Екскурсія «Чернігів з висоти пташиного польоту»

Березень 31, 2021
Болдині гори, Вал, екскурсії, Троїцький собор, Чернігів
0

Мабуть, кожне місто особливо гарне з висоти пташиного польоту, і тому оглядові майданчики з панорамними краєвидами завжди є головним центром тяжіння для туристів. Чернігів не є виключенням.

Помилуватися містом з іншого ракурсу, а зокрема, зверху, можна з дзвіниці величного Троїцько-Іллінського монастиря, який розташований на Болдиних горах. З верхнього ярусу дзвіниці відкриваються приголомшливі панорами на чернігівський Поділ (Лісковиця), стародавній Дитинець (Вал), на Катерининську церкву і Єлецький монастир, відкривається вид на район залізничного вокзалу та красиві міські пейзажі.

Дзвіниця колишнього Троїцького монастиря є найвищою на Лівобережній Україні, її висота 58 метрів. Збудована вона, як пишуть дослідники, «через 30 років після побудови дзвіниці Києво-Печерської лаври», тобто ймовірно у 70-ті роки XVIII ст. в стилі пізнього бароко.

Ім’я архітектора, який спроєктував дзвіницю залишається таємницею, але, є версія, що було використано креслення одного з проєктів Йогана Шеделя, будівничого дзвіниці Києво-Печерської лаври.

Дзвіниця виконувала культову функцію, по суті, слугувала своєрідним орієнтиром для подорожніх та була головними тріумфальними воротами до монастиря. Зводилася дзвіниця одночасно з цегляною огорожею та кутовими вежами квадратної й восьмигранної форми, з яких збереглися лише дві восьмигранні та частково одна квадратна.

Дзвіниця п’ятиярусна, з вишуканим і мальовничим декором, де її нижній ярус вирізняється від верхніх, він масивний та декорований, по кутах є виступи пластичної форми — волюти (завитки, спіралі), за якими сховані контрфорси (вертикальні виступи, які слугують опорою з лицьового боку споруди). Інші чотири архітектурні об’єми ярусів звужуються догори, а кути акцентовано колонами з капітелями класичних ордерів: на другому ярусі по 6 колон доричного ордера, на третьому — по 5 колон іонічного, на четвертому — теж по 5 колон коринфського. Такі пучки колон на ярусах характерні для більшості дзвіниць другої половини XVIII ст., їх можна побачити у Переяславі (Свято-Вознесенський чоловічий монастир — висота 48 м), у Полтаві (Хрестовоздвиженський жіночий монастир — висота 47 м), у Мгарі (Спасо-Преображенський чоловічий монастир — висота 54), у Козельці (висота 50 м), у Києво-Печерській лаврі (висота 96 м). Завершується дзвіниця п’ятим ярусом з невеликою банею, і складається враження, що останній ярус недобудований. З цього приводу існує легенда, нібито, за проєктом наша дзвіниця мала б бути вище Лаврської та Софіївської, але цього не могли допустити великі церковні чини з Києва і заборонили таку зухвалість, та наказали увінчати куполом недобудовану дзвіницю. Насправді, причиною непропорційного верхнього ярусу дзвіниці могли бути наслідки невдалих та непрофесійних ремонтів.

Відомо, що у 1809 р. на верхньому ярусі дзвіниці було встановлено перший у місті дводобовий годинник з боєм із сибірського заліза і сталі. На жаль, доля годинника не відома.

Цікаво, що дзвіницю на початку XX ст. фарбували у два кольори: бірюзово-зелений та білий і на акварелі мистецтвознавця Г. Лукомського, розміщеній у виданні «Щорічник архітекторів і художників» за 1912 р., зображено площину стін першого і другого ярусів дзвіниці у зеленому кольорі, а деталі декору у білому. А от у 1956 р. вона була повністю біла. Сьогодні фасади споруди пофарбовані у жовтий колір, а декоративні елементи (напівциркульні ніші, колони, ліпнина) у білий.

У часи радянсько-німецької війни (1941−1945 рр.) дзвіниця не постраждала, але все ж потребувала реставрації у повоєнний період (1956−1960 рр.), бо тривалий час належно не доглядалася. Проєкт реставрації дзвіниці 1980 р. передбачав обладнання оглядових майданчиків на дзвіниці для використання цієї пам’ятки в екскурсійних цілях, з облаштуванням ліфта та аварійних сходів для підйому туристів, відновлення годинника на верхньому ярусі і облаштування на першому ярусі приміщення для чергових співробітників. На жаль, за проєктом було облаштовано тільки між’ярусні металеві перекриття, які є сьогодні оглядовими майданчиками, зв’язані між собою металевими сходами.

Сьогодні дзвіниця прикрашає комплекс Болдиної гори та є популярним туристичним об’єктом, з якої Чернігів представлений, як на долоні.

Тетяна Миколайко, молодший науковий співробітник науково-просвітницького відділу Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній»

Фото Сергія Чернякова