троицаОдним із найвиразніших архітектурних ансамблів України є Троїцько-Іллінський монастир ХІ—ХVІІІ ст. в Чернігові. Він складається з двох частин — колишнього Іллінського монастиря ХІ—ХVІІ ст. та Троїцького монастиря, побудованого на найвищому плато Болдиних гір протягом 1677-1780 років, об’єднаних ландшафтом та архітектурою в єдиний ансамбль.

Початок, за літописом, було покладено ченцем Антонієм Печерським 1069 року. «Ископанные» ним та його послідовниками в яру Болдиних гір печери з часом перетворились на двоярусний великий підземний комплекс — відому сьогодні в усьому світі пам’ятку підземного будівництва Антонієві печери. У ХІІ ст. біля входу в печери збудували хрестовокупольну безстовпну, увінчану одним верхом Іллінську церкву. 1239 року монастир зруйнували орди Батия.

«…В року 1649 Божию церковь Святого пророка Илии, при ней же и монастир старанием и коштом благочестивого ктитора, пана Стефана Подобайла,… полковника Черниговского реставрировал Зосима Тышкевич, ігумен того ж монастыря…».

Завдяки перебудовам вона отримала форму трибанного храму, найбільш розповсюдженого в Україні за козацької доби.

Ініціатором будівництва Троїцького монастиря був відомий політичний, церковний діяч і письменник кінця ХVІІ ст. архієпископ чернігівський Лазар Баранович. У 1672 році він переїхав у Чернігів із своєї колишньої резиденції в Новгороді-Сіверському.

Ансамбль Троїцького монастиря складався протягом ХVІІ—ХІХ ст. Побудова цього величного комплексу стала можливою й тому, що Троїцько-Іллінський монастир був великим феодальним господарством, якому в середині ХVІІІ ст. належало майже 10 тисяч кріпаків, 24 села, 30 вітряків, 31 завод, у т. ч. цегельні. Троїцький монастир був з’єднаний з Іллінським «галереею, устроенною на каменных арках и столбах».

Першою побудували трапезну із Введенською церквою (1677-1679 рр.), єдиною двобанною серед тих, що збереглися на Лівобережній Україні трапезних церков; пізніше спорудили три корпуси келій та господарських приміщень, які створили мальовниче барочне оточення головної споруди — Троїцького собору, збудованого у 1679-1695 роках за проектом архітектора Іоанна Зауера — Баптиста. Цікавий факт: у барабані глави собору зберігся фрагмент напису часів гетьмана Мазепи про грошові пожертви Лазаря Барановича і Івана Мазепи на будівництво собору.

Наприкінці ХVШ ст. замість дерев’яної збудували цегляну огорожу монастиря з квадратними і восьмигранними кутовими вежами; з півночі собору побудували величну надбрамну п’ятиярусну дзвіницю висотою 58 метрів у соковитих барокових формах. Дзвіницю споруджено між 1770 і 1780 роками архімандритом Іоілем (Биковським). Прізвище архітектора — будівничого невідоме; за деякими свідоцтвами були використані проектні креслення Іогана Шеделя, автора Великої Лаврської дзвіниці. Розміщена в ансамблі монастиря, дзвіниця стала головним орієнтиром для подорожнього з боку Києва, Ніжина, Любеча.

У семикамерному склепі собору у ХVIII—ХIХ ст. поховані представники світської та духовної влади, зокрема чернігівський архієпископ і видатний дослідник історії України Філарет Гумілевський, представники відомих родів Милорадовичів, Кочубеїв та ін. Біля вівтаря в соборі покояться мощі святих Феодосія Углицького та Лаврентія Чернігівського. Поблизу храму, серед інших — поховання видатного українського письменника-байкаря Леоніда Глібова, дипломата і вченого Григорія Щербини, архієпископа Чернігівського і Ніжинського Антонія.

Троїцько-Іллінський монастир діяв до 1786 року, коли за наказом Катерини ІІ вотчини монастиря були секуляризовані. Троїцькому монастирю була відведена особлива роль: на його території було призначено розмістити Чернігівський університет, чому сприяло і те, що монастир мав друкарню і бібліотеку, яка нараховувала більше 11 тисяч книг. Після смерті князя Тавриди Григорія Потьомкіна, який особливо опікувався цим питанням, наказ не виконувався. Тому 1790 року долю монастиря було змінено: імператриця визначила чернігівському єпископу переселитися з Борисоглібського в Троїцький монастир.

З цього часу на території колишнього монастиря знаходився так званий «Архієрейський дім» — резиденція чернігівського архієпископа. Щодо чоловічого монастиря на Болдиних горах, то він знов був закритий у 1918 році. Троїцький собор функціонував як приходський храм до 1929 року.

До Другої світової війни будівлі монастиря знаходились в користуванні чернігівського зоотехнікуму. Під час окупації в листопаді 1941 року Троїцький монастир став діючим жіночим монастирем; настоятельницею якого була ігуменя Антонія (Сорокіна). Його будівлі значно постраждали під час бомбардувань 1941 і 1943 років, тому єпархія вже в 40-х роках ХХ ст. проводила ремонтні роботи. Жіночий монастир діяв до 1961 року; з 1967 року комплекс Троїцького монастиря входив до складу чернігівського архітектурно-історичного заповідника. У 1988 році, після закінчення реставраційних робіт, проведених під керівництвом відомого архітектора Маріоніли Говденко та реставратора живопису Володимира Бабюка, будівлі колишнього Троїцького монастиря повернули Чернігівській єпархії.

Сьогодні монастир продовжує бути резиденцією архієпископа Української православної церкви. У будинку настоятеля з 90-х років ХХ століття діє духовне училище з підготовки священиків та регентів-псаломщиків. Троїцький собор, чудовий зразок майстерності українських майстрів кінця ХVІІ ст., знов є діючим храмом.