На Львівщині замироточила ікона чернігівського святого преподобного Меркурія

yyaf

У храмі рівноапостольного князя Володимира Української православної церкви Київського патріархату, що в селищі Івано-Франковому Яворівського району Львівської області, сталося диво: замироточила ікона преподобного Меркурія – ігумена Бригинського, Чернігівського чудотворця з частинкою мощів цього святого.
Про це передає власкор IA ZIK.


До ікони, що замироточила, приходять християни з усієї Львівщини, щоб молитовно випросити в преподобного Меркурія заступництва не лише для себе, своїх рідних та близьких, а й для усієї України.

«Попросила у Меркурія-чудотворця миру та злагоди в державі», – мовила поважного віку жінка, зять якої захищає Вітчизну в АТО.

Церкву відвідали гості з Кам’янко-Бузького благочиння Львівсько-Сокальської єпархії, які взяли участь у відслужені акафісту перед іконою з частичко юмощей преподобного Меркурія – ігумена Бригинського, Чернігівського чудотворця. З вітальним словом до прочан звернувся, настоятель храму рівноапостольного князя Володимира, протоієрей Володимир Дадак. Опісля молитви протоієрей Михайло Піх помазав всіх прочан святим єлеєм, освяченим на мощах преподобного отця Меркурія. Оздобив богослужіння своїм співом хор храму Різдва Пресвятої Богородиці з міста Кам’янко-Бузької.

У коментарі власкорові IA ZIK настоятель храму рівноапостольного князя Володимира, протоієрей Володимир Дадак розповів, що замироточила ікона преподобного Меркурія – ігумена Бригинського, Чернігівського чудотворця з частинкою мощів цього святого не так давно – опісля того, як у день пам’яті преподобного Симеона Стовпника та початку церковного індикту, святійший патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет звершив Божественну літургію в храмі святого рівноапостольного князя Володимира у селищі Івано-Франковому Яворівського району Львівської області.

«Святійший патріарх Філарет з ієрархами та духовенством підійшли до раки преподобного Меркурія Бригинського та проспівали величання святому. Пройшло від тоді небагато часу. І сталося диво, яке першим помітив отець Назарій. Схвильований, він показав мені миро, яке виступило на іконі преподобного Меркурія з частинкою мощів. Ми одразу перенесли образ на чільне місце в церкві – для людського почитання. Запрошуємо християн не лише з Яворівщини, Львівщини, а й з усієї Галичини долучитися молитовно до акафісту преподобному Меркурію Бригинському і помазання святим єлеєм, освяченим на мощах, який відбуватиметься кожного четверга, о 17 годині», – говорить священик.

У відповідь на запитання журналіста, чи можуть приходити до чудотворної ікони й віруючі інших конфесій, – отець Володимир посміхнувся: мовляв, «ми у нашому храмі не перевіряємо, хто якою стежиною йде до Бога…».

А коли власкор IA ZIK поцікавився, чи стародавня – ця ікона преподобного Меркурія, – протоієрей Володимир Дадак сказав, що цьому образу – лише рік з лишком, що його написала на дереві художниця з Дніпропетровська, тепер – Дніпра, пані Тетяна.

«У нашій церкві є ще чимало ікон, серед них – також з частинками мощів, до прикладу: святої Варвари, але замироточив лише образ преподобного Меркурія. Це – велике диво, на яке існують різні погляди. Але немає в християнській релігії більш дивного явища, ніж мироточення ікон. Священики, релігієзнавці, вчені це явище пояснити не можуть. Скоріше за все, розкрити цю таємницю людство не зможе ніколи. Але довкола мироточення завжди відбувалися й відбуваються суперечки та дискусії. Як на мене, то це диво, яке сталося в нашому храмі, має троякий зміст: і якась позитивна звістка, і пересторога, і сльози святого, якому шкода людей, які, де правду подіти, часом не відають, що творять», – розмірковує священик.

А із розмов з яворівчанами, які прийшли у храм рівноапостольного князя Володимира, що у селищі Івано-Франковому – неподалік Львова, просити перед чудотворною іконою преподобного Меркурія заступництва, журналіст дійшов висновку, що домінує у цих молитвах єдине бажання – миру й спокою в Україні.

Довідка IA ZIK.

За релігієзнавчими джерелами, преподобний Меркурій (в миру Максим Мойсейович Матвієнко) народився у 1870 році в селі Щаснівці, що на Чернігівщині, у глибоко віруючій багатодітній сім’ї. У зрілому віці преподобний подався до Києво-Печерської лаври, де молився та виконував покладені на нього послухи. За велику ревність до молитви, доброту, любов, працелюбство Максима зарахували до братії Києво-Печерської лаври та постригли в ченці з іменем Меркурій – на честь преподобного Меркурія посника Печерського, в дальніх печерах, 24 листопада (7 грудня н. ст.). Незабаром монаха Меркурія було висвячено в ієродиякона, а пізніше він прийняв сан ієромонаха.

Після жовтневого перевороту для церкви, монастирів та, зокрема, монахів почалися важкі часи. У 1926 р. Києво-Печерську лавру нова влада «визнала» історико-культурним державним заповідником і вирішила колишню святиню перетворити у «Всеукраїнське музейне містечко». До 1930 р. монастир було повністю ліквідовано. Частина братії була вивезена за сотні кілометрів від Києва і розстріляна, інші були ув’язнені або ж відправлені в заслання, а сама Лавра була пограбована. Вигнанцем із улюбленої обителі став ієромонах Меркурій, який перетерпів великі випробування. Довгий час отець ієромонах проводив у молитві неподалік від Лаври та на квартирах своїх духовних дітей, але, не бажаючи їх обтяжувати та наражати на небезпеку, преподобний вирішив покинути Київ. Старець (йому на той час було понад 60 років) направився у рідні краї – на Чернігівщину, де застав зруйновані храми та знищених, найперше морально, людей. Під враженням від побаченого до родинного дому не пішов, щоб не зашкодити родичам, а оселився у с. Бригинці, що недалеко від Щаснівки. На Бригинському кладовищі раніше була гарна дерев’яна церква, але радянська влада її закрила. Згодом у приміщенні храму було відкрито швейну майстерню, а згодом він був зруйнований «совєтською владою».

Після приходу на Бригинську парафію о. Меркурій близько десяти років звершував Богослужіння в однієї парафіянки вдома, але завжди всім повторював, що так довго тривати не може. Всі свої старечі сили преподобний доклав для того, щоб на місці колишнього храму стояв новий. Незважаючи на всі перешкоди (а їх було багато): і від фашистів, які хотіли знищити преподобного, але якась невидима сила оберігала його; і від безбожної радянської влади, і від невидимих ворогів християн з Божою допомогою о. Меркурій із парафіянами збудували невелику церковцю. У страшні воєнні та повоєнні роки, коли було зруйновано, спалено, знищено багато святинь, у Бригинцях молитвами та стараннями преподобного будувалася святиня. Святий престіл для храму о. Меркурій змайстрував своїми руками. У 1946 р. церква на честь Пресвятої Тройці була освячена та відкрита для парафіян. Цей храм та престіл збереглися до сьогодні.

Сільська влада не могла змиритися з тим, що відкрито храм і люди потоком ідуть до святого Меркурія за порадами, молитвами та зціленнями від недуг, а старець приймає всіх, будучи для «всіх усім». Одного разу привезли до преподобного хлопчину, що страждав епілепсією, і за його молитвами недуга відійшла. «Допомогла віра батька і сльози матері», – говорив він, смиренно приховуючи дар, одержаний від Господа.

Через своє ревне служіння Богу та молитовну допомогу людям, преподобний не раз терпів багато скорбот. Донині люди передають із уст в уста чудесне визволення о. Меркурія від смерті. Сільський голова з двома енкаведистами вивели батюшку до скирди в поле, щоб вчинити над ним розправу. Отець Меркурій молився і готувався до переходу у вічність. Коли надійшов наказ «вогонь», зброя дала відсіч; те саме, трапилось і вдруге. Тоді кати вирішили відпустити святого, думаючи, що коли він йтиме, вистрілять йому в спину. Але воля Божа була іншою, і втретє сталося так, як і два перших рази. Преподобний залишився неушкодженим, посоромивши диявола та безбожну владу, яка вважала, що де сила, там і правда. Старець знав, що правда – тільки в Бозі, тому тільки сказав: «Цього разу не довелося вмерти».

У 1955 р. під час Різдвяних свят о. Меркурій молився в храмі. Після служби люди розійшлися, і батюшка залишився один у храмі. Місцеві комсомольці давно стежили за старцем, але ось випала нагода йому зашкодити. Вони зачинили священика у холодному храмі, радіючи, що прислужились владі. Декілька днів старенький та немічний ігумен був у церкві аж до того часу, поки люди не знайшли його, застудженого, але доброго, що молився за своїх кривдників. Від того часу батюшка тяжко страждав і хворів, але ще десять місяців служив своїй пастві як добрий пастир, незважаючи на свою неміч.

Відчуваючи свою близьку кончину, о. Меркурій сказав: «Коли помру, поставте мені хрест на могилі у ногах, і за всіх вас буду молитися».

Проживши Богоугодно 86 років від народження, 7 листопада 1956 р. преподобний отець Меркурій відійшов із миром до Небесних Божих осель. У 2011 р., «враховуючи праведне життя ігумена Меркурія, чудотворіння за його молитвами при житті і після смерті, шанування віруючим народом у Чернігівській землі, молитовний подвиг та справжнє смирення», Священний минод Української православної церкви Київського патріархату під головуванням святійшого патріарха Філарета благословили прославити преподобного Меркурія як «місцевошанованого святого Чернігівської єпархії».

Є багато свідчень людей, які з вірою в молитві зверталися до преподобного Меркурія зі своїми бідами й отримували зцілення по своїй вірі.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *