«Свята Текля»
копія фрески ХІ ст. Спасо-Преображенського собору
За доби Середньовіччя важливою складовою інтер’єру соборів був фресковий настінний живопис. На Русі він виконувався за візантійською традицією і технікою виконання. Це був досить трудомісткий процес, який був можливий за наявності якісних матеріалів, майстерності і точності виконанні. Проте, через доступність і невелику вартість вихідних матеріалів, якими були вапно та річковий пісок, фреска була досить поширеним видом живопису. За умови правильно виконання фреска може зберігатися на стінах споруди сотні років.
Щодо Спасо-Преображенського собору ХІ ст., то через пожежі, перебудови та ремонти собору до сьогодні збереглося лише двадцять окремих невеликих фрагментів. Про те, що на стінах собору збереглася фреска, стало відомо у 1923 р. Під час проведення перших детальних наукових досліджень під керівництвом М. Макаренка та І. Моргилевського первинного мурування на північному схилі арки північно-західної малої бані собору випадково було відкрито ділянку первинного тиньку із зображенням постаті невідомої святої. Стародавній живопис легко звільнився від пізніших нашарувань, без втрат фарбового шару. М. Макаренко першим описав і атрибутував цю фреску, з його публікацій ми дізнаємось також, що для остаточної очистки фрески було запрошено до Чернігова київського художника-реставратора М. Касперовича. Також дослідник запропонував для забезпечення збереження фрески зняти її зі стіни і перевезти для музею для подальшої консервації, оскільки в деяких місцях грунт вже відставав від кладки. До цієї роботи було залучено відомого реставратора, професора Академії мистецтв Д. Кіпліка. Процес зняття фрески зайняв 15 днів, з 15 по 30 липня 1927 р. Професор також визначив техніку виконання фрески, її віднесено було до «фрескового живопису і саме fresco a secco, тобто до того способу живопису, яким зазвичай виконувались розписи більшості руських храмів ХІ-ХІІ століть».
Під час досліджень було проведено і атрибутування фрески. На момент її розкриття М. Макаренком напис біля зображення було втрачено, але в руках святої збереглося зображення Євангелія, що вказувало на її приналежність до рівноапостольних. М. Макаренко запропонував два варіанти атрибуції – рівноапостольна Ніна, просвітителька Грузії, та шанована на Близькому Сході рівноапостольна Текля. В науці закріпився другий варіант.
Фреска «Св. Текля» експонувалась у Чернігівському історичному музеї до початку Другої світової війни, про подальшу її долю існують різні версії. Згідно з однією, разом з багатьма іншими експонатами вона згоріла під час бомбардувань міста німецькою авіацією, за іншою – захована в надійному місці на час окупації міста, пізніше знайдена не була.
На сьогодні від цієї фрески лишився її опис, зроблений М. Макаренком, дві опубліковані ним же чорно-білі світлини і ще кілька кольорових копій, зроблених в 20-х рр. різними художниками: виконана Євгенією Евенбах у 1924 р. (знаходиться в Національному заповіднику «Софія Київська» у Києві) і, за непідтвердженими даними, вже з першої копії після війни, коли оригінальної фрески не існувало (у Національному архітектурно-історичному заповіднику «Чернігів стародавній»); Лідією Дурново в 1927 р.(?), можливо вже тоді, коли фреска була перенесена у музеї (знаходиться в Державному Російському музеї в С. Петербурзі); учням Л. Дурново (знаходиться в Державній Третьяковській галереї в Москві).
Оскільки у публікації М. Макаренка розмір оригінального фрескового зображення не зазначено, його можна визначити за цими копіями: початкова висота постаті св. Теклі була в межах 190 см. Ці ж копії, на яких фреска представлена в кольорі, свідчать, що зображення святої виконане лише однією червоною фарбою в різних відтінках, в освітлених частинах з білилами, в тіньових із чорною фарбою (сажею), тло – сумішшю білої та чорної фарби, що давало сірувато-голубуватий колір. Загальний малюнок як постаті в цілому, так і лику, відзначається класичною пропорційністю.
Серед дослідників існує думка, що домінуючий червоний колір фрески «Св. Текля» є наслідком дії на фарбовий шар пожежі, яка знищила дерев’яний настил хорів Спасо-Преображенського собору. Адже при високій температурі жовта вохра міняє свій колір і перетворюється на червону. Але в кількох арках, розташованих над цією частиною хорів, і до сьогодні збереглися досить значні за площею ділянки неушкодженого первинного тиньку, де збереглися деталі, пофарбовані жовтою вохрою, яка не поміняла свій колір. Тож, застосування в зображенні св. Теклі лише червоної вохри скоріш за все слід розглядати як особливість індивідуальної манери її виконавця.
Свята на фресці зображена фронтально, як зазвичай прийнято в релігійному мистецтві. Голова злегка повернута вправо, при цьому погляд святої спрямовано у протилежний, лівий бік. Обличчя молодої жінки виражає спокій і гармонію. Широкий плащ огортає плечі святої і складками спадає донизу, голову покриває мафорій. Однією рукою Текля притискає до грудей Євангеліє. Скоріше за все, зображення рівноапостольної святої, яке була особливо популярна на Близькому Сході, у Спасо-Преображенському собору – ще одна данина візантійській традиції.
