Як все починалось… (До історії створення Чернігівського історико-культурного заповідника в 1929 році)
18 травня музейні працівники всього світу відзначають своє професійне свято – Міжнародний день музеїв. Для співробітників Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» цей день є знаковим, адже відповідно до постанови РНК УСРР саме 18 травня 1929 р. було засновано Чернігівський історико-культурний заповідник.
Історико-культурні заповідники наприкінці 1920-х рр. були важливою ланкою в загальній системі пам’яткоохоронних установ УСРР. Вони виникли за часів національно-культурного відродження 1920-х рр., коли в країні динамічно розгортався історико-краєзнавчий рух, всебічно розвивалась музейна справа. Загалом на 1929 р. в Україні було 9 історико-культурних заповідників.
Створення заповідника в Чернігові було доволі логічним кроком, адже місто мало задавнену історію, унікальні архітектурні пам’ятки та сталі традиції історико-краєзнавчих досліджень у вивченні регіональної історії. Внаслідок реалізації атеїстичної політики більшовицької влади, запровадженої по відношенню до Церкви, частина діючих культових споруд Чернігова станом на 1926 р. вже була вилучена із активного користування громад, а відтак, потрібно було вирішити їхнє цільове призначення. Цей процес співпав із помітними зрушеннями в музейній справі наприкінці 1920-х рр., коли музеї були визначені як наукові установи з широкою політосвітньою роботою. Новостворений Чернігівський заповідник був науковим музеєм республіканського значення. Щоправда тоді до його складу було включено лише три храми міста: Спасо-Преображенський (ХІ ст.), Успенський (ХІІ ст.) та Троїцький собори (ХVII cт.), проголошених пам’ятками всеукраїнського значення.
1. Спасо-Преображенський собор (ХІст.). 1928 р.
2. Успенський собор Єлецького монастиря (ХІІ ст.). 1920-ті рр.
3. Троїцький собор (XVII cт.) ХХ ст.
Першим виконуючим обов’язки вченого охоронця заповідника призначили тодішнього директора Чернігівського державного музею, художника за фахом, досвідченого музейника та послідовного пам’яткоохоронця, вихованця Київського художнього училища М. Г. Вайнштейна (1894-1952).
4. М. Г. Вайнштейн – перший виконуючий обов’язки вченого охоронця заповідника (1929-1931)
У 1923 р. він очолював музей в Конотопі, а в 1926-1931 рр. − в Чернігові. Серед головних напрямків роботи М. Вайнштейн визначив: науково-дослідний, охоронний та атеїстичний. Незважаючи на матеріальну скруту упродовж 1929-1930 рр. вдалося провести профілактичний ремонт пам’яток заповідника, поновити та пофарбувати покрівлю соборів. На жаль, реалізувати все заплановане Марку Григоровичу не судилося, адже з перших днів своєї діяльності він відчув значну протидію з боку владних структур. Сам процес передавання пам’яток у підпорядкування заповідника відбувався із значними затримками, зокрема, на півроку розтягнулось передавання Троїцького собору. Принципова позиція музейника у справі збереження високохудожніх творів мистецтва культового призначення та старовинних дзвонів із закритих храмів Чернігова призвела до конфліктів із владою. Відверте цькування з боку малоосвічених активістів-безвірників за підтримки міської влади змусили М. Вайнштейна залишити посаду вченого охоронця в 1930 р. В листі до Народного комісаріату освіти Марко Григорович наголошував, що «захист пам’яток не гарантує від звинувачень в захисті релігії навіть упевнених атеїстів». Головним звинуваченням на його адресу була відірваність заповідника від сучасного соціалістичного будівництва. Репресії проти музейників на початку 1930-х рр. були напряму пов’язані зі зміною курсу партії, коли завершився період ліберального ставлення і терпимості до краєзнавчого руху. В методологію тодішнього краєзнавства запроваджувались принципи партійності, класової спрямованості, плановості, коли краєзнавців та музейників залучали до здійснення індустріалізації, розвитку виробничих сил промисловості та аграрного сектору. Музейних співробітників закликали відійти від музею як кунсткамери та присвятити себе справі будівництва соціалізму. Втілювати ці завдання довелось вже наступному вченому охоронцю заповідника Ісидору Васильовичу Строкуну (1900-1953), призначеному в 1930 р.
5. І.В. Строкун з родиною. 1936 р.
Він, як і його попередник, був художником, вихованцем Краснодарського художнього технікуму та Київського художнього інституту, учнем відомих художників Михайла Бойчука, Казимира Малевича та Федора Кричевського.
6. М. Л. Бойчук (1882-1937) – засновник унікального українського художнього монументального стилю та власної школи «бойчукістів», викладач КХІ.
7. К. С. Малевич (1879-1935) – художник-авангардист, засновник «супрематизму», 1927-1930 рр. викладав в КХІ
8. Ф.Г.Кричевський (1879-1947) -художник-реаліст, засновник та ректор Української академії мистецтв, професор КХІ
У 1930 р. він, захопившись ідеями новаторства заснував у рідній станиці Пашковській Краснодарського краю Музей класового індивідуального господарства та побуту з метою вивчення культури української кубанської станиці.
9. Посвідчення співробітника Другого Кубанського
наукового музею І. Строкуна. 1930 р.
Отже, новий очільник заповідника визначив стратегію діяльності та основні завдання заповідника відповідно до викликів часу. Перспективний план роботи Чернігівського державного заповідника на 1930-1932 рр. (до кінця першої п’ятирічки) визначив стратегічні напрямки роботи: охоронний, науково-дослідний, популяризаторський, антирелігійний, видавничий та експозиційний. Відповідно до плану, заповідник «мусить дістати належне собі місце в загальній будівничій конструкції соціалістичної культури республіки».
10. Перспективний план роботи Чернігівського державного заповідника
на 1931-1933 рр.
Відтак пам’ятки, які в минулому виконували ганебну роль «затемнювання народних мас», повинні були сприяти формуванню «нового марксистського світогляду». В заповіднику сформували три відділи: історії архітектури та фрескового малярства, охорони пам’яток, антирелігійний, та два допоміжні заклади: кабінет з «вивчення відвідувачів» та бібліотеку.
11. Печатка та підпис всеного охоронця І. В. Строкуна. 1932 р.
На перспективу планували включити да складу заповідника інші сакральні пам’ятки Чернігова (Борисоглібський собор, всі споруди Єлецького та Троїцького монастирів, Катерининську, Іллінську та П’ятницьку церкви).
Фактично саме заповідник перебрав на себе провідну пам’яткоохоронну функцію в Чернігові. Найбільше проблем виникало саме із охороною культових пам’яток міста. Часто-густо господарники та орендатори пам’яток архітектури ігнорували вимоги пам’яткоохоронців, щодо належного їхнього використання та збереження. Так представник сектору науки НКО УСРР Павло Миколайович Жолтовський під час відрядження до Чернігова в листопаді 1931 р. став свідком свавілля адміністрації Учбового залізничного комбінату, який користувався всіма келіями Єлецького монастиря та провів капітальний ремонт приміщень навіть не узгодивши це питання з адміністрацією заповідника. Чернігівська зоостанція пошкодила трапезну Троїцького монастиря, пристосовуючи її під клуб та їдальню. П. Жолтовський констатував у звіті про відрядження, що відносини між заповідником і представниками влади напружені і ворожі. Споруда Соборної дзвіниці (сучасної будівлі Чернігівського Колегіуму) зазнала суттєвих пошкоджень в 1929 р. під час варварського зняття дзвонів конторою Рудметалторгу, що гарно видно на світлинах тих часів. Після пошкодження південної стіни скинутими дзвонами було виявлено гробницю ХVIII cт. Г. Єнька, вмуровану в основу дзвіниці. І. Строкун сподівався відремонтувати фасади споруди коштом Рудметалторгу та вилучити гробницю Єнька з метою подальшого експонування її в музеї заповідника. Як людина наполеглива та принципова він шукав шляхи з покращення співробітництва з місцевими органами влади та орендаторами історичних споруд, намагався запровадити в музейну практику сучасні форми роботи з громадскістю. Оскільки головними руйнівниками архітектурних пам’яток міста були перш за все їхні орендатори (Поліська зоостанція, Залізнично-учбовий комбінат та ін.), тому співробітники заповідника розробили зразок юридичної охоронної угоди з адміністрацією цих установ та зразок громадської охоронної угоди із службовцями та учнями, зазначених організацій міста. Лекційна та пропагандистська діяльність музейників була покликана донести до широкого міського загалу унікальність архітектурних пам’яток Чернігова як видатних зразків світової культурної спадщини. Підсумком цієї роботи було укладання громадської охоронної угоди з членами товариства «Друзів заповідника», створеного при музейній установі. У лавах цього товариства готували громадських екскурсоводів та лекторів, які стали помічниками в проведенні екскурсій та лекцій для співробітників заповідника. На перспективу планували широке співробітництво із організацією «Укртуру» – товариством пролетарського туризму і екскурсій, з метою включення чернігівських пам’яток до загальнореспубліканських туристичних маршрутів. Для розміщення співробітників «Укртуру» заповідник надав спеціальне приміщення.
Важливою ланкою роботи заповідника була науково-дослідницька робота. Серед першочергових наукових завдань було вивчення високохудожнього стінопису Троїцького (ХVII-XІХ cт.) та Борисоглібського соборів (ХІХ ст.), вивчення історії чернігівських монастирів. Зокрема, ще були живі свідки розписів Борисоглібського собору (1889-1891 рр.), ініційованого чернігівським губернатором О. К. Анастасьєвим.
12. Настінні розписи Борисоглібського собору ХІХ ст.
Отже, науковці заповідника дізналися, що в соборних розписах прообразами Св. Володимира Хрестителя та Св. Рівноапостольної княгині Ольги були сам чернігівський губернатор Олександр Анастасьєв та представниця відомого дворянського роду − Ольга Милорадович.
13. Чернігівський губернатор О. К. Анастасьєв (1885-1892)
Не менш важливими були дослідження фрескового живопису давньоруських храмів Чернігова: Спасо-Преображенського та Успенського соборів. Зважаючи на незначну кількість співробітників заповідника графіті Успенського собору досліджував досвідчений співробітник Чернігівського державного музею С. Баран-Бутович.
Гортаючи перспективний та річні плани роботи заповідника вражає неймовірна кількість ініціатив, творчих починань, інтерактивних форм роботи, які намагались запровадити його співробітники. Проте реалізувати більшість із запланованого не вдалося. Зокрема, не була втілена в життя ідея створення в Чернігові Антирелігійного музейного містечка на базі цвинтаря чернігівського Спасо-Преображенського собору, де було розташовано чудотворне джерело Феодосія Углицького, низка надгробків чернігівського духовенства, можновладців ХІХ-поч. ХХ ст. та Борисоглібський собор з єпископськими склепами XVII-XVIII cт.
14. Борисоглібський собор. Поч. ХХ ст.
15. Печера Феодосія Углицького в Борисоглібському соборі. Поч. ХХ ст.
16. Цвинтар Спасо-Преображенського собору. 1930- ті рр.
Міська влада не квапилась передавати заповіднику культові пам’ятки Чернігова, які планували включити до складу музейного містечка. Взагалі ідея подальшого розширення переліку заповідних культових об’єктів не мала жодної перспективи, адже сакральна пам’ятка повинна була зберігатись у первісному вигляді, разом із внутрішнім церковним оздобленням, що мимоволі нагадувало про Бога, релігію та призводило до певних ідеологічних казусів. Більше того влада, в умовах житлової кризи та нестачі господарчих приміщень претендувала на пам’ятки заповідника (Соборну дзвіницю, Троїцький собор). Штат заповідника був невеликим не більше 7-9 осіб, куди входили науковці та технічні працівники (вартові, секретар-друкарка, прибиральниця). Оформлення експозицій заповідника покладалось на місцевий бюджет, проте ці потреби повністю ігнорувались міською владою. Отже, експозиції створювались руками його співробітників, а відтак, плани І. Строкуна замовити задля «осучаснення» експозиції манекени ченця, священика, дяка і т.п. здаються просто фантастичними.
17. І.Строкун за роботою. 1930-ті рр.
Відтак експозиції, створені власними силами облаштували лише на другому поверсі будівлі Колегіуму (антирелігійна) та у Спасо-Преображенському соборі.
18. Вхід до Антирелігійної виставки на другому поверсі Соборної дзвіниці (сучасна будівля Колегуіуму). 1930-ті рр.
На світлинах Колегіуму початку 1930-х рр. можна побачити рекламний плакат з написом: «Антирелігійна виставка». Дзвіницю «прикрашали» рядки з «Інтернаціоналу»: «Не ждіть рятунку не від кого: ні від богів, не від царів! Позбудемось ярма тяжкого сама сім’я пролетарів».
19. Антирелігійні лозунги на дзвіниці. 1930-ті рр.
Невеличкий куточок антирелігійної виставки був присвячений творчості «бойчукістів». І. Строкун особисто звертався до свого колишнього викладача, художника-новатора М. Бойчука за порадами в оформленні стендів та допомогою у формулюванні основних принципів цього популярного в ті часи стилістичного напрямку українського живопису.
Експозиція в Спасо-Преображенському соборі була недостатньою, мала випадковий характер без необхідних чітких пояснень. Антирелігійні гасла та пояснювальні написи були прибиті цвяхами до стін собору або ж прямо до ікон ампірного іконостасу ХVIII ст. Жодних пояснювальних написів, не говорячи про повноцінні музейні експозиції, не було облаштовано ані в Троїцькому, ані в Успенському соборах. Намагання повернути в експозиції автентичні культові речі, конфісковані з церков та монастирів у 1920-х рр. не увінчались успіхом. Відтак експозиції заповідника значно програвали історичним, етнографічним музеям, оздобленим цікавими раритетними експонатами. Поступово вони перетворювались на стенди комуністичного будівництва (де переважали мапограми, діаграми), що рясніли цитатами класиків марксизму-ленінізму, агітаційними гаслами та плакатами, антирелігійними карикатурами, публікаціями нормативно-правових актів більшовицької влади в галузі культури, за якими втрачався науково-дослідний підхід до вивчення пам’яток архітектури. Зокрема музейні стенди із порівняльним аналізом сучасних будівельних матеріалів та давньоруських, сьогодні викликає щонайменше посмішку, але на початку 1930-х рр. це – було цілком в дусі часу. Нестача коштів призводила до примітивізму в оформленні експозицій, не фінансувались пошукові експедиції, не було коштів на придбання гігрографів, фотоапарату тощо. Зовнішнє оформлення пам’яток заповідника (Спасо-Преображенського собору та Соборної дзвіниці) під час радянських свят повинно було нагадувати людності, яка збиралась на майдані Диктатури пролетаріату, що унікальні пам’ятки охороняються державою як історико-культурне надбання і тим самим викорінювати релігійні почуття городян.
20. Мітинг біля Спасо-Преображенського собору. 1920-ті р.
21. Парад військ на площі Диктатури пролетаріату. 1927 р.
На огорожі Спаського собору планували розмістили великоформатну «газету-масовку». Тридцять шість антирелігійних плакатів та 100 антирелігійних гасел були замовлені для належного оформлення інших пам’яток заповідника.
Курс партії на індустріалізацію країни та остаточне становлення тоталітаризму на початку 1930-х рр. поступово призвели до того, що більшість пам’яток та охоронних зон в державі поступово втрачали свій заповідний статус, а нещодавно створені музейні установи припинили свою активну діяльність. Друга «безбожна» п’ятирічка (1933-1937 рр.) нанесла нищівний удар по церкві та культових будівлях, які руйнували, або пристосовували на потреби народного господарства. Отже, майже всі складові пам’яткоохоронного механізму в державі зазнали значних втрат, або взагалі припинили свою діяльність. Таким чином, заповідники як пам’яткоохоронні установи були приречені на поступове знищення. Репресивні заходи 1930-х рр. щодо музейних кадрів призвели до згубних наслідків у музейній справі. Згортання політики українізації, звинувачення національної інтелігенції в «буржуазному націоналізмі» призвели у подальшому до значного обмеження досліджень краєзнавчого характеру, коли головним напрямком роботи музеїв стала пропагандистська робота. Навесні 1930 р. відбувся відкритий політичний процес у справі «Спілка визволення України». Під гаслом боротьби з місцевим буржуазним націоналізмом, розпочатої рішеннями XVII з’їзду ВКП(б) ліквідації підлягали цілі музейні школи. Кадрові «чистки» наукових та музейних установ, сталінські репресії починаючи з 1933 р. знищили цілі покоління фахівців-музейників, а персонал заповідників замінювали людьми відданими справі соціалістичного будівництва та зручними для влади. На початку 1930-х рр. майже всі без винятку музеї та заповідники України були оголошені осередками націоналістичних сил. Зазнавши значних утисків з боку місцевої влади, ймовірно на початку 1934 р., Ісидор Строкун залишив посаду вченого охоронця й поїхав з міста, а в 1939 р. був звинувачений у належності до контрреволюційної націоналістичної організації і був засланий до Якутії. На жаль, подібна ситуація була типовою для більшості заповідників УСРР, коли було втрачено унікальну тяглість в проведенні історичних та пам’яткоохоронних досліджень. Напередодні Другої світової війни більшість культових пам’яток Чернігова перетворили на складські приміщення, а заповідник як охоронна та наукова установа існував лише на папері. До ідеї створення Чернігівського заповідника, повернулись лише у 1967 р., коли він розпочав свою діяльність як філіал Державного архітектурно-історичного заповідника «Софійський музей». Однак сьогодні ми згадуємо «першопроходців», тих хто стояв у витоків створення провідної науково-дослідної установи Лівобережної України, ми відновлюємо історичну пам’ять поколінь та вивчаємо безцінний досвід наших попередників.
Олена Ванжула, старший науковий співробітник відділу музейної та науково-фондової діяльності Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній»
Перелік ілюстрацій:
1. Спасо-Преображенський собор (ХІ ст.). Чернігів. 1928 р. Фото з книги «Чернігів і Північне Лівобережжя: огляди, розвідки, матеріали» Київ: Держ. вид-во України, 1928.
2. Успенський собор (ХІІ ст.). Чернігів. 1920-ті рр. Фото з книги «Чернігів і Північне Лівобережжя: огляди, розвідки, матеріали». Київ: Держ. вид-во України, 1928.
3. Троїцький собор (ХVIIст.). ХХ ст. Чернігів. Фото з соціальної мережі «Фейсбук» (сторінка спільноти «Старий Чернігів»).
4. М. Г. Вайнштейн – в. о. вченого охоронця Чернігівського історико-культурного заповідника (1929-1931), відомий художник-графік, пам’яткоохоронець. Фото з Вікіпедії.
5. І. В. Строкун – вчений охоронець заповідника (1931-1934) з родиною. 1930-ті рр. Режим доступу: https: // w.w.w.yugopolis.ru.
6. М. Л. Бойчук (1882-1937) – художник-монументаліст, засновник унікального українського художнього монументального стилю та власної школи «бойчукістів», викладач Київського художнього інституту. Фото з Вікіпедії.
7. К. С. Малевич (1879-1935) – художник-авангардист, засновник «супрематизму», 1927-1930 рр. викладав в Київському художньому інституті. Фото з Вікіпедії.
8. Ф. Г. Кричевський – видатний художник-реаліст, засновник та ректор Української академії мистецтв, 1924-1932 рр. викладав в Київському художньому інституті. Фото з Вікіпедії.
9. Посвідчення співробітника Другого наукового Кубанського музею І. Строкуна. 1930 р. Режим доступу: https: //cityposter.ru.
10. Перспективний план Чернігівського заповідника на 1931-1933 р. авторства І. Строкуна. Державний архів Чернігівської області. ФР-780. Оп. 1. Спр. 36. Арк. 5.
11. Печатка заповідника та підпис вченого охоронця І. Строкуна. 1932 р. Державний архів Чернігівської області. ФР-780. Оп. 1. Спр. 36. Арк. 24.
12. Інтер’єр Борисоглібського собору. Початок ХХ ст. Фото з книги «Картины церковной жизни Черниговской епархии из ХІ вековой ея истории». Киев, тип. С.В.Кульженко, 1911.
13. Чернігівський губернатор О. К. Анастасьєв. Фото з книги «Черниговские губернаторы и вице-губернаторы. Библиографический справочник». Чернигов, 2006.
14. Борисоглібський собор. Поч. ХХ ст. Фото з книги «Картины церковной жизни Черниговской епархии из ХІ вековой ея истории». Киев, тип. С.В.Кульженко, 1911.
15. Печера Феодосія Углицького в Борисоглібському соборі. Поч. ХХ ст. Фото з книги «Картины церковной жизни Черниговской епархии из ХІ вековой ея истории». Киев, тип. С.В.Кульженко, 1911.
16. Цвинтар Спасо-Преображенського собору в Черінгові. 1930-ті рр. Фото з особистої колекції К. І. Ягодовського.
17. І. В. Строкун за роботою. 1930-ті рр. Режим доступу: https:// w.w.w.yugopolis.ru.
18. Соборна дзвіниця (сучасна будівля Чернігівського Колегіуму). Вхід до Антирелігійної виставки, яка розміщувалась на другому поверсі. 1932 р. Фото з соціальної мережі «Фейсбук» (сторінка спільноти «Старий Чернігів»).
19. Соборна дзвіниця «прикрашена» рядками з «Інтернаціоналу»: «Не ждіть рятунку не від кого: ні від богів, не від царів! Позбудемось ярма тяжкого сама сім’я пролетарів». 1930-ті рр. Фото з соціальної мережі «Фейсбук» (сторінка спільноти «Старий Чернігів»).
20. Мітинг на площі Диктатури пролетаріату біля Спасо-Преображенського собору. 1920-ті рр. Фото з соціальної мережі «Фейсбук» (сторінка спільноти «Старий Чернігів»).
21. Парад на площі Диктатури пролетаріату. 1930-ті рр. Фото з особистої колекції К. І. Ягодовського.