалу скорочуються, адже провідні інституції намагаються переформатуватися, щоб відповідати вимогам сучасного світу. Яким же має бути сучасний музей?
1. Роль у суспільстві
Ми маємо усвідомити: музей – це не заморожений раз і назавжди “храм мистецтва”. Він живе та має розвиватися, зацікавлювати людей, повертати їх до себе та створювати комфортне середовище. Сучасний музей стає громадським простором. Він допомагає комунікації між людьми – розповідає про інших, інший досвід, інші часи, та допомагає порівняти з собою та сучасністю.
Музей є місцем для відкриттів та інновацій, де можна дізнатися чогось нового, захопитися мистецтвом, надихнутися. Місцем інтеракції не тільки візуальної та на рівні людина – предмет мистецтва, але й інтеракції з іншими людьми через навчання, творчість, дослідження світу та культур. Це місце обміну цінностями поза межами часу та простору. У музеїв є величезні можливості для побудови міжлюдських комунікацій та ініціації діалогу.
Але при тому всьому, музеї мають дотримуватися правдивості та об’єктивності, розповідати про різні точки зору та всебічно розповідати про предмет, щоби відвідувач сам міг подумати над темою та зробити власні висновки. І мова музею має бути зрозумілою.
2. Переосмислення комунікації з відвідувачем
Кожному музею треба зрозуміти свою аудиторію. Хто ті люди та навіщо вони сюди приходять? Що вони тут отримують? Великі світові музеї замовляють дослідження своїх відвідувачів – як за допомогою відкритих анкет-опитувань, так і з новими технологіями на кшталт eye-tracking, що відстежує рухи очей при погляді на експозицію. Усе це дозволяє актуалізувати музей, зробити його цікавішим, ціннішим.
Виставка не має бути просто переліком експонатів із підписами авторів. Музейний простір мусить говорити зрозуміло та доступно, пояснювати контекст, вписувати артефакти в історичну канву та пов’язувати з сучасністю – та глядачем. Інфографіка, зрозуміла навігація, візуально розділені зони тощо – простір має також допомагати цій комунікації із відвідувачем.
Важливо, щоби гість музею не був відстороненим глядачем, а долучався, відчував експозицію іншими органами почуттів – на дотик, на слух, чи навіть на нюх. Інтерактивні виставки – це не дитячі забавки (хоч і грають велику роль у вихованні молодшого покоління), а спосіб пізнання предметів та явищ з іншого боку. Інтерактив наближує відвідувача до теми виставки, змушує пропустити її через себе. А це не тільки створює новий пізнавальний досвід, а й краще закарбовує в пам’яті виставку цілком.
Зворотний зв’язок з музеєм також надзвичайно важливий. Це допомагає відвідувачу відчути себе потрібним (чого ох як не вистачає у більшості наших музеїв), подумати, осмислити новий досвід, а закладу – зблизька побачити свою аудиторію та зрозуміти її реакції. Це може реалізовуватись як офлайн, так і онлайн – тому музею важливо виходити у соцмережі.
Музей має перетворитися з мовчазного сховища малозрозумілих скарбів на товариський простір, цікавого компаньйона, який завжди буде радий зустрічі та з задоволенням щоразу розповість щось нове. Відвідувач не мусить “випадати” з життя, заходячи в музей, а навпаки – мати можливість подивитися на нього під іншим кутом та трохи більше його зрозуміти.
3. Переосмислення простору музею
Всі музейники знають, що експозиція має “проводити” глядача за певним маршрутом. Але не всі заклади дотримуються цього правила – десь на стенди викладають всього найкращого та побільше, десь картини вішають так, що як не подивись – у склі відблискує світло, а десь на четвертому схожому портреті поспіль стає смертельно нудно.
Ми мусимо усвідомити, що людина приходить не просто дивитися, а пізнавати, отримувати враження, знання, емоції. І цей досвід дуже легко зіпсувати алогічним розміщенням об’єктів чи поганим освітленням.
Архітектура й дизайн експозиційного наповнення музею повинно співпрацювати із архітектурою приміщення. Це спільний танець двох вимірів одного простору, який має або допомагати концентруватись на об’єкті експонування, або стимулювати до нестандартного погляду на звичні речі. Але за будь-яких обставин, відвідувач повинен прожити максимально цілісний досвід перебування у музейному просторі.
Музеї мають забезпечувати комфорт відвідувача та надавати можливість подивитися експозицію в будь-який зручний спосіб: всю поспіль чи окремі зали, з туром, аудіогідом, паперовим гідом – або просто самостійно. А ще – обов’язково дозволити фотографувати.
Не можу не згадати й суто інфраструктурні моменти. Так, у музеї має бути безкоштовний wi-fi, диванчики чи лавочки в зручних місцях, щоби присісти та перепочити (а може й поділитися враженнями в соцмережах – чому ні?). Також чудова ідея – музейне кафе, в якому можна випити кави, з’їсти тістечко, або просто прийти саме сюди та почитати.
Окремо виділю сувенірні магазинчики. Вони мають продавати не тільки умовні магніти з краєвидами столиці чи листівки з написом “Юкрейн”. Музейна крамничка – це і книжковий магазин з фаховою мистецтвознавчою літературою, і популярні видання, і дитячі іграшки за мотивами відомих творів мистецтва, і різноманітна канцелярія, і все, що завгодно, пов’язано з тематикою музею. А ще, в європейських музеях магазини часто розташовують після популярних виставок та наповнюють присвяченими їм товарами: блокнотами, листівками, книжками, сумками, прикрасами та іншим із зображеннями експонатів чи принтами картин. Це працює, адже кожному хочеться залишити щось собі на пам’ять або купити в подарунок.
4. Вихід в онлайн
2020 року ми зрозуміли: адекватна репрезентація музею в онлайні – це просто must have. І не тільки тому, що в карантин це єдина можливість запізнатися з мистецтвом. Це також єдина можливість для сотень людей, що з якихось причин не можуть самостійно прийти до музею. Отже, онлайн стає частиною інклюзивності музею.
До того ж він приваблює відвідувачів. Багато музеїв побоюються, що, подивившись на сайті всю колекцію, глядач вже не прийде побачити її наживо. Марно – досвід світових музеїв говорить тільки про протилежну тенденцію, адже враження від побаченого на екрані та перед собою помітно відрізняються.
Компанія Amuseum цього року також спробувала свої сили в створенні віртуального музейного простору. Це був фестиваль Kyiv Art Week, для якого ми підготували онлайн-музей. Через карантинні обмеження фестиваль не вдалося провести наживо, тому вихід в мережу був логічним розв’язанням. Нам вдалося змоделювати виставковий простір, у якому учасники фестивалю – галереї та митці – розмістили свої роботи, і досі на сайті Kyiv Art Week можна зайти в віртуальні зали та побачити всю експозицію.
Також розширенню аудиторії сприяє цікавий блог чи сторінки в соцмережах (а краще – і те, і те). Музей має бути присутній там, де є його відвідувач, та спілкуватися з ним нарівні, і в жоден спосіб неможливо це зробити ефективніше.
5. Експерименти, технології, партнерство та міждисциплінарність
Нудне ходження по залах на шкільній екскурсії добряче запам’яталося нашим співвітчизникам – вони вважають, що в музеях нічого цікавого не відбувається. І саме тому сучасні музеї мають дозволити собі нарешті експериментувати.
Вважаю, що майбутнє музеїв збігається з загальносвітовою тенденцією до міждисциплінарності. Поєднання скульптури й музики, малярства і танцю, сучасних технологій та геології – прикладів та варіантів безліч, і всі вони дарують надцікавий емоційний та інтелектуальний досвід. Додавання до візуального простору інших чуттєвих вимірів глибше занурює в контекст, додає нових сенсів та розширює картину.
Різноманітні тимчасові виставки, перформанси, проєкти з AR-технологіями, партнерські проєкти з компаніями немузейного світу, що мають досвід у зовсім інших сферах, допомагають музеям перерости старий формат та зацікавити зовсім нові аудиторії. Ми, компанія Amuseum, не раз відчули це на собі. Наприклад, коли створювали мистецький проєкт “Вкрадений Крим. Історія депортації”, там поєднали документальну частину з емоційними інсталяціями сучасних митців та мультимедійними об’єктами. Багато відвідувачів приходили тільки тому, що відбувалося щось надзвичайне, нове, і залишалися надовго, дізнаючись про історію кримських татар.
Впевнений, що сучасні музеї мають виходити за рамки мистецтва для мистецтва чи науки для науки, в яких вони перебували не одне століття. Усі артефакти в їхніх колекціях так чи інакше створені людьми для людей, тож і головна мета музею – розповісти про це сучасникам та збагатити їхнє життя новим досвідом.
Андрій Качуро, куратор компанії Amuseum
Джерело: lb.ua
На фото: Мистецький проєкт «Вкрадений Крим. Історія депортації»