Десять головних фейків про Івана Мазепу

Цього року минає 380 літ від дня народження гетьмана Івана Мазепи

Термін «фейк» набув поширення відносно недавно, але він якнайкраще підходить до імперської практики подання образу українського діяча для громадськості.

Фейк № 1.
«Хотів видати» Карла ХІІ

Після взяття Батурина московським військом І. Мазепа нібито послав миргородського полковника Д. Апостола до Петра І з пропозицією видати Карла ХІІ в обмін на помилування. Насправді Апостол поїхав у протилежний від царської штаб-квартири бік. Як підтверджував на допиті 14 липня 1709 р. лубенський полковник Д. Зеленський, він, отримавши «ведомость о смерти дочери своей, то просился у Мазепы для погребения оной в Лубны, в чем ему помагал миргороцкой полковник, по которому прошению отпущен он з дороги». У рідних Сорочинцях (більш як 120 км від царської штаб-квартири!) Д. Апостол, який поспішав до дружини, натрапив на значний російський підрозділ, що зайняв це містечко у тилу мазепинців. Миргородському полковнику довелося вдавати царського вірнопідданого. Його примусили через місяць написати компрометуючі листи гетьману, саме з них дізнаємося про те, що нібито володар булави «послав його з інтригуючим проханням». На чорновому посланні  Д. Апостола до І. Мазепи виявлена правка графа Г. Головкіна, а на останній сторінці припис: «Писма, что писаны к Мазепе по измене ево фальшивые от канцлера». Згадані «листи» були підготовлені зі зрозумілою провокативною метою — посварити Карла ХІІ з гетьманом.

Фейк № 2.
Під арештом у короля

У російській історичній літературі подається теза про те, що Карл ХІІ не довіряв І. Мазепі, а тому він та його старшини утримувалися під караулом. Насправді на допиті сердюк Корній Семененко повідомив, що «от шведа было Мазепе почтение» і «придан был шведцкой караул, человек с пятьдесят конных, и всегда при нем были неотступно». Це було пов’язано з тим, що росіяни засилали лазутчиків для викрадення, отруєння володаря булави. Крім того, посилений караул, який бачили численні свідки довкола похідної резиденції гетьмана, забезпечував не лише охорону керманича України. З ним було, як повідомляв на допиті спійманий Андрій Горленко, «скарбу восмь десят возов, в которых сорок возов были сь ефимками и с чехами, а достальные с питьем и с ыными пожитки». Гетьманська скарбниця теж потребувала посиленої охорони.

Фейк № 3.
«Изменник»-одинак

У маніфестах царя, а пізніше в російських монографіях про Північну війну насаджувалася теза про те, що народ не підтримав І. Мазепу. Насправді у повстанні мазепинців узяли участь до 40 тисяч осіб, майже 30 тисяч їх загинуло. Англійський посол Ч. Вітворт 6 липня в докладній інформації про Полтавську битву писав: «З боку шведів у справі було приблизно 30.000 чоловік, у тім числі 19.000 регулярного війська, решта — козаки». У Батурині загинуло до 12—14 тисяч повстанців, у Переволочній — 3000. Також російськими військами були спалені переважно з козаками та жителями Маячка, Нехворощ, Келеберда, Старий Кодак, Новий Кодак, Старі Санжари і Нові Санжари. Практично щотижня гинули у бойових сутичках по 200—300 козаків протягом січня—червня 1709 р. Меншиков у листі за 8 березня 1709 р. повідомив, що «с 200 человек компанейцев на месте положили и многих в полон, также и обозы их побрали».

Фейк № 4.
Підписав зрадницький договір

У зверненнях Петра І до українського народу поширювалася брехлива інформація про зрадницький договір І. Мазепи з польським королем, згідно з яким Речі Посполитій мала перейти Україна, а гетьман «получил уже от Лещинского за то себе гонор воеводства в Польше и титул княжения Северскаго» (маніфест царя від 21 січня 1709 р.). Тим часом у «Щоденнику військових дій російської армії під Полтавою» (1709 р.) записано: «Июня 26. (…) По прибытии к дивизии Галартовой, повелел (Петро І. — Авт.) призвать полковников от полков и изволил говорить: «Король Карл и самозванец Лещинской привлекли к воле своей вора изменника второго иуду гетмана Мазепу, которые клятвами обязались между собою отторгнуть от России народы малороссийские и учинить княжество особое под властию его вора и изменника Мазепы, в котором ему быть великим князем и иметь у себя во владении казаков Донских и Запорожских и Волынь и все роды казацкие, которые на сей стороне Волги». У «Маніфесті» від 9 листопада 1708 р. цар писав, що король планував «Мазепу в Украйнh самовласным князем… учинить».

Фейк № 5.
Жорстокий кріпосник

Поширеною донедавна була теза про те, що гетьман мав «у кріпосній залежності майже півмільйона селян». Але ж тоді в Гетьманщині не було кріпаків. В автономії діяла система рангових маєтностей — населення сплачувало податок «на ранг» урядовцям (сотнику, судді, обозному, осавулу, канцеляристу і т. п.). Ставши гетьманом, І. Мазепа отримав на ранг від свого попередника 19654 двори, з яких у гетьманську скарбницю сплачувався податок на військо, його забезпечення, утримання резиденції й інші витрати. За тодішньою практикою приватні й військові кошти у гетьманській резиденції не розділялися. Мазепа вільно ними розпоряджався: фактично головною щорічною витратою було зведення 2-3 мурованих соборів (за роки правління збудував, реставрував їх 43).

Фейк № 6.
Усі покинули «зрадника»

Цар поширював наклеп, що одразу після «измены» козаки і старшини, які були з Мазепою, розбіглися від володаря булави. Насправді на момент переходу на бік Карла ХІІ з гетьманом переправилась через Десну частина полків Ю. Кожухівського, М. Андріяша, Г. Галагана кількістю не більше тисячі та понад двісті душ із Прилуцького, Лубенського й Миргородського полків. Також разом із ними йшла і запорозька хоругва — 100 чоловік. Для захисту Батурина гетьман залишив чотири сердюцькі полки, три городові козацькі полки, Батуринську (приблизно 700 козаків), Воронезьку, Коропську сотні, генеральну артилерію з численною обслугою (усіх разом 7-8 тисяч душ). Останні взяли участь у героїчній обороні гетьманської столиці, лише 1000 з них вдалося пробитися.

Інші козацькі полки у попередні місяці за наказом царя були послані на Правобережжя України, Стародубщину, Дон.

Фейк № 7.
Народні повстання проти влади

Неправдивою є і теза про народні повстання проти «режиму» Мазепи. Джерела фіксують лише «повстання» Петрика, під заклики якого пішло кільканадцять охотників та орда. Повідомлення про бунти 1708 р., зафіксовані у листах І. Мазепи до царя, насправді були неправдиві: гетьман не хотів виводити козацькі полки з Гетьманщини на численні накази російського командування. Тож вигадував причини, щоб зберегти хоч якийсь мінімум війська біля себе.

Після Полтавського бою 26 липня 1709 р. лубенський полковник Д. Зеленський на допиті свідчив: «Писмо к Мазепе о том, что будто войска хотят бунтовать з другими полковниками писал, и казакам челобитные о том же писать приказывали они по приказу ево, измhнника; а такого к бунту в войске намhрения, как в писмhих и в челобитных писано, не бывало».

Фейк № 8.
Українські церковники оголосили анафему

Українські церковні ієрархи не здійснювали акції анафемування Мазепи 12 листопада. Анафему Мазепі цар оголосив раніше. В указі від 9 листопада 1708 р., адресованому київському полковнику Коровці (Коровченку) йдеться про те, що 6(!) листопада «вольными голосами обрали единогласно в гетманы… Ивана Ильича Скоропадского», а попередній правитель Гетьманщини «предан соборне(!!!) проклятию». Те саме Петро І написав того ж дня(!!!) гадяцькому полковнику С. Трощинському, білоцерківському полковнику М. Омельченку. З листа Г. Головкіна до П. Толстого за 9 листопада дізнаємося, що 6 листопада справді «уничтожение учинено» Мазепи, «помянутая ево персона на виселицу повешена», «герб ево от ката изодран и изтоптан». За всіма ознаками це нагадувало акції Всепотішного (Всешутєйшого, всеп’янійшого) собору, який часто збирав цар. У таких зібраннях, на яких глумилися над церковниками та урядовцями, брали участь усі його наближені. Із листа зі штаб-квартири до іноземних послів за 12 листопада дізнаємося, що у Глухові відбулася «контрафакція з опудалом колишнього гетьмана… й у такий спосіб його прокляли й викинули геть за двері, потім закликали ката, [опудало] настромили на піку і потягли на вільне місце, де публічно зачитали про його злочини, зламали шаблю й повісили на шибениці». Чернігівський архієпископ Іоанн Максимович з’явився у Глухові вже після цієї церемонії. А митрополита Київського Йоасафа Кроковського, переяславського єпископа Захарія Корніловича з іншими духовними особами примусово доставили під конвоєм (спогади Б. Куракіна!) — 11 листопада.

Церковних ієрархів усе ж змусили у Глухові підписати «грамоти» — пропагандистські агітки, заготовлені явно заздалегідь царськими підручними. У них одні й ті самі фрази — «Мазепа изменил и пристал ко еретическому королю шведскому, малороссийския отчизны отчуждился, хотя оную под иго работы лядской поддати, и храмы Божии на проклятую обратити унию», «и все его единомышленники с ним…. От Матери Нашей Церкви, Святые Восточныя, суть отвержены и прокляты».

Є підстави вважати, що офіційні протоколи анафемування у Москві, як і виборів гетьмана, корегували пізніше (Й. Кроковський у Глухові був, а підпису його нема!), дописуючи у них «потрібних» людей та «потрібні» формулювання. Київський воєвода Д. Голіцин 15 лютого 1709 р. повідомляв Г. Головкіну, що «во всем Киеве нашел я только одного человека, именно из Братскаго монастыря префекта, который к нам снисходителен».

Фейк № 9.
Найзачніший феодал Європи

Російська історіографія подає І. Мазепу як найзначнішого феодала Європи. При тім не береться до уваги, що за тодішньою практикою особисті та державні кошти гетьман тримав у військовій скарбниці. Він був, так би мовити, водночас і головою тогочасного Нацбанку. Особисті витрати правителя Гетьманщини були незначні. На Гончарівці, як дізнаємося зі статті 11 доносу В. Кочубея, гетьман жив «в столовой и мурованой избе». Розміри цього палацу, за археологічними даними, становили 20 х 14,5 м.

Із гетьманської скарбниці під час повстання мазепинців фінансували козаків, сердюківців, компанійців, запорожців. Карл ХІІ теж позичив з неї великі суми.

Фейк № 10.
Поганий полководець

Поширення набула теза, ніби Мазепа був поганим полководцем. Насправді це не так. Відомо, що у 1695 р. при оточенні Казикермена І. Мазепа, який навчався артилерійської справи у голландському місті Девентері, наказав обставити фортецю противника плетеними кошиками із землею, а на них встановив мортири й гармати. Завдяки цьому наступні п’ять днів обложені зазнавали нищівного артобстрілу. Був виведений із ладу гарматний арсенал оборонців. Практично всі казикерменські гармаші загинули. Мазепа, бачачи, що ядра навіть важких гармат не можуть зруйнувати міцні мури, наказав, як писав літописець Самійло Величко, «війську своєму котити земляний вал до казикерменських стін, такий широкий і високий, щоб ним можна було засипати й казикерменський рів, і, порівнявшись зі стінами, легко вломитись у місто». Усе це примусило обложених здатися. Також з успіхом було взято Бихівську, Бродську фортеці з великими арсеналами артилерії.

Чернігів, Сергій Павленко, “Голос України”.

Ілюстрації надано автором.

Іван Мазепа в літописі мазепинського канцеляриста Самійла Величка.